Закони економічні

ЗАКО́НИ ЕКОНОМІ́ЧНІ — необхідні, стійкі, по­вторювані причин­ні звʼязки та залежності, внутрішньо властиві економічним явищам і процесам. Поня­т­тя «закон» у заг. ро­зумін­ні є одним зі ступ. пі­зна­н­ня людиною єд­ності й звʼязку, взаємозалежності та цілісності світ. про­гресу. Предмет. світ і людське мисле­н­ня — дві суб­станції, взаємне спів­від­ноше­н­ня яких здавна викликало зацікавле­н­ня філософів і політ­економів (завжди існували екон. реальність і її певне від­ображе­н­ня в конкрет. поня­т­тях, концепціях). Хоча екон. реальність роз­вивається від­повід­но до своїх внутр. властивостей, процес пі­зна­н­ня та фіксації в певних поня­т­тях, категоріях, що виражають суть наук. пі­зна­н­ня, має власні принципи. Їх досліджували як без­від­носно до реал. процесів, явищ, так і стосовно них, тому З. е. зумовлені властивостями екон. роз­витку та людським ро­зумом. Про­блема спів­від­ноше­н­ня пі­зна­н­ня, мисле­н­ня з предметом (природа це взагалі чи екон. реальність) упродовж віків набирала різних форм. Від­повід­ність принципів мисле­н­ня та закономірностей природи має глибин. характер, як і самі закони природи й мисле­н­ня. Людина не просто взаємодіє з природою, частиною якої вона є, а ві­ді­грає у цьому процесі активну роль. Природа ви­ступає щодо неї, по-перше, жит­тєвим джерелом, по-друге — предметом і знаря­д­дям її праці. Таким чином, практич. звʼязок людини з предметами зовн. світу здійснюється через працю. Саме праця пере­творює від­ноше­н­ня людини до предметів зовн. світу у всезаг. екон. від­ноше­н­ня. Внутр. зміст З. е., як і всієї сукупності екон. від­носин та категорій, становить людська праця в її різноманіт. вимірах — робочого часу, вартості, грошей. З. е. мають обʼєктив. істор. характер. Вони роз­виваються і змінюють форми вияву разом із роз­витком екон. процесів і явищ, але їхня суть не­змін­на. Для зміни З. е. необхідно змінити матеріал. умови виробництва, сили природи. Замістити сили природи людською працею неможливо — у промисловості та землеробстві людина може лише використовувати сили природи, якщо вона пі­знала їхню дію, і полегшувати собі це викори­ста­н­ня за допомогою машин і знарядь. Тому людство у певний момент часу ставить перед собою лише ті зав­да­н­ня, для виріше­н­ня яких уже існують необхідні матеріал. умови. Про­гресив. роз­виток забезпечує виключно жива людська праця, що вносить творче начало в кожен на­ступ. процес виробництва, по­стійно засвоює сучасні зна­н­ня до їхньої реалізації у продукті — результаті праці. Висока якість праці полягає в обʼєктивації спрямованості спожив. якостей, формуван­ні властивостей, якими кожна річ має бути корисною в процесі спожива­н­ня. Продукт праці засвоює нові елементи з новими від­носинами, що їх повʼязують. Це забезпечує без­перерв. звʼязок між поколі­н­нями людей. У певний момент результати поперед. процесів виробництва опосередковують реалізацію живої праці як її предметні умови. У свою чергу жива праця опосередковує процес їхньої матеріалізації як спожив. вартостей і зберігає як елементи певного ново­утворе­н­ня. Взаємодія цих факторів процесу виробництва становить сут­тєвий момент причин­но-наслідк. зумовленості динамізму, кожного сусп. способу виробництва. Крім того, здатність зберігати вартість раніше виготовлених засобів виробництва через при­єд­на­н­ня їхньої вартості до нових продуктів праці — природна властивість діючої робочої сили, живої праці.

З. е. можна умовно поділити на декілька осн. категорій: всезаг. — властиві всім сусп. способам виробництва і від­ображають внутр., необхідні, сталі та сут­тєві звʼязки, притаман­ні технол. способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою, між різними елементами у процесі праці, однакові для всіх сусп. форм (закони роз­витку та функціонува­н­ня продуктив. сил, продуктивності праці, усу­спільне­н­ня виробництва та праці, економії часу тощо); ті, що діють у кількох су­спільно-екон. формаціях і від­ображають звʼязки, притаман­ні декільком технол. способам виробництва у їхній взаємодії з однаковими елементами різних сусп. форм в однотип. су­спільно-екон. формаціях (закони вартості, попиту і пропозиції та ін.); специфічні — діють у межах одного сусп. способу виробництва; особл. — діють лише на одній із стадій або ступ. сусп. способу виробництва (закони виникне­н­ня монополій внаслідок концентрації виробництва, одержавле­н­ня економіки тощо). З. е. мають істор. характер, від­повід­но й фактори, що зумовлюють їхню дію, мають також істор. характер, зокрема час ви­ступає у формі сусп. істор. часу (має лише одну спрямованість — від минулого через теперішнє до майбутнього). Тому закон економії часу — перший З. е. Важливий фактор, що зумовлює дію цього закону, — НТП (під його без­посеред. впливом за­знає змін навіть сприйня­т­тя часу для задоволе­н­ня потреб людини, су­спільства). Під­вище­н­ня продуктивності праці призводить до зменше­н­ня су­спільно необхід. робочого часу на виробництво продукції та всієї маси спожив. вартостей — продуктів. Завдяки цьому виникають обʼєктивні під­стави для скороче­н­ня тривалості робочого часу та збільше­н­ня неробочого (вільного) часу. Роз­шире­н­ня умов для роз­витку продуктив. сил, самої людини в усіх її вимірах спричинює дію ін. З. е. — закону під­несе­н­ня потреб, що, у свою чергу, зумовлює процес роз­ширеного від­творе­н­ня, зро­ста­н­ня добробуту людей, роз­витку су­спільства в екон., соц., політ., освіт. вимірах. Про­гресив. роз­виток продуктив. сил (наслідок роз­вʼяза­н­ня протиріч­чя між виробництвом і спожива­н­ням) по­глиблює процеси сусп. поділу праці, кооперації та обміну, що уможливлюють функціонува­н­ня й роз­виток товар. виробництва. Вартість товару стає фундаментал. категорією. Кожне благо виробляють лише як вартість, саме тому його уніфікують з ін. благами незалежно від мотивів і мети виробництва. Товар. форми набувають не лише результати виробництва, а й його фактори — робоча сила і засоби виробництва. Починають діяти закони товар. виробництва: вартості, цін, грош. обігу. Товарні від­носини стають поширеними в усьому су­спільстві; роз­виваються функції торгівлі, грош. обігу, кредиту, без чого неможливі ринок, конкуренція; товари обмінюють від­повід­но до су­спільно необхід. витрат робочого часу, які й ви­значають їхню вартість. Згодом обмін починають регулювати не власне вартісні пропорції, а ціни виробництва. Остан­ні включають су­спільно необхідні витрати робочого часу та певний прибуток. Блага невироб. походже­н­ня, що по суті не мають вартості, на ринку, якому притаман­ні попит і пропозиція, отримують певну ціну. Отже, на ринку ціна — прояв закону вартості, вартість — узагальнений вираз явища ціни. Дія закону грош. обігу ви­значає кількість грошей, необхід. для без­перервності процесу обігу. Цю кількість ви­значають від­ноше­н­ням суми цін товарів до числа оборотів однойм. одиниць грошей. На величину маси грошей впливають й ін. фактори, зокрема продаж товарів у кредит, взаємне погаше­н­ня платежів. Закон вартості (руху товар. виробництва) регулює роз­поділ праці та засобів виробництва між різними галузями виробництва. В умовах хаотич. роз­витку виробництва його дія модифікується в закон додатк. вартості — абсолют. закон капіталіст. способу виробництва. К. Маркс роз­крив процес виникне­н­ня додатк. вартості й шляхи її пере­творе­н­ня в прибуток, а остан­нього — у середню норму прибутку. Закон вартості має заг. характер і водночас модифікує свою дію від­повід­но до зміни екон. умов — роз­витку продуктив. сил, що полягає у по­глиблен­ні сусп. поділу праці, кооперації, товар. обміну. Крім того, для ро­зумі­н­ня сутності зако- ну вартості (осн. закону товар. виробництва) важливо від­різняти ринк. вартість від індивід. вартості окремих товарів. Індивід. вартість деяких товарів може бути більшою або меншою ринк. вартості у випадку, коли для їхнього виробництва потрібно менше або більше робочого часу. Ринк. вартість роз­глядають як середню вартість товарів, вироблених за серед. умов даної сфери, коли вони становлять значну масу товарів остан­ньої. Виходячи з ро­зумі­н­ня закону вартості як узагальнюючої категорії товар. виробництва, можна ви­значити екон. зміст ринку та ринк. від­носин, що включають від­ноше­н­ня між попитом і пропозицією товарів та послуг, товарами й грішми, покупцями і продавцями, виробниками та споживачами навіть тоді, коли остан­ні пред­ставлені третіми особами — торговцями.

Системат. ви­вче­н­ня З. е. у СРСР повʼязане з періодом становле­н­ня рад. екон. науки (від кін. 1920-х рр.), коли К. Островітянов та І. Лапідус створили курс політ­економії. 1930 у 5-му вид. під­ручника «Политическая экономия в связи с теорией советского хозяйства» вони, зокрема, роз­глянули дію закону вартості в межах держ. планува­н­ня. До остан. днів існува­н­ня СРСР штучне протиріч­чя, закладене авторами в освітні про­грами всіх рівнів, наук. концепції і теорії, залишалось науково не роз­вʼязаним. Це, з одного боку, не до­зволяло побудувати моністичну систему екон. від­носин і адекватну їй систему З. е. (створити справді наук., а не політизов. й ідеологізов. екон. теорію — політ­економію), з ін. — роз­робити наук. модель по­ступ., сталого соц.-екон. роз­витку. Тому всі екон. реформи, які намагалися здійснити в СРСР, по суті зводились до обмеже­н­ня дії закону вартості, суціл. одержавле­н­ня, адмініструва­н­ня, сві­домого й планомір. упр. сусп. виробництвом (як і всіма ін. сферами сусп. життя). На думку К. Островітянова та І. Лапідуса, сві­доме й планомірне регулюва­н­ня держави полягало у тому, щоб, враховуючи та використовуючи закон вартості, спрямовувати його дію на зміцне­н­ня і роз­виток елементів рад. господарства, пропорційності у якому можна досягнути шляхом по­єд­на­н­ня планового керівництва з законом вартості (при цьому ви­значал. роль ві­ді­грає планове кер-во). Згодом в одній із своїх праць К. Островітянов за­значив, що всебічне врахува­н­ня та найповніше викори­ста­н­ня закону вартості — необхідна умова планового керівництва нар. госп-вом, однак як це практично здійснити рад. методами не пояснив. Існувало багато ін. думок стосовно ролі закону вартості в рад. економіці, але це майже не впливало на напрями її реформува­н­ня. Ситуація радикально не змінилась навіть за умов демократизації і гласності. Об­ґрунтовуючи необхідність кращого викори­ста­н­ня за умов роз­винутого соціалізму таких екон. важелів, як ціна, собівартість, прибуток, кредит, гол. ідеолог ЦК КПРС М. Горбачов водночас вважав, що це не повин­но принижувати значе­н­ня корін. принципу соціалізму — планового характеру економіки. Дуалізм у ро­зумін­ні соціаліст. системи господарюва­н­ня по суті означав нехтува­н­ня обʼєктив. З. е., заважав послідов. здійснен­ню екон. реформ у напрямі демократизації, роз­витку ініціативи, під­приємництва, зумовлював низьку екон. ефективність виробництва, по­стійне від­става­н­ня у наук.-тех. сфері.

Завантажити статтю