Закономірності - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Закономірності

ЗАКОНОМІ́РНОСТІ – типи опису регулярностей, причинних зв’язків, залежностей, відношень, кореляцій. Виділяють динам. і статист. З., що виявляються в природ. та соц. світі, характеризуючи типи розуміння причин. відношень, способи пояснення, передбачення явищ. Динам. З. реалізують ідею однознач. (необхід.) причин. зв’язку: певна причина А зумовлює певний наслідок В; тобто для даного об’єкта (явища, сутності) за даних умов здійснюються точно визначені ситуації (події, явища). У кількіс. формі динам. З. фіксують однознач. зв’язок значень деяких величин: точне значення одних величин зумовлює точне значення інших. У класич. фізиці динам. З. описували рух планет, мех., термодинам. та електромагнітні явища; вони мали статус єдино адекват. форми законів природи. Абсолютизація ідеалу динам. З. призвела до «лапласів. детермінізму»: світ розглядали визначеним у всіх деталях і повністю обчислюваним на основі рівнянь механіки І. Ньютона. Проте у 17 ст. виникла статистика і під час дослідж. соц. явищ (народжуваність, смертність, страх. справа) сформували уявлення про статист. З. Особливого поширення ці уявлення набули у 19 ст. завдяки працям бельг. ученого Л. Кетле. Статист. З. стосуються опису масових (колектив.) явищ, істотно обмежуючи поняття однознач. причинності: сукупність подій масового явища розглядають як наслідок багатоманітності комплексу причин, у якій поряд із заг., сталими (визначають існування масової сукупності як деякої цілісності) діють випадкові причини, що визначають індивідуальність окремих елементів сукупності. Статист. опис спирається на «закон великих чисел»: чим більша чисельність елементів спостережуваного масового явища, тим з більшою повнотою і необхідністю виявляється деяка заг. З., спільна для сукупності подій даного типу (напр., у вигляді «серед. величин»), у той час як відхилення окремих індивід. випадків «компенсують» одне одного. Свого точного виразу «закон великих чисел» набув за допомогою матем. апарату теорії ймовірностей. Статист. З. не дають однознач. передбачень, що стосуються окремих елементів масового явища, а окреслюють імовірніс. розподіл значень певної величини в індивід. випадках. Тому статист. З. розглядають як імовірнісні З. У 20 ст. із переходом до некласич. та постнекласич. науки визначено фундам. роль статист. (імовірніс.) З. в атом. фізиці, генетиці, кібернетиці, соціогуманітар. науках, синергетиці. Філос. дискусії навколо проблеми гносеол. статусу статист. З. засвідчили, що динам. З. – ідеалізації, які «приховують» певні статистики, випадковість і масові явища. Обидва типи З. використовують для опису складних, здатних до еволюції та самоорганізації систем (синергетика).

В. М. Свириденко

Стаття оновлена: 2010