Залізниця - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Залізниця

ЗАЛІЗНИ́ЦЯ – рейкова колія, призначена для пересування залізничного рухомого складу. В широкому розумінні – комплексне підпр-во залізничного транспорту, яке має всі необхідні тех. засоби для перевезення пасажирів і вантажів (колію, локомотиви, вагони, інж. споруди, пристрої, обладнання, машини і механізми, системи упр., енергоспоживання та ін.), що забезпечують залізнич. рух, ремонт і експлуатацію тех. засобів, утримання у відповід. стані колії тощо. З. є одним із найважливіших засобів комунікації, що стимулює розвиток різноманіт. галузей пром-сті. Цим пояснюється вагоме екон., політ., військ.-стратег. і соц. значення. Залізничну мережу України складають Донецька залізниця, Львівська залізниця, Одеська залізниця, Придніпровська залізниця, Південно-Західна залізниця, Південна залізниця.

Своєрід. попередниками З. були жолоби з прокладеними брусами, які у часи середньовіччя використовували для транспортування вугілля і руди на шахтах. У серед. 15–16 ст. в Англії та Ірландії (згодом у Франції та Росії) з’явилися дерев’яні колії, обшиті метал. листами (з часом їх замінили чавунні рейки). Вагонетки пересували переважно вручну або за допомогою кінної тяги. У 1760-х рр. у Росії К. Фролов побудував колію, рух по якій забезпечувало водяне колесо, 1806–09 П. Фролов – кінно-рейкову дорогу довж. 1,9 км. Значно пришвидшило розвиток З. створення 1803–04 паровоза. Парову тягу на З. вперше використав 1825 Дж. Стефенсон на лінії Стоктон–Дарлінґтон у Великій Британії. Він не тільки розробив декілька вдалих конструкцій паровозів, а й обрав ширину колії, що стала найрозповсюдженішою у країнах Зх. Європи і донині залишається стандартом у багатьох країнах світу (1435 мм). 1830 відкрито першу З. у США, 1832 – у Франції, 1835 – у Бельгії та Баварії. У Росії першою залізнич. лінією заг. користування стала Царськосільська С.-Петербург–Павловськ (бл. 27 км), яка розпочала перевезення 1837. Станом на 1914 Росія посідала 2-е м. у світі (після США) за заг. довж. залізнич. мережі (71,3 тис. км). До поч. 20 ст. залізнична мережа у світі становила бл. 1,1 млн км (нині бл. 1,3 млн км), зокрема у США – 410 тис. км; в Україні її довж.– понад 29 тис. км. Якісно новим етапом розвитку засобів тяги стала заміна у 1950-х рр. паровозів тепловозами та електровозами. Тоді ж розпочато масову електрифікацію З., впроваджено нові системи упр. рухом. Тех. переоснащення дало змогу Японії 1964 ввести в експлуатацію першу в світі високошвидкісну магістраль (швидк. руху поїздів – до 250 км/год.). На поч. 21 ст. такі магістралі діють у Китаї, Іспанії (до 350 км/год.), Пд. Кореї, Франції (320 км/год.), Бельгії, Великій Британії, Нідерландах, Японії (до 276 км/год.), Італії, Німеччині (до 300 км/год.), РФ (до 250 км/год.), Швейцарії, Швеції (до 200 км/год.). 2007 у Франції встановлено світ. рекорд швидкості для рейк. поїздів – 574,8 км/год. (абсолют. рекорд – 581 км/год. – установив 2003 у Японії поїзд на магніт. подушці). За призначенням розрізняють З. заг. користування (магістрал.), колії пром. (під’їзні шляхи підпр-в і орг-цій для підвозу сировини та вивозу продукції) і міського транспорту. Осн. показниками їхнього тех. оснащення є вид тяги, кількість гол. колій, конструкція залізнич. колії (тип рейок, кількість шпал тощо), системи автоматики і телемеханіки та ін. Рухомий склад З. поділяють на тяговий – локомотиви (електровози, тепловози, паровози, газотурбовози, моторні вагони тощо) і нетяговий – вагони (пасажир. й вантажні), а також спец. рухомий склад. За розміром рейк. колії розрізняють З. із широкою (понад 1435 мм), нормал. (1435 мм) і вузькою (1067–600 мм) коліями. В Україні осн. ширина рейк. колії становить 1520 мм. Незважаючи на те, що наприкінці 20 ст. унаслідок розвитку ін. видів транспорту в деяких країнах мережа З. скоротилася (у США – вдвічі), у більшості з них залізнич. транспорт відіграє провідну роль, оскільки забезпечує масові перевезення на значні відстані майже в усіх клімат. зонах із порівняно високими швидкістю, надійністю та безпекою.

В. В. Рибкін

Залізничні шляхи на українських територіях у 19–20 ст. На укр. землях, що перебували у складі Австро-Угор. імперії, першу З. Львів–Перемишль побудовано 1861 (перший поїзд прибув у Львів із Відня 4 листопада). На укр. тер. у межах кордонів Рос. імперії спорудження першої держ. З. Одеса–Паркани–Ольвіополь–Балта почали планувати ще 1845–50, однак проекти не реалізовано у зв’язку з поч. Крим. війни 1853–56 та з ін., передусім фінанс., причин. Від кін. 1860-х рр. до серед. 1870-х рр. передано в експлуатацію понад 4 тис. верст залізнич. шляхів. 1890–91 їхня заг. протяжність на укр. землях, що були у складі Рос. імперії, становила 7572 версти, з яких 4992 належало до приват., 2580 – до держ. сектору. Повністю приват. були Донец., Курсько-Київ., Лозово-Севастоп., Пд.-Зх. і Фастів. З., частково – Катеринин., Курсько-Харків.-Азов., Лібаво-Ромен. та Харків.-Миколаївська. На поч. 20 ст. мережа З. ще більше розширилася (90 % з них створювалися або утримувалися на держ. кошти), 1917 їхня заг. протяжність становила 20 тис. верст. У період воєн. дій 1918–20 багато залізнич. шляхів виведено з ладу, за роки перших рад. п’ятирічок їх відбудовано та розширено. У межах УРСР у 1980-х рр. працювали Пд.-Зх. (рух поїздів відкрито 1870; сполучала Донбас, Криворіжжя й Придніпров’я з центр. і зх. частинами УРСР, зокрема з’єднувала Київ із Москвою; мала 5 відділків, заг. довж. 4637 км), Пд. (організов. 1901; зв’язувала в єдиний нар.-госп. вузол Донбас і Придніпров’я з пром. р-нами центру та європ. Пн. СРСР із Кавказом; 5 відділків, заг. довж. 3493 км), Львів. (організов. 1939, у 1953 об’єднана з Ковел. З. і Чернів. відділком Кишинів. З.; здійснювала транзитні зв’язки з багатьма європ. державами; 5 відділків), Донец. (створ. 1953 шляхом об’єднання Пн.-Донец. і Пд.-Донец. З.; сполучала р-ни Кавказу та Нижнього Поволжя з р-нами Пд., Пд.-Зх., Зх. і центру СРСР; 7 відділків, заг. довж. 2860 км), Одес. (виконувала експортно-імпортні перевезення; взаємодіяла з Одес., Іллічів., Микол., Херсон., Ізмаїл. портами; заг. довж. 4090 км) та Придніпров. (зв’язувала Донбас із Криворіз. залізоруд. бас., курорти Криму з усією мережею З. СРСР; 4 відділки) З. У 1950–60-х рр. Пд. і Пд.-Зх. З. повністю електрифіковано, розпочато забезпечення тепло- й електровозами, від 1971 – системами автоблокування й напівавтоблокування. Від поч. 1990-х рр. залізнична галузь підпорядк. КМ України.

Літ.: Головачев А. А. История железнодорожного дела в России. С.-Петербург, 1881; Краткий очерк развития нашей железнодорожной сети за десятилетие. 1904–1913. С.-Петербург, 1914; Кульчицький С. В. Залізничне господарство в системі державно-монополістичного капіталізму // Історія нар. госп-ва та екон. думки УРСР. К., 1967. Вип. 3; Мельник Л. Г. Технічний переворот на Україні у XIX ст. К., 1972; Изыскания и проектирование железных дорог. Москва, 1989; Железнодорожный транспорт ХХ в. Москва, 2000; Кантор И. И. Высокоскоростные железнодорожные магистрали. Москва, 2004.

О. М. Машкін

Стаття оновлена: 2010