Залізниця

ЗАЛІЗНИ́ЦЯ — рейкова колія, при­значена для пере­сува­н­ня залізничного рухомого складу. В широкому ро­зумін­ні — комплексне під­приємство залізничного транс­порту, яке має всі необхідні тех. засоби для пере­везе­н­ня пасажирів і вантажів (колію, локомотиви, вагони, інж. споруди, при­строї, обладна­н­ня, машини і механізми, системи упр., енерго­спожива­н­ня та ін.), що забезпечують залізнич. рух, ремонт і екс­плуатацію тех. засобів, утрима­н­ня у від­повід. стані колії тощо. З. є одним із найважливіших засобів комунікації, що стимулює роз­виток різноманіт. галузей промисловості. Цим пояснюється вагоме екон., політ., військ.-стратег. і соц. значе­н­ня. Залізничну мережу України складають Донецька залізниця, Львівська залізниця, Одеська залізниця, Придні­провська залізниця, Пів­ден­но-Західна залізниця, Пів­ден­на залізниця.

Своєрід. попередниками З. були жолоби з прокладеними брусами, які у часи середньовіч­чя використовували для транс­портува­н­ня вугі­л­ля і руди на шахтах. У серед. 15–16 ст. в Англії та Ірландії (згодом у Франції та Росії) зʼявилися деревʼяні колії, обшиті метал. листами (з часом їх замінили чавун­ні рейки). Вагонетки пере­сували пере­важно вручну або за допомогою кін­ної тяги. У 1760-х рр. у Росії К. Фролов побудував колію, рух по якій забезпечувало водяне колесо, 1806–09 П. Фролов — кінно-рейкову дорогу довж. 1,9 км. Значно пришвидшило роз­виток З. створе­н­ня 1803–04 паровоза. Парову тягу на З. вперше викори­став 1825 Дж. Стефенсон на лінії Стоктон–Дарлінґтон у Великій Британії. Він не тільки роз­робив декілька вдалих кон­струкцій паровозів, а й обрав ширину колії, що стала найрозпо­всюдженішою у країнах Зх. Європи і донині залишається стандартом у багатьох країнах світу (1435 мм). 1830 від­крито першу З. у США, 1832 — у Франції, 1835 — у Бельгії та Баварії. У Росії першою залізнич. лінією заг. користува­н­ня стала Царськосільська С.-Петербург–Па­вловськ (бл. 27 км), яка роз­почала пере­везе­н­ня 1837. Станом на 1914 Росія посідала 2-е м. у світі (після США) за заг. довж. залізнич. мережі (71,3 тис. км). До поч. 20 ст. залізнична мережа у світі становила бл. 1,1 млн км (нині бл. 1,3 млн км), зокрема у США — 410 тис. км; в Україні її довж.– понад 29 тис. км. Якісно новим етапом роз­витку засобів тяги стала заміна у 1950-х рр. паровозів тепловозами та електровозами. Тоді ж роз­почато масову електрифікацію З., впроваджено нові системи упр. рухом. Тех. пере­оснаще­н­ня дало змогу Японії 1964 ввести в екс­плуатацію першу в світі високошвидкісну магістраль (швидк. руху по­їздів — до 250 км/год.). На поч. 21 ст. такі магістралі діють у Китаї, Іспанії (до 350 км/год.), Пд. Кореї, Франції (320 км/год.), Бельгії, Великій Британії, Нідерландах, Японії (до 276 км/год.), Італії, Німеч­чині (до 300 км/год.), РФ (до 250 км/год.), Швейцарії, Швеції (до 200 км/год.). 2007 у Франції встановлено світ. рекорд швидкості для рейк. по­їздів — 574,8 км/год. (абсолют. рекорд — 581 км/год. — установив 2003 у Японії поїзд на магніт. подушці). За при­значе­н­ням роз­різняють З. заг. користува­н­ня (магістрал.), колії пром. (під­ʼїзні шляхи під­приємств і організацій для під­возу сировини та вивозу продукції) і міського транс­порту. Осн. показниками їхнього тех. оснаще­н­ня є вид тяги, кількість гол. колій, кон­струкція залізнич. колії (тип рейок, кількість шпал тощо), системи автоматики і телемеханіки та ін. Рухомий склад З. поділяють на тяговий — локомотиви (електровози, тепловози, паровози, газотурбовози, моторні вагони тощо) і нетяговий — вагони (пасажир. й вантажні), а також спец. рухомий склад. За роз­міром рейк. колії роз­різняють З. із широкою (понад 1435 мм), нормал. (1435 мм) і вузькою (1067–600 мм) коліями. В Україні осн. ширина рейк. колії становить 1520 мм. Не­зважаючи на те, що на­прикінці 20 ст. унаслідок роз­витку ін. видів транс­порту в деяких країнах мережа З. скоротилася (у США — вдвічі), у більшості з них залізнич. транс­порт ві­ді­грає провід­ну роль, оскільки забезпечує масові пере­везе­н­ня на значні від­стані майже в усіх клімат. зонах із порівняно високими швидкістю, надійністю та без­пекою.

В. В. Рибкін

Залізничні шляхи на українських територіях у 19–20 ст. На укр. землях, що пере­бували у складі Австро-Угор. імперії, першу З. Львів–Перемишль побудовано 1861 (перший поїзд прибув у Львів із Відня 4 листопада). На укр. тер. у межах кордонів Рос. імперії спорудже­н­ня першої держ. З. Одеса–Паркани–Ольвіополь–Балта почали планувати ще 1845–50, однак проекти не реалізовано у звʼязку з поч. Крим. війни 1853–56 та з ін., перед­усім фінанс., причин. Від кін. 1860-х рр. до серед. 1870-х рр. пере­дано в екс­плуатацію понад 4 тис. верст залізнич. шляхів. 1890–91 їхня заг. протяжність на укр. землях, що були у складі Рос. імперії, становила 7572 версти, з яких 4992 належало до приват., 2580 — до держ. сектору. Повністю приват. були Донец., Курсько-Київ., Лозово-Севастоп., Пд.-Зх. і Фастів. З., частково — Катеринин., Курсько-Харків.-Азов., Лібаво-Ромен. та Харків.-Миколаївська. На поч. 20 ст. мережа З. ще більше роз­ширилася (90 % з них створювалися або утримувалися на держ. кошти), 1917 їхня заг. протяжність становила 20 тис. верст. У період воєн. дій 1918–20 багато залізнич. шляхів виведено з ладу, за роки перших рад. пʼятирічок їх від­будовано та роз­ширено. У межах УРСР у 1980-х рр. працювали Пд.-Зх. (рух по­їздів від­крито 1870; сполучала Донбас, Криворіж­жя й Придні­провʼя з центр. і зх. частинами УРСР, зокрема зʼ­єд­нувала Київ із Москвою; мала 5 від­ділків, заг. довж. 4637 км), Пд. (організов. 1901; звʼязувала в єдиний нар.-госп. вузол Донбас і Придні­провʼя з пром. р-нами центру та європ. Пн. СРСР із Кавказом; 5 від­ділків, заг. довж. 3493 км), Львів. (організов. 1939, у 1953 обʼ­єд­нана з Ковел. З. і Чернів. від­ділком Кишинів. З.; здійснювала транзитні звʼязки з багатьма європ. державами; 5 від­ділків), Донец. (створ. 1953 шляхом обʼ­єд­на­н­ня Пн.-Донец. і Пд.-Донец. З.; сполучала р-ни Кавказу та Нижнього Поволжя з р-нами Пд., Пд.-Зх., Зх. і центру СРСР; 7 від­ділків, заг. довж. 2860 км), Одес. (виконувала екс­порт­но-імпорт­ні пере­везе­н­ня; взаємодіяла з Одес., Іл­лічів., Микол., Херсон., Ізмаїл. портами; заг. довж. 4090 км) та Придні­пров. (звʼязувала Донбас із Криворіз. залізоруд. бас., курорти Криму з усією мережею З. СРСР; 4 від­ділки) З. У 1950–60-х рр. Пд. і Пд.-Зх. З. повністю електрифіковано, роз­почато забезпече­н­ня тепло- й електровозами, від 1971 — системами авто­блокува­н­ня й напів­авто­блокува­н­ня. Від поч. 1990-х рр. залізнична галузь під­порядк. КМ України.

О. М. Машкін

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю