Залізничний вокзал - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Залізничний вокзал

ЗАЛІЗНИ́ЧНИЙ ВОКЗА́Л – комплекс споруд, призначених для обслуговування пасажирів, виконання багажних, вантажних і поштових операцій на залізничному транспорті; складова частина залізничної станції. З. в. зводять на проміж. вузлових і кінцевих станціях залізниць (див. також Вокзал). Як тип транспорт. споруд виникли в Європі у серед. 19 ст. За розташуванням пасажир. будинку відносно колій вони бувають однобічні (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків, Львів), тупикові (Одеса, м. Бердянськ Запоріз. обл.) і двобічні, або острівні (міста Ковель Волин. обл., Фастів Київ. обл., Ніжин і Бахмач Черніг. обл.). Їхні типол. риси, що передбачають наявність певних приміщень, склалися у 1870–80-х рр.: вестибюль відправлення, касові зали, зали очікування. Для З. в. притаманне симетр. планування, кількість перонів обумовлена кількістю колій. Для посадки та евакуації пасажирів облаштовують надколійні переходи і підколійні тунелі. На укр. землях З. в. почали зводити у про-цесі розбудови мережі залізниць, зокрема 1879 введено в експлуатацію З. в. тупик. типу в Одесі (арх. В. Шретер). Значну мист. і експлуатац. цінність мав З. в. острів. типу, споруджений у формах модерну в Ковелі (1903, арх. О. Вербицький). З. в. однобіч. типу у Львові (1904, арх. В. Садловський), побудований у формах необароко, вирізняється чітким розподілом руху потоків пасажирів і високим рівнем безпеки, досягнутим за рахунок створення підколій. тунелів. У рад. часи найдовершенішим за плануванням, конструктив. і архіт. вирішенням став З. в. у Києві (1933, арх. О. Вербицький). Під час 2-ї світ. війни більшість З. в. зруйновано, у повоєнні роки споруджено бл. 100 нових у формах неокласики, найбільші серед яких – у Дніпропетровську (1950, арх. О. Душкін, І. Потрубач) та Харкові (1952, арх. Г. Волощипов, Б. Мезенцев, Є. Лимар). У 1960–80-х рр. в Україні З. в. майже не будували, окрім Луганська та м. Чоп (Закарп. обл.). 2001–02 здійснено широкомасштабну реконструкцію З. в. на станції Київ-Пасажирський, побл. нього зведено Пд. вокзал (Держ. премія України в галузі арх-ри 2003; кер. автор. колективу – В. Монащенко, арх. – С. Бабушкін, Л. Гоєр, О. Граужис, С. Юнаков). З. в. на київ. залізнич. ст. Дарниця, що обслуговував приміс. потяги та деякі потяги далекого сполучення і відігравав важливу роль у пасажир. залізнич. перевезеннях для лівобереж. частини столиці, від 2004 перебуває у стані реконструкції (2007 відкрито 1-шу чергу – підзем. перехід із двома павільйонами та виходами до платформ приміс. електропоїздів). 2003–06 у Києві збудовано З. в. та проведено реконструкцію залізнич. ст. Караваєві Дачі. 1998–2002 проведено реконструкцію та благоустрій ансамблю Привокзал. площі у Харкові з регенерацією З. в. Харків-Пасажирський; вокзал. комплексів у м. Люботин і смт Козача Лопань Дергачів. р-ну Харків. обл.; благоустрій приміс. сполучення Харків–Левада, Лосєве-1, Лосєве-2 (Держ. премія України в галузі арх-ри 2004; арх. А. Вінтер, В. Соченко).

Літ.: Кохан С. В., Кілессо С. К. О. М. Вербицький – архітектор і педагог. К., 1966; Васильев Е. В., Щетинин Н. Н. Архитектура железнодорожных вокзалов. Москва, 1967; Орловский Б. Я., Сербинович П. П. Общественное здание (транспортные сооружения). Москва, 1978; Богатырев В. М. Вокзалы. Москва, 1988; Правдин Н. В., Лукашев В. И., Рябуха Л. С. Технология работы вокзалов и пассажирских станций: Учеб. пособ. Москва, 1990.

С. К. Кілессо

Стаття оновлена: 2010