Залуква - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Залуква

ЗАЛУ́КВА – село Галицького району Івано-Франківської області. Центр сільс. ради, якій підпорядк. с. Шевченкове. Знаходиться на правому березі Дністра, на лівому березі Лукви (притока Дністра), побл. пн. межі тер. княжого Галича давнього, за 1 км від райцентру та за 27 км від обл. центру. Пл. сільс. ради 15,2 км2. Насел. 2403 особи (2001, складає 104,9 % до 1989), переважно українці. Вперше згадується у писем. джерелах 1440. До остан. чв. 18 ст. було передмістям Галича та мало назву Галич за Луквою. Три окремі церк. громади ділили його на 3 частини: Лавринів Кут (пізніше Неліпець) з церквою св. Михаїла (існувала до кін. 18 ст.; у ній 1231 перед походом на Перемишль молився князь Данило Галицький), Митрополію з церквою св. Петра (пізніше Богоявлен. церквою, занепала у кін. 18 ст.) і Плебанщину (Клебанщина) з церквою Пречистої Діви Марії та Троїц. монастирем (зруйн. у 17 ст. під час одного з турец.-татар. нападів; потім до 1780 тут діяла церква св. апостолів Петра і Павла; 1800 із залишків трьох церков зведено нову, яку 1961 з ідеол. міркувань закрито, а 1989 через аварій. стан розібрано). Ними володіли різні власники. Найдавнішою частиною села був Неліпець. За княжих часів там стояв бояр. двір із кількома осадниками. Двір був обмежений служб. повинностями, розмір яких визначав гол. замок Галича у Крилосі. Ін. частина З. – Митрополія – сформована на поч. 14 ст. на ланах Галиц. дієцезії, З.-Плебанщина – після завоювання Галичини поляками на ланах катол. плебана, або пробоща, настоятелем костелу св. Станіслава. Після 1-го поділу Польщі 1772 – у межах кордонів Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). Саме відтоді З. й стала самост. адм. одиницею (перший війт – І. Мазурик). 1875 відкрито однокласну (від 1896 – двокласна) нар. школу з укр. мовою викладання. У 1930-х рр. тут діяли чотирикласна двомовна та однокласна з польс. мовою викладання школи. Від 1914 у З. вчителювала письменниця і громад. діячка І. Блажкевич. 1858 у З. мешкало 1221, 1880 – 1788, 1890 – 1423, 1913 – 2498, 1921 – 2016, 1945 – 1673 особи. Під час 1-ї світ. війни у селі точилися кровопролитні бої. Від листопада 1918 до травня 1919 діяла влада ЗУНР. 1919–39 – у складі Польщі, від 1939 – УРСР. До 1-ї світ. війни та у 1920–30-х рр. у З. функціонувала низка укр. громад. т-в. Від липня 1941 до липня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Нацисти розстріляли 9 місц. жит. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. Всього у боротьбі за волю України від 2-ї пол. 1940-х рр. загинуло понад 60 залуквян, ще 56 осіб за співпрацю з ОУН депортовано до Сибіру та Казахстану. 1993 до З. приєднано присілок Гробиська. Нині у З. працюють ВАТи «Галиц. сільгосптехніка» та «Електрик»; фірма «Карпатагропродукт». Функціонують школа, обл. навч.-курс. комбінат, міжшкіл. навч.-вироб. комбінат, дитсадок; Нар. дім, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт; відділ. ощадбанку. Є церква св. апостолів Петра і Павла УГКЦ (висвячено 1991). Встановлено пам’ятники Б. Хмельницькому, на спомин про трагічні події в історії З. та про їхні жертви, пам’ятні знаки жертвам 1-ї світ. війни, на честь зв’язкової ОУН В. Мацькевич, Братства тверезості, жертвам політ. репресій, мемор. дошку І. Блажкевич (на приміщенні школи), насипано символ. могилу борцям за волю України. На пагорбі над Дністром, в урочищі Гробиська, – караїм. кладовище (належало караїм. громаді, яка проживала в Галичі від 13 ст.), на якому збереглося бл. 60 могил із кам’яними надгробками (найдавніше поховання датується 17 ст.). На ньому похов. також поет Захарія Абрагамович. На залуквян. полях о. Л. Лаврецькому вдалося відшукати та розкопати фундаменти 7-ми давньорус. храмів, що започаткувало системат. археол. дослідж. терену княжого Галича. 1883 він разом з І. Шараневичем знайшов кам’яний саркофаг, бронз. натіл. хрестики та олив’яну печатку галиц. єпископа Косьми (12 ст.). На околицях села виявлено знаряддя праці доби неоліту, римські монети 1–2 ст.; поселення трипіл. культури, голіград. культури фракій. гальштату, кілька давньорус. поселень. У Шевченковому – церква св. Пантелеймона, побудована 1200 у романо-візант. стилі. Серед видат. уродженців – літературознавець, дійс. чл. НТШ Б. Криса, історик, перекладач Зиґмунт Абрагамович, педагог А. Алиськевич, д-р мед. н., лікар-терапевт Л. Глушко, хор. диригент, засл. діяч мист-в України В. Савчук. У липні 1917 у З. приїздив історик Д. Дорошенко.

Літ.: Федунків З. Храми Залукви // Нова Зоря. 1995. № 15; Міста і села Галицького району: історія, пам’ятники, особистості. Ів.-Ф., 2001; Пашинський С. Село над Луквою. Галич, 2006.

М. Ф. Медведь

Стаття оновлена: 2010