Заочна освіта - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Заочна освіта

ЗАО́ЧНА ОСВІ́ТА – форма підготовки й підвищення кваліфікації фахівців (поряд з очною, вечірньою, екстернатом), як правило, без відриву від виробництва. Серед завдань заоч. форми навч. – компенсація недоліків поперед. підготовки, адаптація людей відповідно до сучас. умов змінного світу, розвиток твор. потенціалу, формування потреб у знаннях і в роботі над собою. В її основі – цілеспрямована самост. діяльність студента на основі надання йому макс. інформації. Самост. навч. планують і організовують навч. заклад і викл.; допомогу надає викл. під час аудитор. занять, груп. та індивід. консультацій; контроль знань проводять у формі заліків та екзаменів з поперед. виконанням контрол. письмових робіт.

Ідея орг-ції З. о. виникла у серед. 19 ст. майже одночасно у Великій Британії, Німеччині, Рос. імперії, США та ін. країнах. Її формуванню передували різні види самоосвіти з використанням спец. підручників, програм, створенням нар. б-к, читалень, консультацій. Орг-ція в Україні системи навч. закладів, діяльність яких ґрунтувалася на поштовому обміні зі студентами (кореспондент. навч.), зумовлена розвитком економіки, який вимагав підготовки освічених фахівців. З появою нових інформ. технологій, поширенням мережі інтернет виникають нові форми З. о. На основі кореспондент. шкіл сформувалася дистанційна освіта, спрямована на забезпечення профес. підготовки, перепідготовки та надання можливості здобуття другої освіти. 1982 термін «кореспондентська» вперше замінено на «дистанційна» у назві Міжнар. конф. з дистанц. освіти у Ванкувері (Канада). Першим законодав. актом про заочне навч. в СРСР стала постанова Раднаркому РСФРР від 1931 «Про систему заочного навчання». Відповідно до постанови Раднаркому СРСР від 1938 «Про вище заочне навчання» обґрунтовано принципи, визначено методику орг-ції заоч. навч., введено вступні екзамени, передбачено обов’язкову перевірку знань, складання заліків та екзаменів тощо. В Україні також прийнято відповідні постанови. Більшість закладів З. о. в Україні у 20–30-і рр. 20 ст. складали заг.-осв. школи різних рівнів. Дорослі мали змогу самостійно вивчати матеріал, за індивід. графіком відвідувати груп. заняття, консультації вчителів, складати заліки та екзамени за курс серед. заг.-осв. школи. У 50–70-х рр. 20 ст. створ. низку спеціаліз. заоч. навч. закладів, зокрема 1958 – Укр. заоч. політех. ін-т (нині Укр. інж.-пед. академія, Харків), набули поширення заочні ф-ти та відділ. при денних навч. закладах. У 70-х рр. 20 ст. традиц. З. о. в Україні поступово трансформувалася в очно-заочну, або консультац. модель, для якої характерні тривалі сесії з відрядженням студентів, використання 25 % всього навч. часу для занять, консультацій та екзаменів. Такий тип заоч. навч. є найпоширенішим в Україні й нині. Кількість студентів, які навч. заочно у закладах 1–2-го рівнів акредитації, становить 155,3 тис. осіб, 3–4-го рівнів акредитації – 766,4 тис. осіб, що складає, відповідно, 23 % і 42 % заг. кількості. У 1987–88 навч. році запроваджено новий перелік спеціальностей для З. о. За заоч. формою навч. здійснюють підготовку фахівців для с. госп-ва, економіки, зв’язку, а також учителів і юристів.

Держава передбачає соц. захист студентів-заочників відповідно до Законів України «Про освіту», «Про відпустки», а також Кодексу законів про працю України і Положення про пільги для робітників і службовців, які поєднують роботу з навч. у навч. закладах тощо. Пед. процес в умовах вищої З. о. набув трансформації на основі заг. дидакт. принципів і врахування особливостей контингенту студентів, які мають соц. вироб. досвід, високу мотивацію навчання. Наявні форми З. о. забезпечують збалансованість системи профес. підготовки молоді й дорослих, розширюють їхні освітні можливості.

Літ.: Корсак К. Вища заочна освіта // Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України. 1997; Олійник В. В. Організаційно-педагогічні основи дистанційної освіти і навчання: організаційно-педагогічне дослідження. 2001; Сисоєва С. О. Проблеми дистанційного навчання: педагогічний аспект // Неперервна профес. освіта: теорія і практика. 2003; Василенко О. В. Особливості організації заочної форми навчання в системі неперервної освіти // Там само. 2004 (усі – Київ).

Л. Є. Сігаєва

Стаття оновлена: 2010