Заплава - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Заплава

ЗАПЛА́ВА – відносно вирівняна (плоска) частина днища річкової долини, яку під час повеней чи паводків періодично затоплює вода. Прилягає до русла водотоку вище від меженного рівня води у річці. Складається з поверхні, ускладненої ерозій. (стариці, сухі пониження) й акумулятив. формами, та уступу до річища і притерас. пониження. Утвор. внаслідок ерозійно-акумулятив. діяльності річк. потоку. Під час повені відбувається винесення на З. та відкладання на ній алювіал. наносів (галька, пісок і пилуваті частинки), що поступово підвищує рівень З. Прирічк. частина З. виражена переважно стрімким уступом заввишки від декількох десятків сантиметрів до 2–5 м. Виділяють З. низьку (затоплюється водою майже щороку) і високу (затоплюється лише під час високих паводків або повеней). Шир. З. залежить від розміру річки: на найбільших рівнин. річках досягає 40–50 км, на малих – декількох десятків метрів, на гір. річках – 10–20 м, а у деяких випадках, коли річка врізається в особливо стійкі гір. породи, З. відсутня. На поверхні З. рівнин. та передгір. річок багато стариць, проток, сухих улоговин (рештки давніх меандрів), що чергуються з невеликими, трохи підвищеними над її поверхнею пасмами (прирічищевими валами, дюнами), які складаються з алювіал. (переважно піщаних) наносів. У гір. р-нах З. трапляються найчастіше у розширених частинах річк. долин. За походженням З. поділяють на: ерозійні (утворюються в умовах висхідних рухів земної кори і високої зволоженості, коли ерозія переважає над акумуляцією наносів; характеризуються незначною потужністю алювію); ерозійно-акумулятивні, або цокольні (формуються в умовах коливних рухів земної кори і чергування періодів високої та низької водності), в яких потужна товща алювію залягає на корінних відкладах (цоколі); акумулятивні (утворюються в умовах низхідних тектон. рухів, коли акумуляція алювію переважає над ерозією; характеризуються значною потужністю алювію). Геол. розріз З. представлений переважно 3-ма фаціями – русловою (грубоуламкові відклади, що залягають в основі З.), заплавною (переважно піщані відклади) і старичною (мулисті товщі). При домінуванні донної ерозії над бічною З. з часом перетворюється у надзаплавну терасу. Ґрунти З. рівнин. річок переважно родючі. До З. приурочені заплавні луки, тут ростуть чагарники та вологолюбні ліси з вільхи чорної, верби, іноді сосни, дуба. З. є важливим регулятором стоку, специф. біофільтром, який забезпечує екол. рівновагу в системі водозбір–русло. Використовують у с. госп-ві переважно як сіножаті та пасовища. На високих З. створюють гідропарки, ін. рекреац. об’єкти. Розорювання З., розміщення на них очисних споруд і сміттєзвалищ, літніх тваринниц. таборів тощо погіршують геоекол. стан заплавно-руслових комплексів, тому заборонені водоохорон. законодавством. Для захисту заплавних земель від повеней і паводків будують гідротех. споруди, дамби, здійснюють обвалування русел, виконують комплекс осушув. і фітомеліорат. робіт. З. малих річок, особливо їхні прирічк. частини, входять до водоохорон. зон річок. Різні рівні З. спостерігаємо у долині Дністра поблизу м. Заліщики – низька, острів. типу, висока, одностороння (однобічна).

Літ.: Чернов А. В. Речные поймы – их происхождение, развитие и оптимальное использование // Соросов. образоват. журн. 1999. № 12; Стецюк В. В., Ковальчук І. П. Основи геоморфології: Навч. посіб. К., 2005.

І. П. Ковальчук, Є. А. Іванов

Стаття оновлена: 2010