Заплава

ЗАПЛА́ВА — від­носно вирівняна (плоска) частина днища річкової долини, яку під час повеней чи паводків періодично затоплює вода. Прилягає до русла водотоку вище від межен­ного рівня води у річці. Складається з поверх­ні, ускладненої ерозій. (стариці, сухі пониже­н­ня) й акумулятив. формами, та уступу до річища і притерас. пониже­н­ня. Утвор. внаслідок ерозійно-акумулятив. діяльності річк. потоку. Під час повені від­бувається винесе­н­ня на З. та від­кла­да­н­ня на ній алювіал. наносів (галька, пісок і пилуваті частинки), що по­ступово під­вищує рівень З. Прирічк. частина З. виражена пере­важно стрімким уступом зав­вишки від декількох десятків сантиметрів до 2–5 м. Виділяють З. низьку (затоплюється водою майже щороку) і високу (затоплюється лише під час високих паводків або повеней). Шир. З. залежить від роз­міру річки: на найбільших рівнин. річках досягає 40–50 км, на малих — декількох десятків метрів, на гір. річках — 10–20 м, а у деяких випадках, коли річка врізається в особливо стійкі гір. породи, З. від­сутня. На поверх­ні З. рівнин. та перед­гір. річок багато стариць, проток, сухих улоговин (рештки давніх меандрів), що чергуються з невеликими, трохи під­вищеними над її поверх­нею пасмами (прирічищевими валами, дюнами), які складаються з алювіал. (пере­важно піщаних) наносів. У гір. р-нах З. трапляються найчастіше у роз­ширених частинах річк. долин. За походже­н­ням З. поділяють на: ерозійні (утворюються в умовах ви­східних рухів земної кори і високої зволоженості, коли ерозія пере­важає над акумуляцією наносів; характеризуються не­значною потужністю алювію); ерозійно-акумулятивні, або цокольні (формуються в умовах коливних рухів земної кори і чергува­н­ня періодів високої та низької водності), в яких потужна товща алювію залягає на корін­них від­кладах (цоколі); акумулятивні (утворюються в умовах низхідних тектон. рухів, коли акумуляція алювію пере­важає над ерозією; характеризуються значною потужністю алювію). Геол. роз­різ З. пред­ставлений пере­важно 3-ма фаціями — русловою (грубоуламкові від­клади, що залягають в основі З.), заплавною (пере­важно піщані від­клади) і старичною (мулисті товщі). При домінуван­ні дон­ної ерозії над бічною З. з часом пере­творюється у надзаплавну терасу. Ґрунти З. рівнин. річок пере­важно родючі. До З. приурочені заплавні луки, тут ростуть чагарники та вологолюбні ліси з вільхи чорної, верби, іноді сосни, дуба. З. є важливим регулятором стоку, специф. біо­фільтром, який забезпечує екол. рівновагу в системі водо­збір–русло. Використовують у с. госп-ві пере­важно як сіножаті та пасовища. На високих З. створюють гідропарки, ін. рекреац. обʼєкти. Ро­зорюва­н­ня З., роз­міще­н­ня на них очисних споруд і сміт­тєзвалищ, літніх тварин­ниц. таборів тощо погіршують геоекол. стан заплавно-руслових комплексів, тому заборонені водо­охорон. законодавством. Для захисту заплавних земель від повеней і паводків будують гідротех. споруди, дамби, здійснюють обвалува­н­ня русел, виконують комплекс осушув. і фітомеліорат. робіт. З. малих річок, особливо їхні прирічк. частини, входять до водо­охорон. зон річок. Різні рівні З. спо­стерігаємо у долині Дністра по­близу м. Заліщики — низька, острів. типу, висока, одно­сторо­н­ня (однобічна).

Завантажити статтю