Заповідник - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Заповідник

ЗАПОВІ́ДНИК В Україні виділяють природні заповідники, біосферні заповідники, історико-культурні заповідники та музеї-заповідники. Порядок створення, режим охорони та використання таких З. із урахуванням їхніх особливостей та міжнар. вимог визначають відповідні Закони України (зокрема «Про природно-заповідний фонд України», 1992) та ін. законодавчі акти. Природ. З. – природоохоронна, н.-д. установа заг.-держ. значення, створ. з метою збереження в природ. стані типових або уні-кал. для даної ландшафт. зони природ. комплексів та їх компонентів, вивчення природ. процесів і явищ, що відбуваються в них, розроблення наук. засад охорони навколиш. природ. середовища, ефектив. використання природ. ресурсів та екол. безпеки. На тер. природ. З. заборонено будь-яку госп. чи ін. діяльність, що суперечить цільовому призначенню З., порушує природ. розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідл. впливу на його природні комплекси та об’єкти. Біосфер. З. – природоохоронна, н.-д. установа міжнар. значення, створ. з метою збереження в природ. стані найтиповіших природ. комплексів біосфери, проведення фонового моніторингу навколиш. природ. середовища, вивчення його змін під дією антропоген. факторів, розроблення наук. засад сталого розвитку. Біосферні З. створюють на базі природ. З., нац. природ. парків із введенням до їхнього складу тер. та об’єктів природно-заповід. фонду ін. категорій та ін. земель; відповідно до програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», вони належать до всесвіт. глобал. мережі біосфер. З. Для біосфер. З. встановлюють диференційов. режим охорони, відтворення та використання природ. комплексів згідно з функціон. зонуванням, яке передбачає виділення зон: заповідної (режим визначається відповідно до вимог, встановл. для природ. З.), буферної (режим визначається відповідно до вимог, встановл. для охорон. зон природ. З.) та антропоген. ландшафтів (входять тер. традиц. земле-, лісо- та водокористування, місць поселення, рекреації та ін. видів госп. діяльності). У межах біосфер. З. іноді виділяють зону регульов. заповід. режиму, до складу якої входять регіон. ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища, що також перебувають під охороною. Осн. напрями наук. дослідж. на тер. природ. та біосфер. З. визначають з урахуванням програм і планів н.-д. робіт, затв. НАНУ та центр. органом виконав. влади в галузі охорони навколиш. природ. середовища. Землі природ. З. та заповід. зон біосфер. З. належать до земель природно-заповід. та ін. природоохорон. призначення, ін. землі біосфер. З. відповідно до їхнього осн. призначення можуть належати до ін. категорій земель і враховуються під час розроблення проект. та проектно-планувал. документації, при земле- та лісовпорядкуванні. Територ. орг-ція заходів з охорони та використання тер. природ. та біосфер. З. визначається проектом орг-ції їх тер. та охорони природ. комплексів, що розробляються відповідно до вимог закону і затверджуються спеціально уповноваженим центр. органом виконав. влади з охорони навколиш. природ. середовища. Рішення про створення, зміну меж природ. та біосфер. З. в установленому законом порядку приймає Президент України. Станом на 2010 в Україні нараховується 19 природ. З. («Ґорґани», Дніпровсько-Орільський природний заповідник, Древлянський природний заповідник, «Єланецький степ», Казантипський природний заповідник, Канівський природний заповідник, Карадазький природний заповідник, Кримський природний заповідник, Луганський природний заповідник, «Медобори», «Мис Мартьян», «Михайлівська цілина», Опукський природний заповідник, Поліський природний заповідник, Рівненський природний заповідник, «Розточчя», Український степовий природний заповідник, Черемський природний заповідник, Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник) заг. пл. 198 687,8 га та 4 біосфер. З. («Асканія-Нова» Біосферний заповідник ім. Ф. Фальц-Фейна, Дунайський біосферний заповідник НАНУ, Карпатський біосферний заповідник, Чорноморський біосферний заповідник) заг. пл. 246 445,3 га. Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» (2000) ансамблі і комплекси пам’яток, які становлять виняткову археол., естет., етногр., істор., мист., наук. чи художню цінність, можуть бути оголошені держ. істор.-культур. З. чи музеями-З. й охороняються відповідно до цього та ін. законів. Держ. істор.-культурні З. поділяють на істор.-архіт., архіт.-істор., істор.-мемор., істор.-археол., істор.-етнографічні. Тер. держ. істор.-культур. З., музеїв-З., їхніх охорон. зон належать до земель істор.-культур. призначення, їх вносять до Держ. земел. кадастру, планів землекористування, проектів землеустрою, ін. проектно-планувал. та містобуд. документації. Оголошення ансамблів і комплексів пам’яток істор.-культур. З. чи музеями-З., визначення порядку їх створення і затвердження типових положень про них віднесено до повноважень КМ України, а управління такими об’єктами, що перебувають у держ. власності, покладено на відповід. спеціально уповноважений центр. орган виконав. влади. Станом на 2010 в Україні нараховується 55 істор.-культур. З., 20 з яких мають статус національних: «Софія Київська», Києво-Печерський національний історико-культурний заповідник, «Херсонес Таврійський», Шевченківський національний історико-культурний заповідник, «Батьківщина Тараса Шевченка», «Хортиця», «Давній Галич», «Замки Тернопілля», «Кам’яна могила», «Глухів», «Ольвія», «Переяслав», «Чернігів стародавній», «Кам’янець», «Гетьманська столиця», «Качанівка», «Чигирин», «Биківнянські могили», «Поле Берестецької битви», Корсунь-Шевченківський національний історико-культурний заповідник. В Україні функціонують також 10 музеїв-З., 2 з яких мають статус національних: «Битва за Київ у 1943 році» та Гончарства українського музей-заповідник Національний.

В. І. Олещенко

Стаття оновлена: 2010