ЗАПОВІ́Т — роз­порядже­н­ня фізичної особи власним майном на випадок смерті, здійснене у встановленій законом формі. У стародавні часи, коли майно пере­бувало у спіл. власності сімʼї чи роду, сутність З. полягала у при­значені спадкоємця, до якого пере­ходила вся повнота влади разом із майном. Із роз­витком індивід. власності З. пере­творився у роз­порядже­н­ня про роз­поділ майна між спадкоємцями. Існува­н­ня у Київ. Русі спадк. права та практики скла­да­н­ня З. засвідчують літописні джерела, зокрема «Повість минулих літ», і договір, укладений 911 київ. князем Олегом із Візантією. У подальшому роз­виток практики З. за­охочувала Церква, зацікавлена у пере­дачі частини майна померлого на її користь. До 14 ст. З. практикували, як правило, в усній формі, від 15 ст. набула пошире­н­ня письмова. Нині у більшості країн світу пере­важає письм. форма З., однак як виняток, у випадках, коли заповід­ачу за­грожує небезпека, допускається й усна форма (у Німеч­чині, США, Великій Британії та ін.). В Україні З., як правовий документ, укладають у письм. формі. Його під­писує особисто заповід­ач і посвідчує нотаріус. У перед­бачених законом випадках З. можуть посвідчити й ін. особи, напр., командир військ. частини, гол. лікар, капітан судна, нач. геол.-роз­відув. екс­педиції. Заповід­ач має право при­значити своїми спадкоємцями одну або кілька фіз. осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімей. або родин. від­носин; без за­значе­н­ня причин по­збавити права на успадкува­н­ня будь-яку особу зі спадкоємців за законом. Однак він не може по­збавити права на це неповноліт. дітей, повноліт. непраце­здат. дітей (враховуючи усиновлених), дружину (чоловіка) та батьків, які, незалежно від змісту З., успадковують половину частки, що належала б кожному з них у разі успадкува­н­ня за законом (обовʼязк. частка). При ви­значен­ні обовʼязк. частки враховують усе спадк. майно, навіть якщо воно не включене у З. По­друж­жя має право скласти спіл. З. щодо майна, яке належить йому за правом спіл. суміс. власності. Після смерті одного з по­друж­жя його частка пере­ходить до іншого. Після смерті остан­нього право на успадкува­н­ня мають особи, ви­значен­ні по­друж­жям у З. Заповід­ач у будь-який час має право скасувати або змінити З. (необмежену кількість разів), подавши від­повід­ну заяву нотаріусу чи посад. особі, яка здійснює нотаріал. дії (кожен новий З. автоматично анульовує попередні). Недійс. вважають З., укладений особою, що не мала на це права, а також із поруше­н­ням вимог стосовно форми та посвідче­н­ня. За позовом зацікавленої особи суд може ви­знати З. недійсним, якщо вставлено, що його укладено під тиском і він не від­повід­ає волі укладача.