Завгородній Василь Леонтійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Завгородній Василь Леонтійович

ЗАВГОРО́ДНІЙ Василь Леонтійович (26. 10. 1925, с. Водяне Компаніїв. р-ну, нині Кіровогр. обл. – 05. 04. 2009, Київ) – співак, живописець, майстер різьблення на дереві, письменник. Засл. арт. УРСР (1967). Премія ім. К. Білокур (1995). Чл. НСМНМУ (1991). Учасник 2-ї світ. війни. Закін. Київ. консерваторію (1955; кл. І. Паторжинського). Працював у різних колективах та філармоніях, від 1960-х рр. – солістом хору ім. Г. Верьовки. У репертуарі – укр. нар. пісні (зокрема «Чом дуб не зелений», «Ой чорна я, си чорна») та думи, «Гей, зліталися орли» (музика і сл. П. Носача), «Гей, зійду на полонину» (музика і сл. М. Машкіна), «Дніпро-Славутич» (музика В. Верменича, сл. І. Неходи) «Гей, у граді Червонограді» (музика А. Кос-Анатольського, сл. Т. Одудька) та ін. Брав участь у регіон., всеукр. мист. виставках від 1959. Персон. – у Києві (1968, 1972, 1980, 1985, 1990, 1993, 1995, 2000, 2004, 2009). Володів техніками олій. живопису, рельєф. і скульптур. (круглого) різьблення. У творчості відображав нар. дух українців, звертався до етніч. мотивів. Створив образи-типажі селян, закоханих, чумаків, козаків, гетьманів, кобзарів; психол. портрети Т. Шевченка, Г. Сковороди, М. Гоголя, Лесі Українки, У. Кармелюка, О. Вересая, В. Лісовола, М. Сікорського; романт. краєвиди, іл. до нар. обрядів, символіко-декор. полотна. У червні 2003 відкрито «Музей козац. слави у творах З.» у Нац. істор.-культур. заповіднику (Київ. обл.). Окремі роботи зберігаються в музеях Києва, Кіровогр. ХМ, Компаніїв. краєзнав. музеї. Автор кн. «Мій хутір: Вибр. тв.» (К., 2007).

Тв.: живопис – «Рідна хата» (1950-і рр.), «Автопортрет» (1957; 1985; 2005), «Побратими» (1988), «Гайдамаки» (1989), «Козак Мамай» (1990), «Сурмач» (1992), «Воля степу» (1993), «Характерник» (1994), «Б. Вишневецький», «Проводи на Січ» (обидва – 1995), «Кожум’яка» (1996), «Чайки повертаються» (1998), «Україна моя» (2003); цикли – «Українська дума» (1995–2003), «Українська пісня» (2002), «Думи мої, думи» (2005–08); різьблення – «Сила на силу» (1970), «Захисник» (1975), «Гончар» (1978), «Зброяр» (1982), «М. Гоголь у Панька» (1984), «Трагедія 1933 року» (1986), «Козак у задумі», «Т. Шевченко» (обидва – 1990), «Вставайте, мамо!» (1991), «Троїсті музики» (1993), «Розмова» (1994), «Чайку на воду!» (1995), «К. Білокур» (1996), «Дід з онуком» (1997), «Чом дуб не зелений», «Ой під калиною (Бандура)» (обидва – 2004).

Літ.: Чуйко Т. Соло і хори Василя Завгороднього // Нар. мист-во. 1997. № 2; Губко О. Співець українського козацтва // ОМ. 2001. № 3; Василь Завгородній: Альбом. К., 2005.

І. В. Пошивайло

Стаття оновлена: 2010