Завод ім. В. Малишева - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Завод ім. В. Малишева

«ЗАВО́Д ІМ. В. МАЛИШЕВА» – державне підприємство, одне з провідних у машинобудівній галузі промисловості і найбільше на пострадянському просторі. Підпорядк. Мін-ву пром. політики України. Розташ. у Харкові. Засн. 1895 як Харків. паровозобуд. з-д. У 2-й пол. 1936 перейм. на з-д № 183 ім. Комінтерна (гол. конструктор танк. КБ М. Кошкін), згодом з-д № 75. Під час 2-ї світ. війни у жовтні 1941 підпр-во евакуйовано у м. Нижній Тагіл Свердлов. обл. (РФ) на тер. Урал. вагонобуд. з-ду і організовано Урал. танк. з-д № 183 (гол. конструктор О. Морозов), який став гол. підпр-вом з випуску танків Т-34 для фронту. Після війни відновлено роботу підпр-ва у Харкові. Відтоді – Харків. з-д транспорт. машинобудування. 1957 з-ду присвоєно ім’я В. Малишева. 5 грудня 1897 випущено перший паровоз, а 1915 частка з-ду становила понад 20 % від їхнього заг. вироб-ва у Рос. імперії. Від поч. створення багатопрофіл. підпр-во розвивалося переважно у таких напрямах: локомотивобудування, зокрема паровозобудування (1897–1941) та тепловозобудування (1947–68); дизелебудування – двигуни стаціонарні й суднові (від 1941), швидкохідні танкові і транспортні (від 1938), тепловозні (від 1947); гусеничне транспортне машинобудування – трактори та тягачі (від 1924), танки (від 1927); продукція вироб. призначення – енергет. вантажопідйомне устаткування (від 1904), с.-г. машини й механізми (від 1909), обладнання для шахт (від 1922) тощо. Серед структур. одиниць – маш.-буд. (вироб-во бронетехніки), дизел. (випуск дизел. двигунів, генераторів і запчастин до них, зокрема для модернізації тепловоз. парку України і країн СНД розроблено й успішно впроваджено низку дизель-генераторів Д-80, які відповідають кращим світ. аналогам), мех.-збирал. (виготовлення зернозбирал. комбайнів, устаткування для нафтогаз. пром-сті), агрегат. (випуск двигунів спец. призначення, зокрема для військ., автомоб. та с.-г. техніки) з-ди. З-д плідно співпрацює з казен. підпр-вами «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О. О. Морозова» (ХКБМ) та «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» (ХКБД) і є гол. виробником бронетехніки в Україні. 1929 виготовлено перший зразок танка Т-12, 1931 розпочато вироб-во танків серії БТ – від БТ-2 до БТ-7М. Зокрема танків БТ-2 у період 1932–33 випущено 610 од., БТ-5 у 1933–34 – бл. 2 тис. од., БТ-7 у 1935–39 – понад 4,5 тис. од., БТ-7М у 1940 – бл. 800 од. У жовтні 1940 розпочато серійне вироб-во кращого серед. танка 2-ї світ. війни Т-34-76 (створ. під кер-вом М. Кошкіна; у світі виготовлено понад 60 тис. од.) з дизел. двигуном В-2. Найбільше (понад 15 тис. од.) їх було випущено на з-ді № 183 у Нижньому Тагілі. 1943 на базі Т-34-76 створ. модернізов. танк Т-34-85 (встановлено потужнішу гармату у просторішій башті, екіпаж збільшився від 4-х до 5-ти осіб). 1944 на з-ді виготовлено і випробувано танк Т-54, а згодом на його базі створ. танки Т-55, Т-62, Т-64, Т-72, Т-80 та ін. їхні модифікації. 1985 розпочато серійне вироб-во Т-80УД, 1997–99 виготовлено 320 таких бойових машин і передано (відповідно до замовлення) Пакистану. На його базі 1995 створ. один з кращих сучас. танків Т-84 та його модифікації Т-84У «Оплот» і Т-84-120 «Ятаган». Нині разом із ХКБМ та ХКБД підпр-во випускає сучасні зразки спец. гусенич. та коліс. машин військ. призначення, а також займається модернізацією військ. техніки, випущеної у післявоєн. рад. період і є на озброєнні багатьох країн світу. Зокрема 2004 з-д (відповідно до замовлення МО України) розпочав модернізацію танка Т-64, який згодом отримав назву Т-64БМ «Булат»; 2007–08 для ЗС України виготовив і передав 56 таких машин; 2009 отримав замовлення на модернізацію 29-ти вітчизн. танків Т-64 до рівня бойової машини «Булат». Окрім танків, підпр-во виготовляло тягачі та бронетранспортери, серед них – артилер. тягачі «Ворошиловець» (1935) та АТ-45 (1944), армій. тягач БТМ-3 (1957), важкий транспортер МТТ (1977), а також тягачі для цивіл. потреб: антарктич. тягач-снігохід «Харківчанка» (1958) та «Харківчанка-2» (1976), тягач для пожежогасіння у важкодоступ. місцях (1993) тощо. Нині з-д працює над вироб-вом укр. легкої бронетехніки (БТР-3, БТР-4, БТР «Дозор-Б»), а також модернізацією БТР-60/70, БТР-50, БМП-2.

Важл. аспектом діяльності з-ду є дизелебудування – як спеціальне, так і для потреб нар. госп-ва. 1911 розпочато вироб-во нафт. і газ. двигунів, 1913 виготовлено перші дизел. двигуни потуж. 800–1000 к. с., 1929 – перший зразок суднового дизеля типу «Зульцер», 1931 – перший в СРСР безкомпресор. дизель Д-40 влас. конструкції. 1939 впроваджено у серійне вироб-во танк. дизель типу В-2 різних модифікацій. 1955 виготовлено перший турбопоршневий танк. дизель 5ТД (1964 розпочато серійне вироб-во, потуж. 700 к. с.), 1967 – перший танк. дизель 6ТД, а також створ. й випробувано тепловоз. дизель Д-70. Крім того, 1963 розпочато серій. випуск газ. двигунів 11ГД100 та судн. дизелів 10Д100 (у 1989 модернізов.). Водночас із вироб-вом модернізов. тепловоз. дизелів 10Д100М1Б (для тепловозів типу ТЕ10, значна частина яких експлуатується в РФ, Казахстані, Туркменістані, Азербайджані) на з-ді проводяться (від 1994) активні роботи з модернізації тепловозів новими уніфіков. двигунами типу Д-80, зокрема 1Д80Б (для тепловозів ТЕ-116; їхнє встановлення розпочато 1998) та 4Д80Б (тепловоз ЧМЕ-3). Підпр-во – єдиний в Україні виробник двигунів для локомотивів (80 % тепловозів колиш. СРСР оснащені харків. дизелями). Розпочато роботи щодо розроблення та створення й ін. двигунів, як для залізнич. транспорту, так і для ін. галузей пром-сті.

Окреме місце в історії з-ду займає машинобудування цивіл. призначення: локомотиво- та тракторобудування, устаткування для паливно-енергет. комплексу тощо. 1921 розпочато випуск паровозів серії «Е». Після 2-ї світ. війни на з-ді організовано вироб-во тепловозів та двигунів до них. 1947 випущено перший тепловоз ТЕ-1 із дизелем Д-50 (до 1950 виготовлено 297 од.), 1948 – вантажно-магістральні ТЕ-2 (до 1955 побудовано 528 локомотивів) та 1955 – ТЕ-3 із дизелем 2Д100, 1956 – пасажир. ТЕ-7 (до 1964; спільно з Луган. тепловозобуд. з-дом виготовлено 113 од.), 1958 – ТЕ-10 із дизелем 9Д100 (у 1958–61 з-д побудував 26 таких тепловозів), 1960 – пасажир. ТЕП-10 (до 1964 випущено 335 локомотивів). Вагомий вклад підпр-во зробило також у розвиток с.-г. техніки – вироб-во тракторів, комбайнів тощо. 1924 підпр-во випустило перший в СРСР гусенич. трактор «Комунар» (до 1931 виготовлено бл. 2 тис. од.; використовувався переважно у ліс. госп-ві та як артилер. чи танк. тягач), 1935 розпочато вироб-во потужніших гусенич. тракторів «Комінтерн» (всього виготовлено бл. 1800 од.; під час війни успішно експлуатувався як артилер. тягач), 1995 – гусенич. бульдозера БГ-1, 1999 – зернозбирал. комбайна «Обрій», який вирізняється серед ін. вітчизн. комбайнів можливістю обмолоту зерна з вологістю до 26 % (випускає 10–20 од. щороку).

Підпр-во спеціалізується також на виготовленні генераторів різних типів та модифікацій, зокрема 1965 розпочато вироб-во стаціонар. автоматизов. дизель-генераторів 15Д100, у 1970 – 3Д70, у 1978 – 5Д70 та ін. Досягненням колективу з-ду стало виготовлення електростанцій на базі газ. двигуна-генератора 11ГД100М потуж. 1000 кВт, які застосовують для автоном. енергопостачання підпр-в. З-д також випускає понад 50 найменувань продукції для паливно-енергет. комплексу: бурові установки для ремонту й освоєння нафт. і газ. свердловин, бурошнекові комплекси БШК-2ДМ для безлюдного видобування вугілля з тонких пластів, комплекс машин для ремонту трубопроводів тощо.

Підпр-во експортує продукцію у Білорусь, Естонію, Казахстан, Китай, Литву, Пакистан, Польщу, РФ, Туркменістан, Узбекистан та ін. країни. Діє музей історії з-ду. Соц. сфера: житл. будинки, 2 гуртожитки, дит. оздоров. табір, Будинок культури «Металіст». Кількість працівників (2009) – 4500 осіб. Тривалий час підпр-во очолювали П. Ріццоні (1895–1908), Я. Коробка (1908–17), Ю. Максарьов (1938–45), М. Личагін (1958–65, 1975–84), О. Соїч (1965–75), В. Пивоваров (1984–91), Г. Гриценко (2001–06), від 2007 – в. о., від 2009 – ген. дир. О. Підгорний.

Літ.: ХПЗ – завод имени Малышева 1895–1995: Краткая история развития. Х., 1995.

Г. В. Бистріченко

Стаття оновлена: 2010