«ЗАВО́Д ІМ. В. МАЛИШЕВА» — державне під­приємство, одне з провід­них у машинобудівній галузі промисловості й найбільше на пост­радянському просторі. Під­порядкований Міністерству промислової політики України. Роз­ташований у Харкові. Заснований 1895 як Харківський паровозобудівний завод. У 2-й половині 1936 пере­йменований на завод № 183 імені Комінтерна (головний кон­структор танкового кон­структорського бюро М. Кошкін), згодом завод № 75. Під час 2-ї світової війни у жовтні 1941 під­приємство еваку­йовано у місто Нижній Тагіл Свердловської області (РФ) на території Уральського вагонобудівного заводу і організовано Уральський танковий завод № 183 (головний кон­структор О. Морозов), який став головним під­приємством з випуску танків Т-34 для фронту. Після війни від­новлено роботу під­приємства у Харкові. Від­тоді — Харківський завод транс­порт­ного машинобудува­н­ня. 1957 заводу присвоєно імʼя В. Малишева. 5 грудня 1897 випущено перший паровоз, а 1915 частка заводу становила понад 20 % від їхнього загального виробництва у Російській імперії. Від початку створе­н­ня багато­профільне під­приємство роз­вивалося пере­важно у таких напрямах:

  • локомотивобудува­н­ня, зокрема паровозобудува­н­ня (1897–1941) та тепловозобудува­н­ня (1947–68); 
  • дизелебудува­н­ня — двигуни стаціонарні й суднові (від 1941), швидкохідні танкові і транс­порт­ні (від 1938), тепловозні (від 1947); 
  • гусеничне транс­порт­не машинобудува­н­ня — трактори та тягачі (від 1924), танки (від 1927); 
  • продукція виробничого при­значе­н­ня — енергетичне вантажопід­йомне устаткува­н­ня (від 1904), сільськогосподарські машини й механізми (від 1909), обладна­н­ня для шахт (від 1922) тощо. 

Серед структурних одиниць — машинобудівний (виробництво бронетехніки), дизельний (випуск дизельних двигунів, генераторів і зап­частин до них, зокрема для модернізації тепловозного парку України і країн СНД роз­роблено й успішно впроваджено низку дизель-генераторів Д-80, які від­повід­ають кращим світовим аналогам), механіко-збиральний (виготовле­н­ня зернозбиральних комбайнів, устаткува­н­ня для нафтогазової промисловості), агрегатний (випуск двигунів спеціального при­значе­н­ня, зокрема для військової, автомобільної та сільськогосподарської техніки) заводи. Завод плідно спів­працює з казен­ними під­приємствами «Харківське кон­структорське бюро з машинобудува­н­ня імені О. О. Морозова» (ХКБМ) та «Харківське кон­структорське бюро з двигунобудува­н­ня» (ХКБД) і є головним виробником бронетехніки в Україні. 1929 виготовлено перший зразок танка Т-12, 1931 роз­почато виробництво танків серії БТ — від БТ-2 до БТ-7М. Зокрема танків БТ-2 у період 1932–33 випущено 610 одиниць, БТ-5 у 1933–34 — близько 2 тисяч одиниць, БТ-7 у 1935–39 — понад 4,5 тисячі одиниць, БТ-7М у 1940 — близько 800 одиниць. У жовтні 1940 роз­почато серійне виробництво кращого середнього танка 2-ї світової війни Т-34-76 (створений під керівництвом М. Кошкіна; у світі виготовлено понад 60 тис. одиниць) з дизельним двигуном В-2. Найбільше (понад 15 тис. одиниць) їх було випущено на заводі № 183 у Нижньому Тагілі. 1943 на базі Т-34-76 створено модернізований танк Т-34-85 (встановлено потужнішу гармату у просторішій башті, екіпаж збільшився від 4-х до 5-ти осіб). 1944 на заводі виготовлено і ви­пробувано танк Т-54, а згодом на його базі створено танки Т-55, Т-62, Т-64, Т-72, Т-80 та інші їхні модифікації. 1985 роз­почато серійне виробництво Т-80УД, 1997–99 виготовлено 320 таких бо­йових машин і пере­дано (від­повід­но до замовле­н­ня) Паки­стану. На його базі 1995 створено один з кращих сучасних танків Т-84 та його модифікації Т-84У «Оплот» і Т-84-120 «Ятаган». 

Нині разом із ХКБМ та ХКБД під­приємство випускає сучасні зразки спеціальної гусеничної та колісної техніки військового при­значе­н­ня, а також за­ймається модернізацією військової техніки, випущеної у повоєн­ний радянський період і є на озброєн­ні багатьох країн світу. Зокрема 2004 завод (від­повід­но до замовле­н­ня Міністерства оборони України) роз­почав модернізацію танка Т-64, який згодом отримав назву Т-64БМ «Булат»; 2007–08 для Збройних Сил України виготовив і пере­дав 56 таких машин; 2009 отримав замовле­н­ня на модернізацію 29-ти вітчизняних танків Т-64 до рівня бо­йової машини «Булат». Окрім танків, під­приємство виготовляло тягачі та бронетранс­портери, серед них — артилерійські тягачі «Ворошиловець» (1935) та АТ-45 (1944), армійський тягач БТМ-3 (1957), важкий транс­портер МТТ (1977), а також тягачі для цивільних потреб: антарктичний тягач-снігохід «Харківчанка» (1958) та «Харківчанка-2» (1976), тягач для пожежогасі­н­ня у важкодо­ступних місцях (1993) тощо. Нині завод працює над виробництвом української легкої бронетехніки (БТР-3, БТР-4, БТР «Дозор-Б»), а також модернізацією БТР-60/70, БТР-50, БМП-2.

Важливий аспектом діяльності заводу є дизелебудува­н­ня — як спеціальне, так і для потреб народного господарства. 1911 роз­почато виробництво нафтових і газових двигунів, 1913 виготовлено перші дизельні двигуни потужністю 800–1000 кінських сил, 1929 — перший зразок суднового дизеля типу «Зульцер», 1931 — перший в СРСР без­ком­пресорний дизель Д-40 власної кон­струкції. 1939 впроваджено у серійне виробництво танковий дизель типу В-2 різних модифікацій. 1955 виготовлено перший турбопоршневий танковий дизель 5ТД (1964 роз­почато серійне виробництво, потужністю 700 кінських сил), 1967 — перший танковий дизель 6ТД, а також створено й ви­пробувано тепловозний дизель Д-70. Крім того, 1963 роз­почато серійний випуск газових двигунів 11ГД100 та суднових дизелів 10Д100 (у 1989 модернізовані). Водночас із виробництвом модернізованих тепловозних дизелів 10Д100М1Б (для тепловозів типу ТЕ10, значна частина яких екс­плуатується в РФ, Казах­стані, Турк­мені­стані, Азербайджані) на заводі проводяться (від 1994) активні роботи з модернізації тепловозів новими уніфікованими двигунами типу Д-80, зокрема 1Д80Б (для тепловозів ТЕ-116; їхнє встановле­н­ня роз­почато 1998) та 4Д80Б (тепловоз ЧМЕ-3). Під­приємство — єдиний в Україні виробник двигунів для локомотивів (80 % тепловозів колишнього СРСР оснащені харківськими дизелями). Роз­почато роботи щодо роз­робле­н­ня та створе­н­ня й інших двигунів, як для залізничного транс­порту, так і для інших галузей промисловості.

Окреме місце в історії заводу за­ймає машинобудува­н­ня цивільного при­значе­н­ня: локомотиво- та тракторобудува­н­ня, устаткува­н­ня для паливно-енергетичного комплексу тощо. 1921 роз­почато випуск паровозів серії «Е». Після 2-ї світової війни на заводі організовано виробництво тепловозів та двигунів до них. 1947 випущено перший тепловоз ТЕ-1 із дизелем Д-50 (до 1950 виготовлено 297 одиниць), 1948 — вантажно-магістральні ТЕ-2 (до 1955 побудовано 528 локомотивів) та 1955 — ТЕ-3 із дизелем 2Д100, 1956 — пасажирський ТЕ-7 (до 1964; спільно з Луганським тепловозобудівним заводом виготовлено 113 одиниць), 1958 — ТЕ-10 із дизелем 9Д100 (у 1958–61 завод побудував 26 таких тепловозів), 1960 — пасажирський ТЕП-10 (до 1964 випущено 335 локомотивів). Вагомий вклад під­приємство зробило також у роз­виток сільськогосподарської техніки — виробництво тракторів, комбайнів тощо. 1924 під­приємство випустило перший в СРСР гусеничний трактор «Комунар» (до 1931 виготовлено близько 2 тисяч одиниць; використовувався пере­важно у лісовому господарстві та як артилерійський чи танковий тягач), 1935 роз­почато виробництво потужніших гусеничних тракторів «Комінтерн» (всього виготовлено близько 1800 одиниць; під час війни успішно екс­плуатувався як артилерійський тягач), 1995 — гусеничний бульдозер БГ-1, 1999 — зернозбиральний комбайн «Обрій», який вирізняється серед інших вітчизняних комбайнів можливістю обмолоту зерна з вологістю до 26 % (випускає 10–20 одиниць щороку).

Під­приємство спеціалізується також на виготовлен­ні генераторів різних типів та модифікацій, зокрема 1965 роз­почато виробництво стаціонарних автоматизованих дизель-генераторів 15Д100, у 1970 — 3Д70, у 1978 — 5Д70 та ін. Досягне­н­ням колективу заводу стало виготовле­н­ня електро­станцій на базі газового двигуна-генератора 11ГД100М потужністю 1000 кВт, які за­стосовують для автономного енергопо­стача­н­ня під­приємств. Завод також випускає понад 50 найменувань продукції для паливно-енергетичного комплексу: бурові установки для ремонту й освоє­н­ня нафтових і газових свердловин, бурошнекові комплекси БШК-2ДМ для без­людного видобува­н­ня вугі­л­ля з тонких пластів, комплекс машин для ремонту трубо­проводів тощо.

Під­приємство екс­портує продукцію до Білорусі, Естонії, Казах­стану, Китаю, Литви, Паки­стану, Польщі, РФ, Турк­мені­стану, Узбеки­стану та інших країн. Діє музей історії заводу. Соціальна сфера: житлові будинки, 2 гуртожитки, дитячий оздоровчий табір, Будинок культури «Металіст». Кількість працівників (2009) — 4500 осіб. Тривалий час під­приємство очолювали П. Ріц­цоні (1895–1908), Я. Коробка (1908–17), Ю. Максарьов (1938–45), М. Личагін (1958–65, 1975–84), О. Соїч (1965–75), В. Пивоваров (1984–91), Г. Гриценко (2001–06), від 2007 — виконувач обовʼязків, від 2009 — генеральний директор О. Під­горний.