Заворотній Олексій Тимофійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Заворотній Олексій Тимофійович

ЗАВОРО́ТНІЙ Олексій Тимофійович (24. 11. 1948, смт Сахновщина Харків. обл.) – актор, режисер, письменник, педагог. Засл. арт. України (1996). Премія ім. Лесі Українки (2009). Закін. Харків. ін-т мист-в (1972; курс Л. Сердюка). Працював актором Запоріз. ім. М. Щорса (1972–78) та Рівнен. (1984–2002) укр. муз.-драм. театрів, Львів. укр. драм. театру ім. М. Заньковецької (1978–84). Від 2003 викладає у Рівнен. гуманітар. ун-ті: від 2007 – проф. каф. театр. режисури. Для З.-актора характерний широкий творчий діапазон – від ролей гострохарактер. та комедій. до глибоко драм. і трагедійних. Засн. нар. театру «Ярило» (1985), низки експерим. студент. та шкіл. театрів у Рівному. Автор сценаріїв, реж.-постановник та учасник літ.-мист. вечорів, присвяч. річницям від дня народж. У. Самчука, Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка та ін. Створив моновистави «Чорнобильська мадонна» (1988, за І. Драчем), «Голодомор тридцятих» (1989, за А. Дімаровим), «Лис Микита» (1990, за І. Франком); кіносценарії «Погляд сльози» (за В. Мазаним), «Сіті Пандори» (за П. Велесиком); літ.-муз. композиції (також виконавець) за творами Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, Олександра Олеся, В. Симоненка, І. Драча та ін. Знявся у т/ф «Кайдашева сім’я» (1981, реж. Т. Магар), «Шлях на Берестечко» (1989, реж. В. Вітер), «Свою Україну любіть» (1994, реж. М. Ігнатюк), «Улас Самчук повертається» (1995), «Твердиня над Іквою» (2000), «Волинськими дорогами Тараса» (2001), «Така, як ти колись лілея...» (2002; усі – реж. В. Рябунець); а також знявся й був режисером т/ф «Струїли все, пора на карантин» (1997), «Назар Стодоля» (1998), «Брати Заворотні» (1999), в останньому у співавт. з М. Нестеренком). Автор низки навч. посібників, зокрема «Мистецтво живого слова» (2003), «Виховання актора (від вправ до слова)» (2007), «Творчі та педагогічні майстерні митців театру» (2010; усі – Рівне).

Ролі: Звєздіч («Маскарад» М. Лермонтова), Корчагін («З весною я до тебе повернусь» О. Казанцева), Антон («Пам’ять серця» О. Корнійчука), Людина театру («Забути Герострата» Г. Горіна), Томаш («Рідний дім» І. Шамякіна), Пилип («Циганка Аза» М. Старицького), Литяга («Заграва над Хортицею» П. Ребра), Тишлер («Безсмертя» О. Довженка), Тиміш («Золота карета» Л. Леонова), Іван, Гнат, Націєвський («Суєта», «Безталанна», «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого), Троян («Марія Заньковецька» І. Рябокляча), Нестор Махно (однойм. п’єса Л. Томи, І. Бориса), Хома Кичатий («Назар Стодоля» Т. Шевченка), Василь («Опір» В. Босовича), Ілько («Патетична соната» М. Куліша), А. Б. («Дамоклів меч» Н. Хікмета), Лаврін («Кайдашева сім’я» за І. Нечуєм-Левицьким), Шевченко («Шлях на Берестечко» Я. Маланчука та О. Смика).

Тв.: Для чого я живу...: Поезії. 1995; Вогонь душі: Поезії. 2003; П’єси на історичні теми. 2008; П’єси. 2011 (усі – Рівне).

Літ.: Мороз Л. З душею на сповідь // КіЖ. 1990, 12 берез.; Ющук Б. Актор у ролі драматурга і режисера // Рівне. 1995, 8 квіт.; Марчук Л. І молодий Шевченко, і Нестор Махно… // Рівне-ракурс. 2003, 4 груд.

Т. А. Бойко

Стаття оновлена: 2010