Загадка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Загадка

ЗА́ГА́ДКА – жанр фольклору, основу якого становить метафоричний вислів-афоризм розповідного або питального характеру, що потребує відгадки, розшифрування закодованого змісту. Аристотель вважав З. своєрід., колорит., вдало побудованою метафорою, яка у завуальов. формі (переважно у вигляді мудрованого запитання, що вимагає відгадки) розкриває сутність певних предмета чи явища через ознаки подіб. реалій, узятих з ін. сфер життя. Поява жанру пов’язана з міфол. світоглядом та архаїч. ритуалами. Відгадування З. вважалося обов’язковою умовою не лише розумового розвитку дитини, а й випробування обізнаності, кмітливості дорослих. Упродовж віків жанр супроводжував обрядові (весілля, похорон) й ігрові ситуації. Літописи засвідчують використання З. держ. діячами та дипломатами у Київ. Русі. З часом сфера побутування звузилася до дит. аудиторії. З. побутують у вигляді запитань чи своєрід. головоломки, що у перенос. значенні шифрує загаданий предмет чи його характерну прикмету. Тематика жанру: будова світу, явища природи, флора, фауна, людина, її побут і матеріал. культура, життєвий досвід, духовні інтереси, соц. оточення, абстрактні, заг., умовні, збірні поняття тощо. У З. виявляються риси архаїч. світогляду у способі тлумачення змісту, що ґрунтується на цікавих асоціаціях і порівняннях, ілюструє своєрідну логіку мотивування певних явищ та підтримує зв’язок між реалією, її усталеними ознаками, характеристиками. Особливості З.: стисла форма, що може розгортатися віршовано (ритм і рима нерідко виступають у ролі підказки для правил. розгадування) та прозово; сконденсованість думки, усталеність образності. Ідейно-худож. основою виникнення знач. частини З., як довів О. Потебня, була первісна нар. поет. символіка. Художньо довершені З. з’явилися у процесі абстрагування люд. мислення. З. будують за принципом інакомовлення, каламбур. алогізму, ускладненого паралелізму. З. – важливе джерело вивчення життєвого досвіду. Відгадку кодують за допомогою узагальнених найменувань (дівчина, баба, дід, панна, пан, дядько), імен (Данило, Марко, Кіндрат), етнонімів (німці, волохи), назв рослин (дерево, горох) чи тварин (орли, вівці, віл, бик, корова), неологізмів (ківак, гавота, рикуля) та ін. У З. важливе смисл. й естет. значення мають омоніми, пароніми, оксиморони, гіперболи, тавтол. вислови. З. побутують окремо або входять до худож. контексту ін. фольклор. жанрів (обряд. поезії, казок, балад). У межах ін. жанрів виступають здебільшого у зв’язку з мотивами випробовування героїв.

В Україні здавна побутував звичай загадувати З. під час масових ігор і розваг; це відображено у творчості І. Котляревського, М. Гоголя та ін. Укр. З. збирали і вивчали І. Срезневський, І. Франко, Г. Ількевич, М. Закревський, П. Чубинський, І. Манжура, Б. Грінченко, М. Комаров, І. Бессараба, О. Малинка, В. Перетц, М. Попов та ін. Найповнішими виданнями є «Малорусские и галицкие загадки» К. Сементовського (К., 1851), «Українські приказки, прислів’я і таке інше» М. Номиса (С.-Петербургъ, 1864; К., 1928; 1985; 1993; 2004), «Загадки» І. Березовського (К., 1962; 1987), «Українські народні загадки» І. Гурина (Л., 1963), «Народні загадки українців Східної Словаччини» Н. Вархол (Пряшів, 1985). Літ. обробки З. простежуються у творчості Л. Боровиковського, С. Руданського, Л. Глібова, Ю. Федьковича, І. Франка, С. Васильченка, П. Тичини, А. Шияна та ін.

Літ.: Франко І. Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. Т. 26. 1980; Грицай М. С., Бойко В. Г., Дунаєвська Л. Ф. Українська народно-поетична творчість. 1983; Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. 2001; Давидюк В. Сім загадок загадаю. Сліди ініціальних ритуалів у весільній звичаєвості. 2002 (усі – Київ).

Н. А. Пастух

Стаття оновлена: 2010