Загальна спадщина людства - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Загальна спадщина людства

ЗАГА́ЛЬНА СПА́ДЩИНА ЛЮ́ДСТВА – культурні та природні цінності, які належать усьому людству. Найповніше теор. концепція З. с. л. розроблена стосовно природ. і культур. спадщини, зокрема у галузі екології вона замінила концепцію нічийності міжнар. природ. ресурсів, що тривалий час панувала у міжнар. правовій теорії і практиці. Ґрунтовне міжнар.-правове висвітлення дана концепція отримала стосовно ресурсів Світ. океану і косміч. простору. Поява концепції З. с. л. щодо дна морів і океанів та його ресурсів пов’язана з підготовкою проекту Конвенції ООН з мор. права 1982. У 1967 уряд Мальти оприлюднив в ООН меморандум «Нові принципи правового регулювання експлуатації морського дна», в якому запропонував визнати дно морів та океанів поза межами дії нац. юрисдикції З. с. л. Ця ідея підтримана й закріплена у Декларації принципів стосовно використання дна морів і океанів та його надр за межами дії нац. юрисдикції 1970 і в Хартії екон. прав та обов’язків держав 1974. Однак найширше вона відображена у Конвенції ООН з мор. права 1982. Її основу становить принцип непривласнення дна морів і океанів та його ресурсів за межами дії нац. юрисдикції будь-якою державою. Жодна держава не може претендувати на суверенітет чи суверенні права або здійснювати їх стосовно дна морів і океанів та його ресурсів поза межами дії нац. юрисдикції; жодна держава, юрид. чи фіз. особа не можуть привласнювати будь-яку їх частину. Конвенція закріпила принцип заг. і рівноправного користування ресурсами відповід. р-ну: всі права на його ресурси належать людству, від імені якого діє Міжнар. орг-ція з мор. дна (ст. 137). Діяльність у цьому р-ні потрібно здійснювати на благо всього людства незалежно від геогр. розташування як прибереж. держав, так і тих, які не мають виходу до моря, з особл. урахуванням інтересів та потреб країн і народів, що розвиваються (ст. 140). Концепція З. с. л. у цій конвенції ґрунтується на принципах непривласнення дна морів і океанів та його ресурсів за межами дії нац. юрисдикції окремими державами, фіз. чи юрид. особами; суверен. рівності всіх держав у освоєнні та користуванні дном Світ. океану і його ресурсами; використання дна і його ресурсів в інтересах усього людства без будь-якої дискримінації держав; використання дна морів і океанів та його ресурсів виключно у мирних цілях і на основі міжнар. співроб-ва держав.

На аналог. принципах базується і концепція З. с. л. стосовно косміч. простору та його об’єктів. Напр., відповідно до схваленої ГА ООН Угоди про діяльність держав на Місяці та ін. небес. тілах 1978 і Договору про принципи діяльності держав з дослідж. і використання косміч. простору, включаючи Місяць та ін. небесні тіла, 1966 (Договору про космос), Місяць не підлягає нац. привласненню ні шляхом проголошення на нього нац. суверенітету, ні шляхом використання його ін. методами. Також зазначено, що поверхня і надра Місяця, ін. природні ресурси там, де вони знаходяться, не можуть бути власністю окремої держави, міжнар., міжуряд., неуряд. орг-ції чи фіз. особи. Держави мають право на дослідж. та використання Місяця на основі рівності й відповідно до норм і принципів міжнар. права. Принципи концепції З. с. л. покладено і в основу Конвенції про охорону всесвіт. культур. і природ. спадщини 1972. Поважаючи суверенітет держав, на тер. яких розташ. об’єкти культур. і природ. спадщини, й не обмежуючи прав, передбачених нац. законодавством, держави-учасниці визнають, що ці об’єкти є З. с. л., а їхня охорона – обов’язок усього міжнар. співтовариства (ст. 6). В Україні до З. с. л. належать об’єкти культур. спадщини, внесені до Списку всесвіт. спадщини ЮНЕСКО: Софій. собор із архіт. ансамблем (Київ), Києво-Печер. лавра, істор. центр Львова, 4 геодез. пункти, що знаходяться у Хмельн. і Одес. обл., як складові транскордон. геодез. номінації «Дуга Струве». Концепція З. с. л. відображає нове мислення у розв’язанні сучас. глобал. проблем. Вона відкидає ідею нічийності міжнар. природ. ресурсів і пов’язане з цим безконтрол. й безвідповідал. їх використання, вважаючи за необхідне об’єднання зусиль усіх держав на основі міжнар. співроб-ва з метою орг-ції рац. природокористування, а також збереження культур. і природ. спадщини в інтересах теперіш. і наступ. поколінь.

Літ.: Богуславский М. М. Международная охрана культурных ценностей. Москва, 1979; Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы экологии. К., 1989; Акуленко В. І., Мельничук О. І. Міжнародне право охорони культурної спадщини // ПУ. 2005. № 1–2.

Ю. С. Шемшученко

Стаття оновлена: 2010