Загальна теорія систем - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Загальна теорія систем

ЗАГА́ЛЬНА ТЕО́РІЯ СИСТЕ́М – міждисциплінарна галузь наукового знання, що вивчає фундаментальні властивості систем, закономірності їхньої будови, поведінки і функціонування, становлення та розвитку. Осн. відмінність З. т. с. від спеціальних (біол., тех., психол., логіч., лінгвіст.) у тому, що вона, абстрагуючись від особливостей окремих видів та класів систем, виділяє їхні спіл. риси, параметри поведінки, розробляє необхід. концептуал. та логіко-матем. апарат для їхнього опису і реконструювання. Першу З. т. с. сформулював у 1940-х рр. Л. фон Берталанфі, використавши для цього диференц. числення. Згодом створ. інші (включно з альтернатив.) варіанти З. т. с., зокрема теорію всіх можливих систем (В.-Р. Ешбі), синергетику, параметричну З. т. с. Для побудови ін. версій З. т. с. застосовують апарат формал. логіки і теорії множин (М. Месарович), тернар. алгебри (А. Уйомов), теорії операцій (Р.-Л. Акоф). Ідеї та поняття З. т. с. використовують майже в усіх галузях наук. пізнання та соц. практики.

Літ.: L. von Bertalanffy. General System Theory. Foundations, Development, Applications. London, 1971; Садовский В. Н. Основания общей теории систем. Москва, 1974.

П. Ф. Йолон

Стаття оновлена: 2010