Загороджувальні загони

Визначення і загальна характеристика

ЗАГОРО́ДЖУВАЛЬНІ ЗАГО́НИ — спеціальні військові частини, при­значені для стримува­н­ня та запобіга­н­ня від­ступу під­роз­ділів. Уперше за­стосовані більшовиками 1920 згідно з наказом рев­воєнради Зх. фронту. Під час 2-ї світової війни З. з. формували з військ НКВС від­повід­но до спец. таєм. наказу Й. Сталіна від 12 вересня 1941. Його появу спричинили швидке просува­н­ня нім. військ і зумовлена ним дезорганізація та втрата упр. частин Червоної армії. Так, лише на Пд.-Зх. фронті від 22 червня до 20 липня 1941 за звинуваче­н­ням у «паніч. втечі» затримано 75 771 військовослужбовця, зокрема багатьох командирів. З цієї кількості військ. трибуналом засуджено 627 осіб, із них до роз­стрілу — 411. Подальшого роз­витку та офіційного за­провадже­н­ня організація таких загонів набула в наказі за № 227, під­писаному Й. Сталіним 28 липня 1942. В арміях формували по 3–5 добре озброєних З. з. (до 200 осіб у кожному), які роз­міщували у без­посеред. прифронт. тилу військ. При паніці й без­ладному від­ступі «панікерів, дезертирів, боягузів» роз­стрілювали на місці. Командирів й комісарів корпусів і дивізій зобовʼязали надавати З. з. всебічну допомогу та під­тримку. Більшу їхню частину роз­формовано восени 1944 у звʼязку зі зміною військ. об­становки.

Літ.: Ищенко С. Г. «Я из за­градотряда» // Воен­но-истор. журн. 1988. № 11; Коваль М. В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах 1939–1945 рр. К., 1999.

Л. В. Легасова

Завантажити статтю