КРИ́МСЬКО-МУСУЛЬМА́НСЬКИЙ ВИКОНА́ВЧИЙ КОМІТЕ́Т — громадська адміністративна релігійно-світська демократична організація кримських татар. Ско­рочена назва — Мусвиконком. Створ. 25 березня 1917 на Всекрим. мусульман. зʼ­їзді у Сімферополі за участі бл. 1500 пред­­ставників міст і сіл Криму та 500 гостей. Головою К.-м. в. к. і вод­­ночас Таврій. муфтієм обрано Н. Челебієва. До керівництва також уві­йшли Дж. Сейдамет (комісар Вакуф. комісії), А.-С. Айвазов і М. Кипчакський (чл. бюро мусульман. фракції Держ. думи Росії).

К.-м. в. к. став центром кримськотатар. нац. руху, оскіль­ки за­ймався не стільки при­значе­н­ням кадіїв та справами мул, скільки виріше­н­ням на­зрілих нац. зав­дань. Його створе­н­ня дозво­лило обʼ­єд­нати різні малострук­туровані сусп. течії у середовищі крим. татар і взяти під контроль пере­дане мусульманами на бла­годійні цілі майно (вакуф): 87 тис. десятин землі та 1,5 тис. будівель і крамниць (завдяки цьому нац. рух отримав фінанс. базу для своєї діяльності). Влітку 1917 під упр. або за допомогою К.-м. в. к. організовано понад 120 комітетів у містах, селах і повітах, партію Міллі-Фірка, молодіжні, жін. та ін. громад. організації (фактично сфор­мовано вертикаль нац. влади). Крим. мусульмани брали активну учать і у заг.-рос. заходах мусульман.

Спочатку в своїй політиці К.-м. в. к. від­межовувався від сепаратист. про­грам автономізації Криму та проголосив метою створе­н­ня демократ. респ. ладу на нац.-феде­ра­тив. засадах, тому Тимчас. уряд Росії ви­знав його адм. органом із правами виріше­н­ня усіх про­блем роз­витку Криму. Він проводив активну діяльність з упр. внутр. нац. політикою, готував змі­ни в сфері освіти, видавав не­залежні газети («Мил­лет», ред. А.-С. Айвазов; «Голос татар», ред. А. Бо­данінський і Х. Чапчакчи), планував організацію мусульман. військ. частин. Проти остан­ніх спочатку ви­ступив Тимчас. уряд (контр­розвідка Севастополя на­віть ненадовго заарештувала Н. Челебієва за звинуваче­н­ням у шпигунстві), але згодом татар. баталь­йон ви­знано закон. рев. під­роз­ділом та посилено за­пасною частиною Крим. кін­ного татар. полку.

Також К.-м. в. к. спо­дівався на під­тримку формуван­ня окремого мусульман. війська в Криму з боку УЦР. Інша його іні­ціатива — пере­дача вакуф. майна чи прибутків з нього селянам-спадкоємцям дарителів чи збирачів майна — викликала незадо­воле­н­ня як частини духовенства, так і Тимчас. уряду, що пла­ну­вав тримати вакуфи під конт­ролем держави. Ці пита­н­ня посилили непоро­зумі­н­ня між рос. і кримськотатар. демократ. рухами, що мало місце ще до 1917. Біль­шовики повністю не під­три­му­вали політику К.-м. в. к., вважаючи її не рев., а еволюц., і на­віть ворожою. Обʼєктивно про­це­си демократизації в Криму бу­ли близькими до тих, що проходили загалом в Україні у той час. Крим­ськотатар. і укр. нац. рухи мали подібні цілі: створе­н­ня державності поза рамками заг. демократ. федерації, яка по­ступово втрачала привабливість на тер. колиш. Рос. імперії, роз­будова повноцін. держ. структур, нац. війська тощо.

Вже у липні 1917 К.-м. в. к. по­ставив пита­н­ня про склика­н­ня парламенту та проголоше­н­ня в Криму нар. республіки. М. Грушевський від імені УЦР повністю під­тримав держ. автономію крим. татар і по­обіцяв під­тримку з боку укр. сил. Під егідою К.-м. в. к. 15 жовтня 1917 зʼїзд пред­ставників організацій крим. татар одноголосно поста­новив скликати Курултай, що мав стати вищим органом нац. влади, та проголосити автономію (фактично незалежність) Криму. До складу під­готов. комісії обра­­ні Н. Челебієв, Дж. Сейдамет, А. Озенбашли, С. Хат­тат, А. Бо­данінський. 26 листопада 1917 у ханському палаці в Бахчисараї роз­почав роботу Курултай, до якого пере­йшли усі повноваже­н­ня К.-м. в. к.

За час існува­н­ня він послідовно ставав на бік демократ. рев. пере­творень, ви­ступав проти будь-якої реакц. політики, включаючи власну му­сульман. чи національну. З цього по­гляду зро­зумілими стають ініціативи лідерів К.-м. в. к. стосовно зближе­н­ня з більшовиками восени 1917. Ві­дома також негативна істор. і політ. оцінка діяльності К.-м. в. к. як бурж. націоналіст. організації, агентури Ту­реч­чини. Не­зважаючи на це, він є одним із найважливіших елементів нац. досвіду держ. будівництва крим. татар, що донині окреслює як реліг., так і заг.-демократ. засади нац. державотворе­н­ня.