Кримськотатарська етнографія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кримськотатарська етнографія

КРИМСЬКОТА́ТАРСЬКА ЕТНОГРА́ФІЯ Матеріал. культура крим. татар багатогранна і має глибоке коріння. Їхнє житло, залежно від природно-клімат. умов у кожно­му р-ні, мало свої особливості. Будинки традиційно були витяг­нутої прямокут. форми, фаса­дом орієнтов. на Південь. Дослідник кримськотатар. житла Б. Куфтін виокремив декілька типів осель. Татар. будинки Бах­чисарая – кам’яні з низькими вікнами, огороджені високими пар­канами.

Всередині стіни шту­катурили глиною та білили, де­рев’яні стелі прикрашали узором із тонких рейок, карнизи стін – квітк. розписом. При буд-ві використовували грубо обтесаний камінь. Другий поверх зводили із легкого матеріалу, тому він ніби «нависав» над кам’яною основою (схожий із візант. будинками); якщо в будинку проживав торговець або ремісник – слугував навісом для лавки, ка­в’ярні тощо. Двір складався із двох частин: азбар – фасадна сторона і усть-азбар – фрукт. сад або виноградник. Сільс. будинок (чатмаэв) Бахчисарай. р-ну, в долинах р. Кача та Бельбек, мав високий кам’яний фун­дамент, який зимою використовували як підвал, а влітку – як житло (магъаз). Стіни другого поверху були зруб. дере­в’яни­ми, вікна поділені на маленькі віконця. Стелі не було, дах робили із масив. брусків. Степ. с-ща р-ну Карасубазара (нині Білогірськ) і Сімферополя не мали чіткого планування. Двір був низько огороджений.

Житло – прямокутна витягнута споруда з одним-двома вікнами, які закривали промасленим папером, тонкою шкірою, інколи – склом, під двоскат. дахом. Стіни викладали із каменю, дах покривали хмизом, соломою. Замож­ні господарі замість соломи використовували тесані дошки або дранку, в їхніх будинках також були кімнати для чоловіків, жінок і гостьові. Будинки, розташ. на Пд. березі Криму, схожі з малоазій., але відрізнялися функціон. плоским дахом. Кімнати розміщувалися не в ряд, а хрестоподібно. Вулиць не було, будинки розташовували на схи­лах гір один над одним.

Знадвору будували піч (фурун) для випічки хліба. Під час приготування їжі в будинку посеред кім­нати на глин. площадці розпалювали вогнище, встановлювали котел і пряму конусоподібну трубу для витяжки диму. Серед особливостей кримськотатар. інтер’єру – мобільність і універсальність, економія госп. простору на користь житлового. Під­логу покривали повстю та коврами. З обох сторін вогнища розміщували вбудовані в стіну шафи (долаф і судолаф) для збе­рігання посуду, які під стелею з’єднували і утворювали т. зв. мусандру – полиці, де зберігали фрукти та овочі. Особливість міських будинків – шафа для одягу камере (ніша із полицями, куди складали не лише одяг, а й постіль). Мідний і гончар. посуд розміщували на відкритих полицях (раф). Уздовж стін стоя­ли низькі дивани (сет) із матрасами (міндер), на них – стінні подушки, прикрашені вузькою довгою накидкою. Одяг зберігали у дерев’яних скринях, інкрустов. перламутром. Стіни кім­нат прикрашали тканин. і виши­тими рушниками, які виконували декор. і обряд. функції. Традиц. одяг крим. татарок відповідав іслам. традиціям.

Жінки розділяли волосся на проділи, заплітали тонкі косички, які прикрашали амулетом (сачдуа). На голову одягали оксамит. шапо­чку (фес), зазвичай червоного, бордового кольорів із плоским дном, яку прикрашав топелик, розшитий сріблом або перлами. Поверх шапочки накидали довге широке тканинне або вишите покривало (шербенти або марама). Крім цього, були популярні різні шалі. Невід’ємні атрибути одягу – нижня лляна або бавовняна сорочка (кетен-кольмек), довге приталене плат­тя (антер), широкі кольор. шаровари, прикрашені біля щиколотки шнурком і галуном. Виріз плаття на грудях закривали при­красами (герданлыкъ або коку­слыкъ) із багатьох дріб. монет. Талію підв’язували хусткою (бель явлукъ) або поясом (йипыш­лыкъушакъ) із сріб. пряжкою. Плаття та манжети прикрашали позолоч. вишивкою. Верх. жін. одяг – оксамит. кафтан (зыбын) на ваті та коротка хутр. шуба (джуббе або тончукъ). Виходячи дому, одягали накидку (фередже) білого, рожевого або зе­леного кольорів. На ногах носили сап’ян. туфлі або чобітки (мест), домашні туфлі без задника (папуч), черевики (терлик), у приміщеннях – в’язані із шерсті тапочки (кальчин) або шерст. панчохи із кольор. узором (сыр­лычорап), у негоду для збереження взуття використовували дерев’яні ходулі (налын), прикрашені різьбленням або перламутром.

Жінки носили багато ювелір. прикрас: перстні (юзюк), браслети (билезлик), сережки (купе), намисто (боюнджакъ), срібні амулетниці (дувалыкъ) або сумочки з молитвою із Корану. Чоловіки також носили спідню сорочку (кетен-кольмек), широкі суконні шаровари (сокъмаш­тан або шалвар), шерст. пояс (къушакъ). Серед гол. уборів – низька бараняча шапка (къал­пакь), тюбетейка (такъие або фес). Поверх сорочки одягали корот. оксамит. жилет (елек) із галуном, куртку з довгими або корот. рукавами і кафтан (чекмен). Узимку носили кожухи. Взут­тя шили зі шкіри вола: туфлі (чарыкъ), чоботи (чизма) із під­ков. каблуками. Духовні особи одягали халати і чалму (сарыкъ). Дит. одяг виготовляли індивідуально кожній дитині, широко використовували обереги, зокрема у шапочки (назар-фес) підшивали листок із молитвою. Традиц. їжа крим. татар різноманітна, позначена впливом грец., італ., турец., рос., укр. та ін. культур.

Залежно від р-ну спостерігається різниця в пріоритеті між м’ясо-молоч., борошн. і овоч. стравами. М’ясо (баранина, яловичина, конина, курятина) – невід’ємна частина кухні, його вживали у різному вигляді: свіже і в’ялене (къакъач та бастырма), дрібно нарізане і обжарене з цибулею (къаву­рма), засолене в бочках, у вигляді баранячої ковбаси (суджукъ), жарене на рожені (шишкебаб), поєднували з тістом та овочами. Молочна їжа мала важливе значення в щоден. раціоні крим. татар, зокрема кисломолочні продукти (къатыкь або ёгьурт), сир (ырымчыкъ), солодкі вершки (къаймакъ) і вершк. масло (сарыягъ), бринза (къашкъавал) та ін. Із традиц. напоїв виділяють каву (къаве), лікув. напій із кобилячого молока (кумис), про­холодні кисломолочні язма або айран, слабоалкогольні буза чи махсыма, солодкі – шербет, ком­пот хошаф. У приготуванні борошн. виробів тісто поєднували з овочами, молоч. продуктами, м’ясом, злаками. Особливою популярністю користувалися чебуреки (чиберек), пироги (ко­бете), пиріжки (янтыкъ), рулети (бурма), солодка випічка.

Вживали багато овочів, зокрема засолених, фруктів та горіхів. Крим. татари відзначають як заг.-іслам. свята – Ораза-байрам, Курбан-байрам, Ашир, так і традиц., по­в’язані із с. госп-вом. Серед най­відоміших – Йылбашы (22 груд­ня; Новий рік) – святкували багатим застіллям, діти ходили вулицями із піснями, дівчата ко­лядували; Наврез (21 березня; поч. нового госп. року і весни) – перед святом прибирали у будинках, викидали старі речі, го­тували кобете і варили яйця, діти одягали маски і костюми кози, співали, дівчата ворожили, у цей день починали польові роботи; Дервиза (22 вересня; кінець госп. року) – починали із молитви і жертвоприношення ба­рана, дівчата з гори котили сито – пророкували майбут. уро­жай, свято супроводжували тан­цями, піснями, хороводами; Хы­дырлез (п’ятниця 1-го тижня травня) – у цей день жінки випікали хлібці (къалакай і кобете), біля мечеті розводили багаття, через яке після вечір. молитви стрибали спершу чоловіки і хлоп­ці, а потім жінки і дівчата. Крим. татари багато часу проводять на природі, біля води, де для дівчат встановлюють гойдалки, чоловіки влаштовують змагання з боротьби куреш, а завершуються гуляння танцем хоран.

Традиц. заняттями були скотарство і землеробство. В Криму розводили коней та овець, шерсть і шкіру яких використовували у ремісництві. У степ. частині п-ова було розвинене хліборобство. У передгір’ях і на пд. узбережжі займалися виро­щуванням тютюну, льону, розведенням садів та виноградників, городництвом та бджільництвом. Ремісництво було розвинене у містах Карасубазар і Бахчисарай. В основі такого ви­роб-ва – складна цехова структура, засн. на давніх традиціях і мусульман. законах. Один раз на декілька років проходила посвята в майстри (теферуч), коли учень через спец. обряд отримував право працювати самостійно. У Карасубазарі діяли гон­чарні майстерні із виготовлення посуду й черепиці, кінської збруї, кольор. повсті, бавовняних, шер­стяних, лляних полотен. Бахчисарай славився вичинкою шкіри, виготовленням кольор. сап’янів, ножів і зброї, ювелір. майстернями. Після депортації 1944 тра­диц. ремесла занепали. Із поверненням крим. татар почалося відродження осн. ремесел: гон­чар., вишивки, ткацтва, різьблен­ня на дереві, ювелір. та ін.

Літ.: Радде Г. И. Крымские татары. С.-Петербург, 1857; Крым и крымские татары. К., 1883; Васюков С. И. Крым и горные татары. С.-Петербург, 1904; Вадзинская А. В гостях у татар: Очерк из быта крымских татар. Москва, 1914; Куфтин Б. А. Жилище крымских татар в связи с историей заселения полу­остро­ва. Москва, 1925; Боданинский У. А. Археологическое и этнографическое изучение татар в Крыму. Реконструкция народного хозяйства в Крыму. Сф., 1930; Заатов И. А. Материалы по истории и традиционной духовной культуре крымских татар. (В помощь работникам учреждений культуры края, идеологическому активу). Краснодар, 1989; Возгрин В. Е. Исторические судь­бы крымских татар. Москва, 1992; За­бвению не подлежит (из истории крым­ско-татарской государственности и Крыма). Казань, 1992; Куртиев Р. И. Календарные обряды крымских татар. Сф., 1996; Крикун Е. В. Памятники крым­скотатарской архитектуры (XIII–XX вв.). Сф., 1998; Рославцева Л. И. Одежда крымских татар конца XVIII – начала XX вв. Историко-этнографическое исследование. Москва, 2000; Акчуріна-Муфтієва Н. Етнографічні дослідження крим­ськотатарського житла // НТЕ. 2005. № 1.

С. Н. Абдураманова

Стаття оновлена: 2014