Загребельний Павло Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Загребельний Павло Іванович

ЗАГРЕБЕ́ЛЬНИЙ Павло Іванович (27. 06. 1934, с. Рождественське, нині Драбів. р-ну Черкас. обл. – 14. 02. 1997, Тернопіль) – режисер, актор, педагог. Нар. арт. УРСР (1980). Закін. актор. (1961) і режисер. (1974; викл. В. Неллі) ф-ти Київ. ін-ту театр. мист-ва. 1961–73 – актор, від 1973 – реж., 1974–87 – гол. реж. Терноп. муз.-драм. театру ім. Т. Шевченка. Від 1995 – проф. Терноп. експерим. ін-ту пед. освіти. 1991 у Палаці культури ВАТ «Ватра» організував Укр. нац. театр, у якому поставив вистави «Наймичка» І. Карпенка-Карого, «Степан Бандера» Я. Верещака, композицію «Згадаймо праведних гетьманів» Б. Мельничука (усі – 1990-і рр.). Для З.-реж. характерні сміливі пошуки нових форм та засобів худож. образності, мист. самовираження, розширення арсеналу постановоч. засобів за рахунок використання умовно-реаліст., асоціат.-метафор. прийомів. Автор наук. праць, театрознав. статей у періодиці.

Вистави: «Голубі олені» О. Коломійця (1973), «Поки гарба не перекинулася» О. Іоселіані (1975), «Тарас Бульба» за М. Гоголем (1980, у співавт., також гол. роль), «Моя професія – синьйор з вищого світу» Дж. Скарначчі, Р. Тарабузі (1983), «Влада темряви» Л. Толстого (1984), «Роксолана» за П. Загребельним (1985), «А за тим пропав і слід» за К. Кізі (1987), «Кайдашева сім’я» за І. Нечуєм-Левицьким (1988), «Маруся Богуславка» М. Старицького (1993).

Ролі: Матій («Ой піду я в Бориславку» за І. Франком), Дядько Лев («Лісова пісня» Лесі Українки), Лаврін Запорожець («Незабутнє» за О. Довженком), Платон («Дикий Ангел» О. Коломійця), Курц («Хазяїн» І. Карпенка-Карого), Грабець («Балладина» Ю. Словацького); у кіно – Парубок («За двома зайцями», 1961), Батько («Веселі Жабокричі», 1971; обидва – реж. В. Іванов), Добродій («Вечори на хуторі біля Диканьки», 1961, реж. О. Роу), Балабан («Чортова дюжина», 1970, реж. В. Жилін).

Літ.: Мельничук Б. Перед прем’єрою. П. І. Загребельному – 50 // Жовтень. 1985. № 4; Павло Загребельний у спогадах сучасників. Т., 1998.

І. І. Папуша

Стаття оновлена: 2010