Кримськотатарське декоративно-ужиткове мистецтво

Визначення і загальна характеристика

КРИМСЬКОТАТА́РСЬКЕ ДЕКОРАТИ́ВНО-УЖИТКО́ВЕ МИСТЕ́ЦТВО Декор.-ужитк. мистецтво кримських татар сформувалося й роз­вивалося на тер. Крим. п-ова, де пере­тнулися культури народів серед­земноморсько-чорномор., балкан., сх.-європ. і кавказ. ареа­лів із культурою різноманіт. пле­мен Євразії. Сучасне кримськотатар. мистецтво, успадкувавши багатовікові культурні традиції давнього, ран­ньосередньовіч. і середньовіч. Криму та за­знавши знач. впливу ран­ньогрец., іран., візант., золотоордин. тюрк. та іслам. культур, за­ймає особливе місце як тюрко-іслам. за суттю та європ. за формою куль­тура, яка внаслідок різних істор. причин опинилася в оточен­ні словʼяно-християн. культур. світу. У ньому проявляється на­ступ­ність етніч. традицій, що зу­мо­вило складність стильової харак­теристики і багатошаровість образ. змісту творів декор.-ужитк. мистецтва. Від прийня­т­тя ісламу упродовж тривалого істор. періоду матеріал. культура крим. татар роз­вивалася у фор­мах орнаментал. творчості і традиц. видах худож. ремесел (художнє обробле­н­ня металу, ювелірна справа, кераміка, тка­цтво, вишивка, шиття, різьбле­н­ня на камені). Напр., кераміка середньовіч. Криму від­значається багатством сюжет. та ор­наментал. мотивів.

У Криму, пере­важно у прибереж. поселен­нях між Судаком та Алуштою, було роз­міщено центри з виготовле­н­ня амфор для вина (8 ст.). Середньовічна заг.-крим. культу­ра, носіями якої, крім крим. татар, є також караїми, кримча­ки і грекотатари-уруми, стер­ла межу між культурою Зх. та Сх.; цим пояснюється надмір. еклек­тизм кримськотатар. нар. мистецтва. У 13–14 ст. на тер. Криму почало формуватися власне кримсько­татар. мистецтво на іслам. основі: місц. образотворчі форми залучали у нову просторово-часову культуру, що не мало нівелюючого характеру. Найвищого роз­квіту декор. мистецтво крим. татар досягло у період від 2-ї пол. 15 ст. до кін. 18 ст. Мист­-во орнаменту досягло вершин свого роз­витку: різьблене мереживо на гробницях чл. ханського роду, на вишивках звичай. костюмів, на ювелір. орнаментах засвідчили красу й багатство мотивів, гармонійне викори­ста­н­ня матеріалів. У цей період продовжувалося формува­н­ня цехових ін­ститутів, що сприяло укріп­лен­ню та роз­квіту ремесел, які набули знач. роз­витку на­прикінці 15 — на поч. 16 ст.

Озна­йомле­н­ня з кращими традиціями рос. культури від­бувалося від кін. 18 ст. до серед. 20 ст., збагаче­н­ня та зближе­н­ня татар. ху­дож. світу з європ. класицизмом проявилося в орнаментиці різь­бле­н­ня на камені, ювелір. мистецтві, роз­писах інтерʼєрів. У серед. 1920-х рр. дешеве фабричне виробництво остаточно витіснило з побуту ку­старну продукцію. Піс­ля 1917 побут татар та їхні потреби почали різко змінюватися; зменшилася потреба у виробах роз­коші, що стало однією з при­чин кризи худож. нар. творчості. Спроще­н­ня побуту при­звело до того, що на вироби ручної роботи не було покупців. На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. декор.-ужитк. мистецтво крим. татар занепало у звʼязку із соц.-екон. і су­спільно-політ. ситуацією, впливом зх.-європ. культури. Майже повністю зникло виробництво холод. зброї, різьбле­н­ня на камені й дереві; ще зберігалися обробле­н­ня шкіри, виробництво мідночекан. посуду, ювелір. виробів; ткацтвом та вишивкою за­ймалися у від­далених р-нах. Декор.-ужитк. мистецтво крим. татар збе­рігало високий мист. рівень та вікові традиції завдяки творчості профес. митців, зокрема ювеліра та зброяра А. Калафатова, майстра худож. вишивки С.-А. Озенбашли, орнаменталіста І. Бораганського, вишивальниць і ткаль А. Ефендієвої, З. Бекірової.

Від кін. 19 ст. вироби кримськотатар. майстрів стали обʼєктом ви­вче­н­ня у любителів старовини, колекціонерів і вчених-кримо­­знавців. Найбільшою популяр­ністю користувалися колекції О. Бертьє-Делагарда (матеріали з крим. етно­графії пере­дав Одес. археол. музею), Таврій. губерн. вченої архів. комісії, при­ват. гімназії М. Свищева (обидві — Сімферополь), етногр. від­­ділів ДРМ (С.-Петербург, колекція О. Міл­лера) та Центр. му­зею на­родо­знавства (Москва, зі­­бра­н­ня І. Янжула). Основу цих ко­лекцій складали вишивка і тка­цтво, част­ково худож. метал, юве­лірні вироби; найменше пре­д­­ставлені кераміка, різьбле­н­ня на камені та дереві. Перший дослідник кримськотатар. орнаменту — ет­но­­граф Н. Харузін (1880–90-і рр.). У 1920-х рр. роз­почато системат. збір усіх видів ужитк. мистецтва крим. татар. Центром ви­вче­н­ня матеріал. культури народу став Бахчисарай. палац-музей (нині у складі Бахчисарай. істор.-архіт. заповід­ника). Ін. центром з ви­вче­н­ня мистецтва крим. татар був Сх. музей у м. Ялта (знаходився у палаці еміра Бухарсько­го). Його дир. Я. Кемаль під­готував кн. «Документальная исто­рия цехов в Крымском ханстве». В Євпаторій. етногр. музеї (дир. П. Чепуріна) ви­вчали мистецтво караїмів та степових крим. татар. Проте загалом декор.-ужитк. мистецтво крим. татар досліджено недо­статньо. «Червоний» і «білий» терор 1918–21, організов. штучно масовий голод 1921–22 за­вдали сер­йоз. шкоди традиц. нар. промислам. Центром нац. ку­стар. промисловості у Криму було м. Бахчисарай, де у 1920–30-і рр. діяв Ку­старно-пром. технікум на­родів Сходу (згодом Крим. обл. татар. худож.-пром. школа) з навч. майстернями: килимоткац., вишивал., хім.-фарбувал. та тес­ляр­ською. Опубл. кілька дослідж. У. Бо­данінського про промисли крим. татар., крим. арх-ру, археологію, етно­графію. Завдяки його зуси­л­лям екс­понати крим­ськотатар. нар. мистецтва (чол. та жін. костюми, чеканки, вишивки) було пред­ставлено 1925 на Між­­нар. ви­ставці декор. мистецтва і промисловості у Парижі та від­значено сріб. меда­л­лю, 1927 — на Всесоюз. ви­ставці у Москві.

У 1930-і рр. у Криму створ. різноманітні худож.-ку­старні артілі, що за­ймалися вишивкою та шит­тям на екс­порт. У м. Бахчисарай засн. першу кооп. артіль кримськотатар. нар. вишивки «Ильк адым» («Перший крок», 1930; ін­структор — нар. майстриня Е. Ман­сурська), гончарну артіль «Илери» («Вперед»); у м. Єв­паторія — худож.-ку­старну артіль «Эски орьнек» («Старовин. візерунок», 1930; під керівництвом П. Чепуріної; 1935 у Держ. музеї сх. культур у Москві проведено ви­ставку крим. тканин і вишивок).

У 1930-і рр. друкували епізодичні описи культури крим. татар, зроблені нім., франц., араб., турец., польс., рос., литов., гол­ланд., італ. авторами, які від­відали Крим у періоди існува­н­ня Крим. ханства та після завоюва­н­ня його Росією. Це були пере­важно фрагментарні дослідж. про окремі види декор. мистецтва, написані дипломатами, мандрів­никами, істориками та гео­графами. Про окремі види мистецтва крим. татар у різний час видава­ли також праці рос. і рад. учених, зокрема І. Бороздіна, М. Гінзбурга, С. Ізідинової, Б. Куфтіна, П. Нікольського, О. Полканова, Л. Рославцевої, Е. Торчинської, П. Чепуріної. Під час ре­пресій 1928 і 1937–38 знищено інтелект. еліту народу, у результаті примус. депортації 1944 крим. татар по­збавлено батьківщини й під­дано дис­персій. роз­селен­ню; багатолітня дис­кримінація народу, знищені й забуті державою культурні досягне­н­ня при­­звели до трагіч. і незворот. для нац. культури та мистецтва втрат. Від 1944 почався тривалий період замовчува­н­ня, коли дослідж. не тільки не друкували, а й забороняли ви­вчати мистецтво крим. татар.

Від 1990-х рр. починається масове поверне­н­ня кримськотатар. народу на рідну землю, етап від­­родже­н­ня кримськотатар. культури загалом і декор.-ужитк. мистецтва зокрема, що набуло осо­бливої значимості для самоіден­тифікації народу в сучас. світі. Зʼявилася можливість ґрунтовно й комплексно ви­вчати кримськотатар. декор.-ужитк. мистецтво з врахува­н­ням етніч. історії народу, багатовікових традицій роз­­витку його культури. У мас­штаб. пр. «Искус­ство татарского Кры­ма» С. Червон­ної (Москва, 1995) на широкому істор. тлі по­дано огляд мистецтва Крим. п-ова від первіс. су­спільства, висвітлено осн. етапи роз­витку мистецтва крим. татар; аналіз мистецтва 20 ст. викладено кон­спективно. Пробле­ми сучас. кримськотатар. мистецтва почали порушувати у пресі віт­чизн. мистецтво­знавці та журна­лісти Г. Абієва, А. Асанов, С. Зі­яді­нова, Е. Куртсеїтова-Черкезова, М. Меджитова, Л. Міліна, З. Німетул­лаєва, Л. Таїрова, Г. Усе­їнова та ін. У звʼязку з новим ета­пом в історії кримськотатар. на­роду виникли можливість та не­обхідність глибокого ви­вче­н­ня традицій кримськотатар. декор.-ужитк. мистецтва, введе­н­ня у наук. обіг широкого кола раніше неві­домих памʼяток; виявле­н­ня осн. видів нар. творчості (художня об­робка металу, дерева, каменю; кераміка; дрібна пластика, нар. архітектура малих форм; золоте орна­ментал. шиття; візерунчасте мереживо; ти­сне­н­ня та аплікація на шкірі, повсті; художнє ткацтво; го­белени; ворсове і без­ворсове килимарство; інкруста­ція). Твори декор.-ужитк. мистецтва крим. татар — невід­ʼємна частина нац. нар. культури, повʼязана з історією, етногенезом, світо­глядом, умовами праці, побутом, традиціями, звичаями, обрядами, фольклором.

Збережені у Кримськотатарському музеї мистецтв, Моск. музеї декор.-ужитк. мистецтва, Рос. етногр. музеї (С.-Петербург), витвори декор.-ужитк. мистецтва крим. татар засвідчують їхню неперевершену майстерність та високу художню цін­ність. Декор.-ужитк. мистецтво крим. татар 15 — 1-ї пол. 20 ст. — яскраве художнє явище у культурі; воно повʼязане з побутом народу, декором екс­те­рʼєру житла, одягом, взу­т­тям. Це багатство виражається через орнамент і викори­ста­н­ня над­­звичайно стриманого колориту майже до кін. 19 ст. Ді­йшли ві­домості про те, що у 14 — на поч. 15 ст. у Криму в кочових поселе­н­нях діяли цехи ремісників, які виготовляли повсті та килими; у 17 ст. — у м. Кафа (нині Феодосія) цехи ремісників-виробників молитов. килимків. Від 18 ст. до серед. 19 ст. у Криму виготовляли без­ворсові килими високої тех. та худож. якості. Найбільш традиц. і давнім є ви­роб-во повсті (застеляли під­ло­ги, чіпляли на стінах у житлах осідлих татар). Однотон­ну та кольор. повсть, прикрашену аплі­кацією, набива­н­ням чи вишивкою, використовували для накрива­н­ня лежанок, під­лог у мечетях, з неї шили плащі, шапки. Гірські та степові татари за­стосовували грубе сукно чорного і бурого кольорів для поши­т­тя гол. уборів, коротких курток, ві­зерунчастих жилетів, штанів та взу­т­тя. Речі із сукна прикрашали набива­н­ням чи вишивкою. У Криму виробляли ворсові килими. Ткацтво і шиття у татар ві­діграли величезну роль як домашні заня­т­тя і промисли. Найбільший роз­квіт технології крим­ськотатар. домаш. ручного і ре­місн. ткацтва припадає на 18 — поч. 19 ст. За складністю виготовле­н­ня тканини поділяли на просте полотно і 4 види візерун­частого ткацтва. Прості полотна (вибілені чи кремового від­тінку, мʼякі й тонкі) використовували для виготовле­н­ня традиц. жін. гол. покривал, весіл. чол. поясів, скатертин, рушників, занавісок тощо. Особливо варто від­значити орнаментацію покривал го­лови (марама) з тонкого полотна. Широке за­стосува­н­ня такого орнаменту в оформлен­ні предметів побуту і частково одягу, багатство і художня виразність узорів засвідчують глибокі традиції цієї техніки ткацтва серед крим. татар. Зразком доверше­ного орнаментал. дво­сторон. ткацтва є закладне (кибриз); справж. його майстринями були жінки з гірського та Пд. берега Криму. Особливої виразності у цій техніці досягли в орнаментації декор. рушників (иджияр), візерунки яких вирізняються урочистістю та монументальністю. Однак уже на поч. 20 ст. візерунчасте ткацтво зник­ло з побуту, не набувши належ. роз­витку.

Зразки вишивки крим. татар у музеях засвідчують не лише їхнє пошире­н­ня у побуті, а й значну художню цін­ність. Вишивкою пе­реважно прикрашали предмети побут. при­значе­н­ня, більшість яких повʼязана зі своєрід. офор­мле­н­ням інтерʼєру житла. У кос­тюм. комплексі вишивка була привілеєм жін. одягу. Її виконували на сукнях, фартухах, нарукавниках, гол. уборах, взут­ті. У чол. одязі роз­шивали узорами гол. убори, весіл. пояси та сорочки. Найбільш характерними для Криму є дво­сторон­ні вишивки: глуха гладь без поперед. настилу (татар ішлеме), рахунк. вишивка (есап ішлеме) і вишив­ка із за­стосува­н­нями плоских, вузьких посріблених чи позолочених пластинок (теллі). Одно­сторо­н­ня вишивка — високе шиття золотом або сріблом за поперед. настилом (михлама), вишивка золотими, сріб., шовк. шнурками (букме) і тамбуром (каснак). Художню вишивку доповнювали аплікацією, бісером, перлами, дорогоцін. камі­н­ням. Особливість дво­сторон. татар. гладі та рахунк. вишивки — у точній лічбі ниток матеріалу на основі та дотриман­ні напряму стібків. Вишивки, виконані цими швами, мають особливо ошат. ви­гляд, на них важко від­різнити «лице» від «вивороту». Таке викона­н­ня зумовлене за­стосуван­ням виробів, на яких вишивку видно з обох сторін. Одно­сторон­ню вишивку золотими та сріб. нитками за поперед. настилом (високе шиття) виконували на щільних тканинах: сукні, оксамиті, атласі або шкірі. Рядки стібків метал. нитками у різних напрямах створюють гру блискучих штрихів, роз­биваючи рядочками, зиґзаґами, ромбами, трикутниками площини орнамен­тал. фігур. У часи Крим. ханства золотим ши­т­тям роз­шивали ча­праки для коней, похідні намети ханів, деякі предмети військ. вжитку, одяг хана і при­двір. знаті, настін­ні килимки із цитатами з Корану, великі подушки для дива­нів хан. палацу. Оскільки вико­на­н­ня таких громіздких пред­метів потребувало сили й витривалості, цим за­ймалися чоловіки-вишивальники у спец. цехах. Із паді­н­ням ханства цехи роз­палися, у домаш. умовах жін­ки продовжували за­стосовувати високе шиття для невеликих ре­чей.

Крим. ремісники досягали найвищої досконалості у якості виробів із металу та шкіри, вовни й дерева; багато з них вважали справж. творами мистецтва. Вироби з металу у крим. татар ви­готовляли пере­важно у ремісн. майстернях. Уже у 15 ст. за­стосовували майже всі способи об­робле­н­ня: карбува­н­ня, гравірува­н­ня, мереживне різьбле­н­ня та ін. Із пошире­н­ням зброї по­вʼязані золочі­н­ня та посрібле­н­ня кольор. металів. Виготовле­н­ня орнаментов. зброї найбільшого роз­квіту досягло у 17–18 ст., було ві­домим у всьому світі. Крим був виробником та екс­портером худож. металу, ювелір. виробів, килимів, шкіри. Особливий попит у Європі був на ножі та кинджали з інкрустов. ру­ківʼями, золотою чи сріб. насічками, вогнепал. зброю, крим. сідла, мідний посуд. У 18–19 ст. набули пошире­н­ня мідночекан­ні та литі вироби, прикрашені рос­лин., геом. та епі­граф. орнамен­том у техніках гравірува­н­ня, ти­сне­н­ня, черні, насічки у по­єд­нан­ні з мережив. різьбле­н­ням.

Крим. майстри до 18 ст. створи­ли своєрідну культуру у ювелір. справі, використовуючи без­­ліч технік: карбува­н­ня, гравірува­н­ня, штампува­н­ня, скань, зернь, лиття та мереживну філі­грань (набула пошире­н­ня від 18 ст.). Значну роль від­водили прикрасам для одягу, що засвідчувало соц. при­належність їхніх власників. Однак навіть бідні прошарки насе­ле­н­ня, видаючи заміж дочку, обо­вʼязково дарували їй сріб. пояс та ін. ювелірні прикраси. За роки депортації у Криму не залишилося жодного ювеліра. Нині від­­родже­н­ням традиц. ювелір. спра­ви за­ймаються деякі майстри. У виробах ювеліра А. Асанова та його учнів, майстра І. Аблаєва по-новому роз­криваються де­кор. якості скані.

Особливої майстерності крим. татари досягли у каменеобробці. Мистецтво різьбле­н­ня на камені найбільш яскраво проявилося у над­гробках. Можна простежити еволюцію кримськотатар. орнаментики: від геом. ро­зеток 14–15 ст. до стилізов. квітк. мотивів із широким викори­ста­н­ням калі­графіч. написів у 16–17 ст. і барок. («квітк.») сти­лю у 18–19 ст.

За остан­ні 20 р. у Криму від­булися значні зміни у культур. житті кримчан, повʼязані з від­роджен­ням культури кримськотатар. народу. Декор. мистецтво крим. та­тар досягло певного рівня роз­витку. Цьому сприяла низка фак­торів: спрямованість народу на збереже­н­ня та при­множе­н­ня культур. традицій влас. етносу (організація майстерень, твор. обʼєд­нань, пере­дава­н­ня у музеї збережених у період депортації ви­робів мистецтва, створе­н­ня музеїв татар. нар. культури); роз­робле­н­ня та фінансува­н­ня про­грам від­­родже­н­ня культури крим. татар між­нар. ін­ститутів, діаспор та громад. організацій зарубіж. країн; ос­ві­та і під­готовка кадрів у галузі профес. декор. мистецтва Крим. інж.-пед. університетом: 2001 від­крито спеціальність «образотворче та декор.-ужитк. мистецтво»; функціо­нува­н­ня культурно-етногр. цент­рів; самоорганізація кримськотатар. народу у сфері від­роджен­ня ремесел, роз­витку нац. тради­цій, готовності до культур. ін­нова­цій. Від­роджен­ню декор.-ужитк. мистецтва крим. татар спри­яє крим­ськотатар. діаспора у Туреч­чині, Німеч­чині, Румунії, Нідерландах і США, держ. і громад. організації Туреч­чини та України. Осн. центри декор.-ужитк. мистецтва крим. татар — Сімферополь, Білогірськ, Бахчисарай, Євпаторія, села Со­колине, Дач­не, Суворове.

У сучас. декор. мистецтві однією з найважливіших традицій є утвер­дже­н­ня свободи творчості, що виражається у формуван­ні автор. стилів та роз­маї­т­тя жанр. тематики. Роботам усіх крим. майстрів властиве широке викори­­ста­н­ня традиц. орнаментики, символіки, кольор. палітри. Через інтер­претацію та стилізацію етніч. мотивів митці ведуть актив. пошук сучас. крим. стилю. Вплив на декор. мистецтво крим. татар узбец. (під час депортації) та укр. (за остан­ні 20 р.) культур призвів до викори­ста­н­ня нових технік у вишиван­ні, кераміці, тканих і текс­тил. панно, проявився у зміні колориту декор. виробів на більш яскраві та контрастні барви, укрупнен­ні елементів орнаментал. композицій, створен­ні крупномас­штаб. вишитих і комбінов. панно для житл. інтерʼєру. Молоді художники використовують етнічні сим­воли зі знач. інтер­претацією їхнього значе­н­ня, змістового кон­текс­ту та роз­міще­н­ня на виробах.

У Криму і за його межами ві­домі килими Г. Абдувелієвої, С. Ба­тирової, С. Еюпової, В. Зейтул­лаєвої, З. Мусаєвої, Н. Решатової, А. Усеїнової, Е. Халілової, А. Чауш та М. Чурлу, дивовижна кераміка і мала пластика Ш. Ілья­сова, А. Сеїт-Аметова, Р. Скибіна, Ф. Сеїтхалілова, Р. Якубова, чеканки та ювелірні вироби А. Галімова, різьбле­н­ня на каме­ні А. Алієва, гобелени та вироби з повсті І. Тесленко, вишу­кані вишивки золотом Д. Галактіонової, Х. Кипчакової, Т. Ключкіної, Е. Му­ратової, Г. Не­гляден­ко, Е. та А. Ос­манових, Ю. Тулупової та Е. Чал­башової, батики Е. Сеїт-Аметової, різьблені вироби Е. Та­ймазова.

Літ.: Бо­данинский У. Памятники крым­скотатарской старины: Эски-Юрт // Но­вый Восток. 1925. № 8–9; Спас­ская Е. Ю. Татарские вышивки Старокрымского ра­йона (по материалам А. М. Петровой) // Изв. восточ. ф-та Азерб. університета. Баку, 1926. Т. 1; Бо­данинский У. Архео­логическое и этно­графическое изучение татар в Крыму [Отд. от­тиск из Крымплана «Рекон­струкция нар. хозяй­ства в Крыму». Вып. 11] // Гос. дворец-музей татар. культуры в Бахчисарае. Сф., 1930; Чепурина П. Я. Орнаментное шитье Крыма. Москва; Ленин­град, 1938; Домбровский О. И. Фрески средневекового Крыма. К., 1966; Якобсон А. Л. Керамика и керамическое производство средневековой Таврики. Ленин­град, 1979; Крымские татары: Каталог кол­лекций. Ленин­град, 1989; Гингз­бург М. Я. Декоративное творчество // Забвению не подлежит (из истории крымскотатарской государствен­ности и Крыма). Казань, 1992; Куртиев Р. Крым­ские татары: этническая история и традицион­ная культура. Сф., 1998; Пе­тренко Л. В. О техническом виде крым­ского ткачества «тепели» // Вторые крым. искус­ствовед. чтения. Вопр. тео­рии, истории и критики искус­ства Кры­ма. Сф., 1998; Раславцева Л. И. Одеж­да крымских татар. Москва, 2000; Заатов И. Крымскотатарское декоратив­но-прикладное и изобразительное искус­ство. Сф., 2003; Акчурина-Муфтиева Н. М. Декоративно-прикладное искус­ство крымских татар XV — первой половины XX вв. Сф., 2008; Її ж. Становление и основные тенденции развития современ­ного крымско­татар­ского декоративного искус­ства (конец ХХ — начало ХХI вв.) // Творчество Бакы Урманче и актуал. про­блемы нац. искус­ства. Казань, 2012; Її ж. Ювелірне мистецтво кримських татар // ОМ. 2013. № 3.

Н. М. Акчуріна-Муфтієва, І. А. Заатов

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю