КРИМСЬКОТАТА́РСЬКЕ ОБРАЗОТВО́РЧЕ МИСТЕ́ЦТВО Кримськотатарське образотворче мистецтво від кінця 19 ст. до сьогоде­н­ня про­йшло 3 основні етапи роз­­витку, зумовлених політичними та етнічними історією народу: від початку на­вча­н­ня в академічних центрах Росії і Західної Європи перших професійних кримсько­татарських художників (1895) до початку масової депортації 1944; період депортації, коли кримськотатарський народ примусово виселено у пів­нічні обл. Росії, Середню Азію, Казах­стан; від 1990-х років — початок від­родже­н­ня кримськотатарського образотворчого мистецтва на історичній батьківщині, повʼязаний із процесом поверне­н­ня кримських татар у Крим. Багаторічна дис­кримінація народу, знище­н­ня і забу­т­тя з боку СРСР культурних досягнень при­звели до трагічних для національної культури кримських татар втрат. Сучасне образотворче мистецтво кримських татар — явище більш пізнього походже­н­ня, повʼязане з впливом західноєвропейських і російських культурних традицій.

Образотворче мистецтво Криму до кінця 19 ст. роз­вивалося за своїми канонами. У кримськотатарському обра­зотворчому мистецтві періоду Кримського ханства і після його анексува­н­ня, пред­ставленому монументальним живописом, середньовічною книжковою мініатюрою, а також най­вищою за своїм художнім рівнем кольоровою графікою написа­н­ня фа­мільних гербів-знаків кримської знаті, панували орнаментальні, квіткові і геометричні стилі. Від кінця 18 ст. із момен­ту завоюва­н­ня Кримського ханства Росією і до кінця 19 ст. образотворче мистецтво пере­бувало в стані за­непаду, повʼязаного із загальною історико-культурною ситуацією на пів­острові та по­літикою щодо місцевої культури і кримсько­татарського населе­н­ня, яку про­водив царський уряд. Водночас саме при­єд­нан­ня до Росії спричинило по­ступове проникне­н­ня і роз­виток но­вих форм мистецтва, властивих європейській культурній традиції, зокрема образотворчого мистецтва станкових форм. Окремі пред­ставники крим­сько­татарської інтеліген­ції здобули художню освіту в Росії та Європі. Однак справжній прорив у цій сфе­рі зроблено на­прикінці 19 ст., коли в Крим почали при­їжджати провід­ні художники Росії. У 1830–50-х роках у Криму пра­цювали пред­ставники німецької (В. Кі­зеветер), французької (О. Раффе), італійської (К. Бос­солі) шкіл, які тривалий час жили у кримськотатарському середовищі.

Привнесе­н­ня нових форм мистецтва та ідей спричинило по­жвавле­н­ня культурного життя в Криму, роз­виток національного театру, літератури, кінематогра­фії, появу значного прошарку крим­ськотатарської творчої інтелігенції. «Зу­­стріч» Заходу і Сходу в культурі Криму від­бувалася не вперше (у часи правлі­н­ня династії Ґіреїв до двору за­прошували італійських та французьких майстрів), однак цього разу європейський вплив утверджував­ся при повному ігноруван­ні місцевих багатовікових традицій. Осо­бливо це проявилося після вста­новле­н­ня на пів­острові влади більшовиків: революційне мистецтво радянської Росії рішуче від­кидало культурну спад­щину мусульманського Криму. Американські кримо­знавці А. Фішер та Е. Лазерін 1920-і роки на­звали «золотим столі­т­тям» кримськотатарського мистецтва, або кримськотатарським ре­несансом. Культурне від­родже­н­ня тривало 1923–27. Полі­тика «ко­ренізації», оголошена генеральною лінією партії 1923, надавала ко­рін­ним жи­телям Криму квоти в органах влади, на­вчальних закладах, на виробництві, у культурі, мистецтві. Проведено реорганізацію системи національної ос­ві­ти, створено нові культур­ні установи; виникали умови для появи нової плеяди діячів кримськотатарської культури і мистецтва. У 1920–30-х pp. від­булося від­родже­н­ня традиційних художніх ремесел (у Бахчисараї діяв Ку­старно-промисловий тех­нікум народів Сходу, ві­домий пізніше як Кримська обласна татарська художньо-промислова школа). 1928 роз­по­чато першу хвилю ре­пресій про­ти кримськотатарської інтелігенції.

Роз­виток кримськотатарської культури був складним і суперечливим: попри наявний певний про­грес від­бувалося приховане руйнува­н­ня національних основ. До початку 20 ст. культура ще зберігала кримсько­татарські народні традиції, проте своєрідність культурного тла Криму була цілком знищена в роки радянської вла­ди, коли культуру під­давали інтернаціональному нівелюван­ню. Поряд із втратою певної частини традиційної художньої спадщини (деяких видів ремесел, архітектури, книжкової мініатюри, монументального роз­пису) у Криму створювали умови для становле­н­ня нових для кримськотатарського народу видів мистецтва — станкового живопису, графіки, скульптури.

Кримськотатарське мистецтво до депортації було яскравим і самобутнім, але малови­вченим явищем, оскільки інформацію про цей період культурного життя корін­них мешканців Криму старан­но замовчували. Перше поколі­н­ня кримськотатарських художників, чия творча діяльність роз­починалася до 1917, було виховано на традиціях російського академічного мистецтва. Здобувши освіту за межами Кри­му, вони ніколи не втрачали звʼяз­ків із культурною спадщиною свого народу. Це були різнобічно ос­ві­чені люди, талант яких зна­йшов за­стосува­н­ня в багатьох сферах. Серед пред­ставників першого поколі­н­ня кримськотатарських професійних діячів образотворчого мистецтва, ре­пресованих у 1930-і роки, — А. Абієв, У. Бо­данінський, А. Лятіф-заде. Вони сприяли утверджен­ню образотворчого мистецтва як необхідного елемента в культурному житті кримськотатарського народу. Появу першої групи професійних крим­сько­татарських художників певною мірою зумовила активна видавнича діяльність І. Гас­принського, І. Бораганського, А. Медієва та інших кримськотатарських видавців. Для художнього оформле­н­ня газет, журналів і книг, які вони видавали від середини 2-ї половини 19 ст. у Криму і Санкт-Петербурзі, потрібні були художники, зна­йомі з культурою і мистецтвом кримськотатарського народу. Велика заслуга в цьому належить також кримськотатарському меценату І. Муфті-заде (1883 створив кримськотатарський благодійний фонд «Джемієт-і хайріє», зареєстрований 1887), на кошти якого перші кримськотатарські художники європейської школи живопису на­прикінці 19 ст. на­вчалися у Москві, а потім стажувалися у Франції, Іта­лії, Німеч­чині, Туреч­чині.

Для крим­ськотатарських художників пер­шого поколі­н­ня характерне пра­гне­н­ня від­образити життя народу в його різноманіт­ті. Реалістичний, конкретно-пластичний спосіб зображе­н­ня став домінуючим у творчому доробку. Створювали живописні пейзажі, порт­рети, побутові картини, приділяючи багато уваги характерним для місцевого побуту деталям. Художників цікавила людина, її праця, етно­графічні особливості, барвистість одягу. Пейзажі цього часу пере­йняті світлом, наповнені повітрям і жи­т­тям. Пануючий у радянському просторі метод реалізму не був на цьому етапі роз­витку пере­шкодою для кримськотатарських художників — вони лише пі­знавали можливості реалістичного живопису, прагнули достовірно від­образити на полотнах свою землю, пере­дати життя народу. Російсько-радянська художня культура, що активно роз­вивалася у Криму в 1-й половині 20 ст., практично не пере­тиналася з професійною кримськотатарською культурою. Так, у створеній 1923 Севастопольській асоціації художників не було жодного пред­ставника кримськотатарської творчої інтелігенції.

Для зближе­н­ня двох культур чи­мало зробили художники Я. Бірз­гал, М. Самокиш, М. Волошин. У 1930-х pp. про кримськотатарських художників писав кримський мистецтво­знавець і музейний працівник О. Полканов. Згодом змінилися соціальний склад художників (більшість — вихідці з робітників і колгоспників, самоуки) й тематика живопису: вона охоплювала «усі сторони радянської дійсності і революційної боротьби», пред­ставляла «порт­рети ударників виробництва і полів», роз­кривала теми «соціа­лістичного будівництва», хоча самі кримськотатарські майстри від­давали пере­вагу роботам етно­графічного характеру. На художніх ви­ставках, проведених у Криму (Сімферополь, 1922, 1925, 1927, 1930, 1939–40; Феодосія, 1927), роботи кримськотатарських митців при­ваблювали критиків яскравим і самобутнім талантом. Так, у ви­ставці, присвяченій 15-річчю радянської влади в Криму, брали участь уже понад 20 кримськотатарських художників, зокрема А. Устаєв (1-а пре­мія), М. Абселямов (2-а премія), А. Ярмухамедов, народні майстри А. Ефендієва, А. Калафатов. Се­ред довоєн­них кримськотатарських художників — Т. Афузов, С. Османов, А. Устаєв, Р. Челебієв, М. Шер­федінов.

Другий етап становле­н­ня і роз­витку кримськотатарського обра­зотворчого мистецтва — 1950–80-і роки, коли кримські татари жили у місцях де­портації. Московський дослідник Е. Ку­дусов від­значав, що під час депортації кримські татари не роз­чинилися в інших тюркомовних народах, а всупереч усьому зберегли національну індивідуальність, продемон­стрували жит­тє­стійкість. Деякі кримськотатарські майстри, творчий шлях яких роз­починався в Криму, змогли заявити про себе і за його межами, здобувши ви­знан­ня. У роки депортації значна частина кримських татар проживала на території Узбеки­стану, тому варто від­­­значити особливу роль узбецької художньої школи у формуван­ні крим­ськотатарських мистецьких кадрів та її вплив на творчість кримськотатарських майстрів.

Сотні дівчат і юна­ків кримськотатарської національності одержали освіту в художніх на­вчальних закладах Ташкента і Ферґани. В Узбеки­стані зʼявилися перші кримськотатарські скульпто­ри класичної школи (А. Алієв), екс­позиціоністи (А. Сеїт-Аметов), художники гобелена (М. Чурлу), живописці (А. Бараш, І. Нафієв, Р. Усеїнов), графіки (Е. Ізе­тов, З. Трасинова), керамісти (І. Аблаєв, Р. та С. Якубови). Деякі кримськотатарські художники здобули освіту в провід­них художніх вищих на­вчальних закладах Москви (Н. Якубов) та Ленін­града (нині Санкт-Петербург; Л. Трасинова), а також в Україні (Р. Абдурахманов, А. Бєлялов, Р. Нетовкін, Абдул­ла Сеїт-Аметов), Таджики­стані (І. Веліул­лаєв, Ш. Ільясов, X. Ме­медляєв), Грузії (К. Джеп­паров). Творчий шлях К. Емінова, А. Ісмаїлова, А. Мустафаєва, Н. Планджієва, Ф. Реджепова, О. Чубарова, І. Шемседінова та ін., що роз­почався у довоєн­ному Криму, роз­­винувся у 1950–80-х роках.

Новий етап у роз­витку національної куль­тури і мистецтва в цілому, і творчості кримськотатарських художників зокрема, ви­значили кінця 1980-х — початку 1990-х років. Радикальні зміни в житті нації, активізація політичного життя, від­новле­н­ня кримськотатарським народом демократичних прав і свобод не могли не по­значитися і на загальному характері роз­витку образотворчого мистецтва. Часом во­но має яскраво виражений політичний характер, адже багато художни­ків були і є активними учасниками національного руху. 1989 організовано Коор­динаційний центр з від­родже­н­ня крим­ськотатарської культури, а пізніше на його основі — Кримськотатарський фонд культури. Створена 1992 Асоціація кримськотатарських художників (1-й голова — Е. Ізетов, від 2001 — І. Нафієв) провела понад 200 ви­ставок у Криму, Україні та за кордоном. Поверне­н­ня майс­трів і художників активізувалося піс­ля проведе­н­ня 1990 в Сімферополі 1-ї Всесоюзної ви­ставки кримськотатарських художників, для участі у якій було за­прошено крим­ськотатарських художників з усіх республік колишнього Радянського Союзу. У містах Криму, Узбеки­стану, РФ, Греції, Польщі, Туреч­чини, Німеч­чини, Грузії, Великої Британії, Ізраїлю поряд із груповими про­ведено персональні ви­ставки ху­дож­ників I. Аблаєва, А. Алієва, А. Ба­раша, І. Веліул­лаєва, К. Джеп­па­рова, Е. Ізетова, X. Мемедляєва, І. Нафієва, Р. Нетовкіна, С. Ос­ма­нова, З. Трасинової, Р. Усеїнова, І. Шемседінова, H. Яку­бова та ін. Від 1995 у Криму і за його межами щорічно проводять по 10–15 групових і персональних екс­позицій кримськотатарських художників. 1992 засновано Кримськотатарську національну галерею (від 2006 — Кримськотатарський музей мистецтв).

Кримськотатарське образотворче мистецтво пере­живає не­прості часи. Після довгих десятиліть ре­пресій, гонінь, замовчува­н­ня інтерес до культури кримських татар зріс на­стільки, що почав негативно впливати на критерії добору художніх творів на ви­ставки.

Більшість кримськотатарських художників повернулася на батьківщину, але чимало з них проживає за межами Криму, зокрема С. Курт­джеміль, Г. Аліматова, І. Джетере, А. Ісмаїлов, А. Мустафаєв живуть і працюють в Узбеки­стані. Дослідниця сучасного кримськотатарського мистецтва С. Червон­на під­креслювала, що до кінця 1980-х років воно існувало поза офіційним ви­зна­н­ням його етнічної забарвлен­ності, національної само­стійності, оскільки кримськотатарських художників на ви­ставках, у мистецтво­знавчих дослідже­н­нях їхньої твор­чості, у пресі подавали як «пред­­ставників від­повід­них республік і міст». В узбецькому мистецтво­знавстві М. Чур­лу високо цінували як майстра гобелена, проте ніде не згадували, що він пред­ставник кримськотатарського народу, який працює в Узбеки­стані.

На­прикінці 20 ст. у творчості кримськотатарських художників про­стежувалася роз­маїтість образотворчих жанрів і течій, від­роджен­ня символізму, екс­пресіонізму, сюр­реалізму. Після рамок соц­реалізму кримськотатарські худож­ники отримали свободу вибору і можливість від­крито виражати думки й почу­т­тя. Пошуки нових художніх засобів, при­йомів при­­звели до широкого ви­вче­н­ня тво­рів, раніше заборонених і схованих у фондах музеїв. Для час­тини митців умовні, від­мін­ні від реальних дійсності образи стали мо­гутніми стимулом для самовиражен­ня, інші зберегли вірність реалізму. Серед ви­знаних майстрів живопису — А. Бараш, А. Бєлялов, І. Веліул­лаєв, К. Джеп­паров, Р. Емінов, С. Куртджеміль, І. Нафієв, Р. Усеїнов, О. Чубаров, М. Чурлу, Н. Якубов.

У періоди загостре­н­ня соціально-по­літичних від­носин і су­спільних криз графіка була популярним жанром мистецтва. До неї звертаються майстри, які мають різну професійну під­готовку. У сучасному кримськотатарському графіці зу­стрічаються і агітаційні ріше­н­ня, і стилізації невисокого смаку, і дуже тонкі, поетичні, глибокі під­ходи до роз­кри­т­тя трагедії народу, ідеалів національного руху. Кращі зразки кримськотатарської графіки політично незаангажовані, присвячені вічним цін­ностям, моральності та культурі. Серед провід­них графіків — Р. Абдурахма­нов, З. Акімова, Ш. Дервішев, І. Джетере, З. Ібрагімов, Е. Ізетов, Р. Нетовкін, Д. Османов, Абдуль та Амет Сеїт-Аметови, Е. Сеїт-Аметова, Д. Сеїтаптієв, Я. Теміркаяєв, З. та Л. Трасинові, А. Усеїнов.

Скульптура як само­стійний жанр сфор­мувалася в Криму від­носно пізно, але національні традиції мистецтва художнього обробле­н­ня каменю сягають глибини століть. Мистецтво різьбле­н­ня на камені було не­відʼємною частиною побуту і культу­ри кримськотатарського народу (над­­гробки, декоративне оформле­н­ня бу­динків тощо). До встановле­н­ня в період середньовіч­чя на пів­острові у якості державної релігії ісламу пред­ки кримських татар виготовляли з каменю різні антропоморфні скульп­тури. Це ві­домі статуї 3-го тисячолі­т­тя до нашої ери з від­рогів Кримських гір і знамениті скіфські, сарматські, давньотюркські і кипчацькі скульптури, які встановлювали на честь помер­лих вождів у степах Криму. На початку 20 ст. у Криму почали інтенсивно роз­виватися усі види образотворчого мистецтва, існували всі перед­умови для становле­н­ня власної школи скульптури. Кримськотатарські майстри успішно пра­цювали в цьому жанрі, створюючи скульптури, які потребував час та ідеологія, беручи участь у місцевих і всесоюзних ви­ставках. У 1930-і роки частину кримськотатарських скульпторів-каменерізів зни­щено хвилею ре­пресій, деякі за­гинули в місцях спецпоселен­ня. Каменерізні традиції в мистецтві кримських татар було пере­рвано. У Кри­му від­бувається інтенсивний про­цес від­родже­н­ня національного мистецтва. Професійну освіту сучасні скульптори Криму, як і живописці, одержали за межами пів­острова. Після поверне­н­ня на батьківщину вони продовжують творчу діяльність. Серед скульпторів варто виділити А. Алієва та І. Єдилера; про­довжують плідно працювати Р. Аб­ляєв, І. Аметов, Ш. Ахтемов, А. Бє­лялов, Е. Зайдул­лаєв, Р. та С. Яку­бови і Ш. Ільясов. Кримськотатарські скульптори шукають нові засоби і форми виразності, роблячи свій внесок у роз­виток крим­ськотатарського мистецтва.