Кримськотатарське образотворче мистецтво
КРИМСЬКОТАТА́РСЬКЕ ОБРАЗОТВО́РЧЕ МИСТЕ́ЦТВО Кримськотатарське образотворче мистецтво від кінця 19 ст. до сьогодення пройшло 3 основні етапи розвитку, зумовлених політичними та етнічними історією народу: від початку навчання в академічних центрах Росії і Західної Європи перших професійних кримськотатарських художників (1895) до початку масової депортації 1944; період депортації, коли кримськотатарський народ примусово виселено у північні обл. Росії, Середню Азію, Казахстан; від 1990-х років — початок відродження кримськотатарського образотворчого мистецтва на історичній батьківщині, повʼязаний із процесом повернення кримських татар у Крим. Багаторічна дискримінація народу, знищення і забуття з боку СРСР культурних досягнень призвели до трагічних для національної культури кримських татар втрат. Сучасне образотворче мистецтво кримських татар — явище більш пізнього походження, повʼязане з впливом західноєвропейських і російських культурних традицій.
Образотворче мистецтво Криму до кінця 19 ст. розвивалося за своїми канонами. У кримськотатарському образотворчому мистецтві періоду Кримського ханства і після його анексування, представленому монументальним живописом, середньовічною книжковою мініатюрою, а також найвищою за своїм художнім рівнем кольоровою графікою написання фамільних гербів-знаків кримської знаті, панували орнаментальні, квіткові і геометричні стилі. Від кінця 18 ст. із моменту завоювання Кримського ханства Росією і до кінця 19 ст. образотворче мистецтво перебувало в стані занепаду, повʼязаного із загальною історико-культурною ситуацією на півострові та політикою щодо місцевої культури і кримськотатарського населення, яку проводив царський уряд. Водночас саме приєднання до Росії спричинило поступове проникнення і розвиток нових форм мистецтва, властивих європейській культурній традиції, зокрема образотворчого мистецтва станкових форм. Окремі представники кримськотатарської інтелігенції здобули художню освіту в Росії та Європі. Однак справжній прорив у цій сфері зроблено наприкінці 19 ст., коли в Крим почали приїжджати провідні художники Росії. У 1830–50-х роках у Криму працювали представники німецької (В. Кізеветер), французької (О. Раффе), італійської (К. Боссолі) шкіл, які тривалий час жили у кримськотатарському середовищі.
Привнесення нових форм мистецтва та ідей спричинило пожвавлення культурного життя в Криму, розвиток національного театру, літератури, кінематографії, появу значного прошарку кримськотатарської творчої інтелігенції. «Зустріч» Заходу і Сходу в культурі Криму відбувалася не вперше (у часи правління династії Ґіреїв до двору запрошували італійських та французьких майстрів), однак цього разу європейський вплив утверджувався при повному ігноруванні місцевих багатовікових традицій. Особливо це проявилося після встановлення на півострові влади більшовиків: революційне мистецтво радянської Росії рішуче відкидало культурну спадщину мусульманського Криму. Американські кримознавці А. Фішер та Е. Лазерін 1920-і роки назвали «золотим століттям» кримськотатарського мистецтва, або кримськотатарським ренесансом. Культурне відродження тривало 1923–27. Політика «коренізації», оголошена генеральною лінією партії 1923, надавала корінним жителям Криму квоти в органах влади, навчальних закладах, на виробництві, у культурі, мистецтві. Проведено реорганізацію системи національної освіти, створено нові культурні установи; виникали умови для появи нової плеяди діячів кримськотатарської культури і мистецтва. У 1920–30-х pp. відбулося відродження традиційних художніх ремесел (у Бахчисараї діяв Кустарно-промисловий технікум народів Сходу, відомий пізніше як Кримська обласна татарська художньо-промислова школа). 1928 розпочато першу хвилю репресій проти кримськотатарської інтелігенції.
Розвиток кримськотатарської культури був складним і суперечливим: попри наявний певний прогрес відбувалося приховане руйнування національних основ. До початку 20 ст. культура ще зберігала кримськотатарські народні традиції, проте своєрідність культурного тла Криму була цілком знищена в роки радянської влади, коли культуру піддавали інтернаціональному нівелюванню. Поряд із втратою певної частини традиційної художньої спадщини (деяких видів ремесел, архітектури, книжкової мініатюри, монументального розпису) у Криму створювали умови для становлення нових для кримськотатарського народу видів мистецтва — станкового живопису, графіки, скульптури.
Кримськотатарське мистецтво до депортації було яскравим і самобутнім, але маловивченим явищем, оскільки інформацію про цей період культурного життя корінних мешканців Криму старанно замовчували. Перше покоління кримськотатарських художників, чия творча діяльність розпочиналася до 1917, було виховано на традиціях російського академічного мистецтва. Здобувши освіту за межами Криму, вони ніколи не втрачали звʼязків із культурною спадщиною свого народу. Це були різнобічно освічені люди, талант яких знайшов застосування в багатьох сферах. Серед представників першого покоління кримськотатарських професійних діячів образотворчого мистецтва, репресованих у 1930-і роки, — А. Абієв, У. Боданінський, А. Лятіф-заде. Вони сприяли утвердженню образотворчого мистецтва як необхідного елемента в культурному житті кримськотатарського народу. Появу першої групи професійних кримськотатарських художників певною мірою зумовила активна видавнича діяльність І. Гаспринського, І. Бораганського, А. Медієва та інших кримськотатарських видавців. Для художнього оформлення газет, журналів і книг, які вони видавали від середини 2-ї половини 19 ст. у Криму і Санкт-Петербурзі, потрібні були художники, знайомі з культурою і мистецтвом кримськотатарського народу. Велика заслуга в цьому належить також кримськотатарському меценату І. Муфті-заде (1883 створив кримськотатарський благодійний фонд «Джемієт-і хайріє», зареєстрований 1887), на кошти якого перші кримськотатарські художники європейської школи живопису наприкінці 19 ст. навчалися у Москві, а потім стажувалися у Франції, Італії, Німеччині, Туреччині.
Для кримськотатарських художників першого покоління характерне прагнення відобразити життя народу в його різноманітті. Реалістичний, конкретно-пластичний спосіб зображення став домінуючим у творчому доробку. Створювали живописні пейзажі, портрети, побутові картини, приділяючи багато уваги характерним для місцевого побуту деталям. Художників цікавила людина, її праця, етнографічні особливості, барвистість одягу. Пейзажі цього часу перейняті світлом, наповнені повітрям і життям. Пануючий у радянському просторі метод реалізму не був на цьому етапі розвитку перешкодою для кримськотатарських художників — вони лише пізнавали можливості реалістичного живопису, прагнули достовірно відобразити на полотнах свою землю, передати життя народу. Російсько-радянська художня культура, що активно розвивалася у Криму в 1-й половині 20 ст., практично не перетиналася з професійною кримськотатарською культурою. Так, у створеній 1923 Севастопольській асоціації художників не було жодного представника кримськотатарської творчої інтелігенції.
Для зближення двох культур чимало зробили художники Я. Бірзгал, М. Самокиш, М. Волошин. У 1930-х pp. про кримськотатарських художників писав кримський мистецтвознавець і музейний працівник О. Полканов. Згодом змінилися соціальний склад художників (більшість — вихідці з робітників і колгоспників, самоуки) й тематика живопису: вона охоплювала «усі сторони радянської дійсності і революційної боротьби», представляла «портрети ударників виробництва і полів», розкривала теми «соціалістичного будівництва», хоча самі кримськотатарські майстри віддавали перевагу роботам етнографічного характеру. На художніх виставках, проведених у Криму (Сімферополь, 1922, 1925, 1927, 1930, 1939–40; Феодосія, 1927), роботи кримськотатарських митців приваблювали критиків яскравим і самобутнім талантом. Так, у виставці, присвяченій 15-річчю радянської влади в Криму, брали участь уже понад 20 кримськотатарських художників, зокрема А. Устаєв (1-а премія), М. Абселямов (2-а премія), А. Ярмухамедов, народні майстри А. Ефендієва, А. Калафатов. Серед довоєнних кримськотатарських художників — Т. Афузов, С. Османов, А. Устаєв, Р. Челебієв, М. Шерфедінов.
Другий етап становлення і розвитку кримськотатарського образотворчого мистецтва — 1950–80-і роки, коли кримські татари жили у місцях депортації. Московський дослідник Е. Кудусов відзначав, що під час депортації кримські татари не розчинилися в інших тюркомовних народах, а всупереч усьому зберегли національну індивідуальність, продемонстрували життєстійкість. Деякі кримськотатарські майстри, творчий шлях яких розпочинався в Криму, змогли заявити про себе і за його межами, здобувши визнання. У роки депортації значна частина кримських татар проживала на території Узбекистану, тому варто відзначити особливу роль узбецької художньої школи у формуванні кримськотатарських мистецьких кадрів та її вплив на творчість кримськотатарських майстрів.
Сотні дівчат і юнаків кримськотатарської національності одержали освіту в художніх навчальних закладах Ташкента і Ферґани. В Узбекистані зʼявилися перші кримськотатарські скульптори класичної школи (А. Алієв), експозиціоністи (А. Сеїт-Аметов), художники гобелена (М. Чурлу), живописці (А. Бараш, І. Нафієв, Р. Усеїнов), графіки (Е. Ізетов, З. Трасинова), керамісти (І. Аблаєв, Р. та С. Якубови). Деякі кримськотатарські художники здобули освіту в провідних художніх вищих навчальних закладах Москви (Н. Якубов) та Ленінграда (нині Санкт-Петербург; Л. Трасинова), а також в Україні (Р. Абдурахманов, А. Бєлялов, Р. Нетовкін, Абдулла Сеїт-Аметов), Таджикистані (І. Веліуллаєв, Ш. Ільясов, X. Мемедляєв), Грузії (К. Джеппаров). Творчий шлях К. Емінова, А. Ісмаїлова, А. Мустафаєва, Н. Планджієва, Ф. Реджепова, О. Чубарова, І. Шемседінова та ін., що розпочався у довоєнному Криму, розвинувся у 1950–80-х роках.
Новий етап у розвитку національної культури і мистецтва в цілому, і творчості кримськотатарських художників зокрема, визначили кінця 1980-х — початку 1990-х років. Радикальні зміни в житті нації, активізація політичного життя, відновлення кримськотатарським народом демократичних прав і свобод не могли не позначитися і на загальному характері розвитку образотворчого мистецтва. Часом воно має яскраво виражений політичний характер, адже багато художників були і є активними учасниками національного руху. 1989 організовано Координаційний центр з відродження кримськотатарської культури, а пізніше на його основі — Кримськотатарський фонд культури. Створена 1992 Асоціація кримськотатарських художників (1-й голова — Е. Ізетов, від 2001 — І. Нафієв) провела понад 200 виставок у Криму, Україні та за кордоном. Повернення майстрів і художників активізувалося після проведення 1990 в Сімферополі 1-ї Всесоюзної виставки кримськотатарських художників, для участі у якій було запрошено кримськотатарських художників з усіх республік колишнього Радянського Союзу. У містах Криму, Узбекистану, РФ, Греції, Польщі, Туреччини, Німеччини, Грузії, Великої Британії, Ізраїлю поряд із груповими проведено персональні виставки художників I. Аблаєва, А. Алієва, А. Бараша, І. Веліуллаєва, К. Джеппарова, Е. Ізетова, X. Мемедляєва, І. Нафієва, Р. Нетовкіна, С. Османова, З. Трасинової, Р. Усеїнова, І. Шемседінова, H. Якубова та ін. Від 1995 у Криму і за його межами щорічно проводять по 10–15 групових і персональних експозицій кримськотатарських художників. 1992 засновано Кримськотатарську національну галерею (від 2006 — Кримськотатарський музей мистецтв).
Кримськотатарське образотворче мистецтво переживає непрості часи. Після довгих десятиліть репресій, гонінь, замовчування інтерес до культури кримських татар зріс настільки, що почав негативно впливати на критерії добору художніх творів на виставки.
Більшість кримськотатарських художників повернулася на батьківщину, але чимало з них проживає за межами Криму, зокрема С. Куртджеміль, Г. Аліматова, І. Джетере, А. Ісмаїлов, А. Мустафаєв живуть і працюють в Узбекистані. Дослідниця сучасного кримськотатарського мистецтва С. Червонна підкреслювала, що до кінця 1980-х років воно існувало поза офіційним визнанням його етнічної забарвленності, національної самостійності, оскільки кримськотатарських художників на виставках, у мистецтвознавчих дослідженнях їхньої творчості, у пресі подавали як «представників відповідних республік і міст». В узбецькому мистецтвознавстві М. Чурлу високо цінували як майстра гобелена, проте ніде не згадували, що він представник кримськотатарського народу, який працює в Узбекистані.
Наприкінці 20 ст. у творчості кримськотатарських художників простежувалася розмаїтість образотворчих жанрів і течій, відродження символізму, експресіонізму, сюрреалізму. Після рамок соцреалізму кримськотатарські художники отримали свободу вибору і можливість відкрито виражати думки й почуття. Пошуки нових художніх засобів, прийомів призвели до широкого вивчення творів, раніше заборонених і схованих у фондах музеїв. Для частини митців умовні, відмінні від реальних дійсності образи стали могутніми стимулом для самовираження, інші зберегли вірність реалізму. Серед визнаних майстрів живопису — А. Бараш, А. Бєлялов, І. Веліуллаєв, К. Джеппаров, Р. Емінов, С. Куртджеміль, І. Нафієв, Р. Усеїнов, О. Чубаров, М. Чурлу, Н. Якубов.
У періоди загострення соціально-політичних відносин і суспільних криз графіка була популярним жанром мистецтва. До неї звертаються майстри, які мають різну професійну підготовку. У сучасному кримськотатарському графіці зустрічаються і агітаційні рішення, і стилізації невисокого смаку, і дуже тонкі, поетичні, глибокі підходи до розкриття трагедії народу, ідеалів національного руху. Кращі зразки кримськотатарської графіки політично незаангажовані, присвячені вічним цінностям, моральності та культурі. Серед провідних графіків — Р. Абдурахманов, З. Акімова, Ш. Дервішев, І. Джетере, З. Ібрагімов, Е. Ізетов, Р. Нетовкін, Д. Османов, Абдуль та Амет Сеїт-Аметови, Е. Сеїт-Аметова, Д. Сеїтаптієв, Я. Теміркаяєв, З. та Л. Трасинові, А. Усеїнов.
Скульптура як самостійний жанр сформувалася в Криму відносно пізно, але національні традиції мистецтва художнього оброблення каменю сягають глибини століть. Мистецтво різьблення на камені було невідʼємною частиною побуту і культури кримськотатарського народу (надгробки, декоративне оформлення будинків тощо). До встановлення в період середньовіччя на півострові у якості державної релігії ісламу предки кримських татар виготовляли з каменю різні антропоморфні скульптури. Це відомі статуї 3-го тисячоліття до нашої ери з відрогів Кримських гір і знамениті скіфські, сарматські, давньотюркські і кипчацькі скульптури, які встановлювали на честь померлих вождів у степах Криму. На початку 20 ст. у Криму почали інтенсивно розвиватися усі види образотворчого мистецтва, існували всі передумови для становлення власної школи скульптури. Кримськотатарські майстри успішно працювали в цьому жанрі, створюючи скульптури, які потребував час та ідеологія, беручи участь у місцевих і всесоюзних виставках. У 1930-і роки частину кримськотатарських скульпторів-каменерізів знищено хвилею репресій, деякі загинули в місцях спецпоселення. Каменерізні традиції в мистецтві кримських татар було перервано. У Криму відбувається інтенсивний процес відродження національного мистецтва. Професійну освіту сучасні скульптори Криму, як і живописці, одержали за межами півострова. Після повернення на батьківщину вони продовжують творчу діяльність. Серед скульпторів варто виділити А. Алієва та І. Єдилера; продовжують плідно працювати Р. Абляєв, І. Аметов, Ш. Ахтемов, А. Бєлялов, Е. Зайдуллаєв, Р. та С. Якубови і Ш. Ільясов. Кримськотатарські скульптори шукають нові засоби і форми виразності, роблячи свій внесок у розвиток кримськотатарського мистецтва.





