Кримчаки - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кримчаки

КРИМЧАКИ́ – тюркомовна народність. Сфор­мувалася на тер. Таврії у 1-му тис. н. е. Основу склали нащадки частини насел. Хозар. каганату, навернені наприкінці 1 ст. в юдаїзм євр. місіонерами, які прибули в Крим після падіння Єрусалим. храму (60–80 рр.). Відтоді у К. збереглися прізвища Пурім, Пейсах. Наприкінці 15 – на поч. 16 ст. тюрко-юдей. община асимілювала представ­ників ін. етносів, зорема й тих, які раніше сповідували християнство.

Кримчац. прізвиська, що з часом стали прізвищами, вказують на походження: Гота (гот), Лехно (лях), Мангуплі (з Мангупа, Крим), Пирва (від старослов’ян. «перший»), Гурджі (грузин), Арнаут (албанець), Тат (грек або вірменин), Токатли, Мізрахі (обидва – турец. походження), Анджело, Ломброзо (обидва – італ. походження) тощо. Згодом до них додалася деяка кількість ашкеназі – європ. євре­їв.

Таким чином, серед К., окрім корін. жителів Криму, присутня значна кількість асимільов. вихідців із різних країн Європи й Азії. Зважаючи на віросповідан­ня, К. довгий час зараховували до євр. етносу. Однак дослідж. груп крові, проведені 1928 С. За­болотним, антропометр. виміри, здійснені у 1930-х рр. Н. Теребинською-Шенгер, а у 1960-і рр. – В. Дяченком, а також аналіз фольклору засвідчили тюркське походження К. Первісно вони мешкали у Пд.-Сх. Криму, оскільки хозари, захопивши у 7 ст. частину Криму, поселилися у м. Сугдея (нині Судак) і його околицях. У 9–10 ст. громади К. виникли у м. Кафа (нині Феодосія), згодом – у м. Солхат (нині Старий Крим Кіров. р-ну), на поч. 16 ст. – у м. Карасубазар (нині Білогірськ). За переписом 1897 у Криму проживало 3345 К., 1912 загалом у Рос. імперії – 7500: в Карасубазарі та Сімферополі – по 2,4 тис., Феодосії – 750, Керчі – 500, у Севастополі – 400 осіб. Більшість К. займалася ремеслами, меншість – землеробством, зокрема 1843 побл. оз. Донузлав засн. землероб. колонію «Ра­ат­лы кой» («Спокійне село»), що проіснувала до Крим. війни 1854–55.

Кримчац. мова (1994 визнана РАН самост. тюрк. мовою), що походить від половец., за своїми лексич., фонет. і грамат. ознаками близька до сучас. кумиц., урум., кримськотатар. і караїм. мов. Пам’ятками писем. культури К. є т. зв. джонки (рукописні зошити) – зібрання осн. молитв і фольклору (казки, при­слів’я, приказки); переписки кафського купця Хозя Кокоза з канцелярією моск. князя Івана Васильовича ІІІ (кін. 15 ст.) і між кафською та карасубазар. общинами (поч. 16 ст.); діловий щоденник кримчац. общини (кін. 18 ст.). У 1920–40-х рр. К. використовували латиницю, від 1945 – кирилицю. Знач. внесок у поширення освіти зробив І. Кая, який заснував і 1911–21 очолював у Карасубазарі початк. шко­лу для К.; письменники М. Дондо, А. Бакші, Н. Чахчір; у розвиток культури – Є. Пейсах. Зі вста­новленням рад. влади ліквідовано синагоги (къаали) та реліг. школи, натомість почали діяти клуби, культ.-осв. т-ва й школи (закриті наприкінці 1930-х рр.).

Перед 2-ю світ. війною у Криму проживало 9 тис. К., 6 тис. із яких знищено під час нацист. окупації (оскільки К. сповідують ортодоксал. юдаїзм, їх прирівняно до євреїв), що стало непоправ. трагедією для кримчац. народу. За різними оцінками, на поч. 1980-х рр. заг. кількість К. у СРСР складала понад 2 тис., за переписом 2001 в Україні – 406 осіб (в Ізраїлі, РФ, Німеччині, США – бл. 2,5 тис.). З метою відродження мови та культури одного з корін. народів Криму 1989 у Сімферополі засн. «Кърым­чахлар» Кримське республіканське культурно-просвіт­ницьке товариство кримчаків.

Літ.: Вайсенберг С. А. Караимы и крымчаки с антропологической точки зрения // Рус. антропол. журн. 1912. Кн. 32; Заболотний С. С. Кро­­в’яні групи в караїмів і кримчаків // Бюл. постій. комісії з вивчення кров’я­них угруповань при мед. секції Харків. наук. т-ва. Х., 1928; R. Loewenthal. The Extinction of the Krimchaks in World War 2 // The American Slavic and East European Review. 1951. № 10; Куповецкий М. С. К этнической истории крымчаков // Этноконтакт. зоны в Европ. части СССР: География, динамика, методы изучения. Москва, 1989; Ачкинази И. В. Крым­чаки: Истор.-этногр. очерк. Сф., 2000; Реби Д. И. Крымчакский язык. Крым­чакско-русский словарь. Сф., 2008.

Н. І. Занєгіна

Стаття оновлена: 2014