Запозичення

ЗАПОЗИ́ЧЕННЯ  — звук, морфема, слово або його окреме значення, фразеологізм, синтаксична конструкція, перенесені з однієї мови в іншу, а також сам процес подібного перенесення. Найчастішими є З. окремих слів, напр.: глас (голос) зі старослов’ян. (давньоболгар.) мови, директор — з лат., хлопець — з польс., майстер — з німецької. Рідшим є З. звуків, морфем (словотвірних), фразеологізмів або синтакс. конструкцій. Звуки й морфеми з ін. мов входять в українську через З. слів. Таким було З. українською мовою звуків [ґ] і [ф] (ґрунт, ґанок, фабрика, сфера), які увійшли у складі запозич. лексики; пізніше виникали вторинно на місці ін. звуків, зокрема це стосується [ґ], яке могло виникати внаслідок вторин. одзвінчення [к]: укр. ґніт, ґава, ґрати — польс. knot, kawka, krata. Це стосується і запозич. морфем, які можна використовувати для творення нових форм слів від влас. питомих коренів (основ). Так, унаслідок виділення морфеми -енція у словах на зразок аудієнція, ексцеленція виникло укр. поведенція (ірон.) — поведінка. З. можуть здійснювати безпосередньо (напр., з тюрк. мов — козак, товар) або за посередництвом ін. мов. Так, частина грец. лексич. З. прийшла до української мови безпосередньо з грецької (ікона), частина — за посередництвом лат. та ін. європ. мов (бібліотека, театр). Це стосується і З. на ін. мовних рівнях. За посередництвом польської в укр. мову увійшов суфікс -унок, першоджерелом якого є нім. суфікс -ung. Спочатку нім. -ung через стадію -unk дало польс. -unek (wizerunek «візерунок», opatrunek «перев’язка», posterunek «пост», pocałunek «поцілунок»), яке в укр. мові шляхом закономір. фонет. заміни польс. суфіксального -е- українським -о- дало укр. суфікс -унок: (по)цілунок, візерунок, малюнок. Укр. фразеологізм «Як ся маєш?» прийшов до української мови за посередництвом польс. (Jak się masz?) і чес. (Jak se máš?), які, у свою чергу, могли його запозичити з мови слов’ян Паннонії (Kаkо sę іmаšі?), де як слов’ян. калька відповідного лат. звороту Quomodo te habes? (буквально «Як тебе маєш?») цей фразеологізм утворено. Безпосереднє З. (не калькування) синтакс. конструкцій можливе лише з близькоспорідн. мов. Так, поширене уживання займенника котрий у відносних конструкціях можна пояснювати впливом польс. або рос. мов (польс. człowiek, który przyszedł і рос. человек, который пришел), оскільки в українській котрий вживають переважно у функції питал. займенника, що стосується місця (порядкового числа) у низці певних осіб, предметів, явищ. З. відбувається усним і писем. шляхами. З часом форма запозиченого слова, морфеми, звука пристосовується до системи мови, яка їх запозичила. Характерним для недавніх З. є збереження ними невідмінюваності (какао, колібрі, кенгуру, какаду) або незвич. сполучення звуків (ркацителі). Поширеним при З., особливо з віддаленої мови, коли неминучим стає посередництво ін. мов, є помилкове відбиття вихід. форми, що закріплюється у мові, яка її запозичила: зеніт помилково замість замт (яке було в араб. мові), апартеїд (через сприйняття його як англ. слова) замість апартгейд (як в африкаанс, звідки воно походить). Крім переважно поширених прямих З., до яких належать наведені вище, є ще й зворотні З., коли слово у вигляді запозиченого повертається видозміненим з мови, яка його запозичила. Так, укр. діалектне дараба «пліт із сплавленого лісу» походить від угор. darab «шмат, кусок, грудка, штука», яке, в свою чергу, походить від слов’ян. дробь «дріб», тобто джерелом його могло бути й відповідне староукр. слово. Серед З. розрізняють варваризми, вкраплення, екзотизми, запозичені слова, інтернаціоналізми, іншомовні слова, кальку. Джерелом запозичень в ін. мови є й сама українська мова (див. Українізми).

Завантажити статтю