Запороже - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Запороже

«ЗАПОРО́ЖЕ» – українське академічне товариство. Перша громада «З.» існувала 1906–08 у Чернівцях під кер-вом П. Мігули, налічувала 43 члени. 10 травня 1910 з ініціативи проф. Чернів. ун-ту В. Мільковича засн. нове т-во. Складалося зі звич. (юнаки, козаки, неактивні козаки, батьки) та надзвич. (довірчі члени – конкнайпанти, допомагаючі члени, почесні батьки) членів. Упр. здійснювалося старшиною, до якої належали старший (сеньйор), підстарший (консеньйор), писар, старший юнак (фуксмайор). 1-й старший – Н. Бігарій. Найвищим органом була Ген. рада козацька, яка збиралася раз на півроку для вирішення організац. питань т-ва. В окремих випадках скликалася Надзвич. ген. рада козацька. До відзнак «З.» належали шапка (оксамитова, від 1932 – 8-рогова мазепинка з ключем т-ва) та стрічка (малиново-біла – для юнаків, малиново-біло-золота – для козаків). До 1-ї світ. війни т-во займалося громад. та культ.-осв. діяльністю, при ньому діяли театр. гурток та студент. хор. Чл. громади брали участь у створенні «Січей» у містечках, селах Буковини, читалень, ощад. кас, кооперативів, осередків робіт. т-ва «Гайдамаки». Почес. батьками «З.» були 1914 М. Василько, А. Галіп, О. Калужняцький, О. Попович, С. Яричевський, 1938 – В.-С. Залозецький-Сас, С. Смаль-Стоцький. Під час 1-ї світ. війни припинило активну діяльність; деякі його члени воювали у лавах УСС. 1916 при «З.» створ. середньошкіл. т-во «Пороги». 1918 запорожці взяли участь у спробі встановлення укр. влади на Буковині, 1919 – у воєн. діях у Галичині, Сх. Україні. Чл. т-ва М. Догомиля 1919–20 був радником з торгівлі Надзвич. дипломат. місії УНР у Румунії (Бухарест). Від 1920 «З.» знову провадило широку культ.-осв. роботу (старший – О. Шкраба), зокрема того ж року чл. орг-ції стали співзасн. спорт. клубу «Довбуш», муз. т-ва «Буковинський Кобзар». Регулярно проводилися вакац. курси українознавства, якими керували О. Попович, Є. Томоруг, Є. Масікевич та ін. 1925 румун. влада заборонила діяльність т-ва після інциденту на дит. святі та спроб вести українознавчі курси, хоча позиції громади щодо діючої влади були помірковані. 1928 чл. заборон. т-ва створили укр. культурно-спорт. т-во «Роксоланія», яке очолили Є. Томоруг, Л. Романовський, О. Деренецький та ін. Того ж року «З.» відновило діяльність як укр. козацтво (старші – Є. Масікевич, С. Буш). 1929 підписано «Братній союз» із т-вом «Чорноморе» (діяло у Чернівцях 1913–14, 1923–40). «З.» брало участь у підтримці студентів Укр. госп. академії в Подєбрадах (Чехія), стало співзасн. Союзу укр. студент. орг-ції у Румунії. 1929–30 діяв театр. гурток, актив. чл. якого були П. Козуб, А. Живко та ін. 1924 нараховувалося 148, 1925 – 156, 1929 – 118, 1934 – 238 чл. орг-ції. У 1930-х рр. запорожці перебували у картелі з «Чорноморе», підтримували стосунки з т-вами «Громада» та «Буковина», влаштовували спільно вечірки з метою збору коштів для бідних студентів. 1931 делегація орг-ції взяла участь у з’їзді корпорацій «З.» із Чернівців, Львова, Варшави, Ґданська (Польща), Праги, Відня, де було засн. Союз «Запорожа» для координації праці однойм. т-в; почес. головою обрано І. Поповича. 1932 т-во спільно з «Чорноморе» та хором «Міщанської читальні» організувало концерт на честь О. Кобилянської, 1935 відзначило 25-річчя власної діяльності, а вже 1937 румун. вла- да знову заборонила «З.», хоча формально воно існувало до 1940. У 1992 випускники й викл. Чернів. ун-ту та мед. ін-ту (бл. 20 осіб) відновили діяльність «З.», гол. увагу акцентуючи на політ. діяльності. Головою обрано О. Хавича. Від 1993 діяльність т-ва набувала ознак традиц. європ. студент. корпорації. «З.» встановило зв’язки з академ. т-вами Німеччини, Австрії, Європ. союзом християн. студент. об’єднань. 1995 колишні чл. т-ва з Пн. Америки визнали оновлене «З.» правонаступником того, що існувало у 1910–40-х рр. Т-во займається орг-цією культурно-просвітниц. заходів, зокрема «Запорозьких балів».

Літ.: Буковина: її минуле і сучасне. Париж; Філадельфія; Дітройт, 1956; Вацеба О. Нариси з історії західноукраїнського спортивного руху. Ів.-Ф., 1997.

І. А. Піддубний, О. М. Хавич, П. З. Гуцал

Стаття оновлена: 2010