Запорожжя - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Запорожжя

ЗАПОРО́ЖЖЯ – історико-географічний край на Півдні України. У 15–18 ст. З. було місцем розташування запороз. козацтва. Охоплює степ. тер., прилеглу до обох берегів Дніпра в його нижній течії, південніше Дніпрових порогів (у межах сучас. Дніпроп., частково – Запоріз., Херсон., Кіровогр., Микол., Одес., Донец. обл.), вкриту мережею великих і малих річок. До бас. Чорного моря належать Дніпро з притоками Сухий Омельник, Мокрий Омельник, Домоткань, Самоткань, Сура, Томаківка, Базавлук, Інгулець і Пд. Буг з притоками Оріль, Самара, Осокорівка, Суха Московка, Мокра Московка, Кінська, Рогачик, Білозірка; до бас. Азов. моря – Торець, Бахмут, Лугань, Кальміус, Кальчик. На берегах Дніпра нараховувалося до 465-ти, Орелі – 300, Самари – 24 лимани й озера. Найбільші лимани – Червоний, Великі Води, Плетенец., Білозір., Кардашин., Дніпров., Бузький. У межах 3. існували Дніпров., Самар., Інгулец. та Оріл. плавні. Клімат сухий, що зумовлено високим розташуванням над р. м., малою кількістю лісів, переважанням сухих вітрів сх. і пн.-сх. напрямів, мілководдям більшості річок; ландшафт степовий: пн. частина – горбиста, більш волога і родюча, пд. – рівнинна. Тер. 3. вкривали численні балки, урочища та байраки (Звонец., Тягин., Будилів., Хортиц., Люта, Золота, Дурна, Середня, Лоханна, Дубова, Лишня, Кичкас., Широка балки, Княжі Байраки). Ліси малочисельні та невеликі (переважно в западинах, вологих місцях). Через тер. 3. проходило багато шляхів, найвідоміші з них – Мурав. і Чорний, серед менш знач. – Крюков., Крим., Переволочан., Микитин., Кизикермен., Саксаган., Гардовий, Січово-Вищий, Січово-Нижчий. До зведення Дніпровського каскаду ГЕС на Дніпрі діяло багато бродів (зокрема Кременчуц.) і переправ (Успен., Мишуринорогів., Кичкас., Білозер., Кам’ян.). За козац. часів тварин. світ представляли дикі свині й коні (тарпани), ведмеді, зайці, лисиці, лосі, олені, видри, лебеді, качки, гуси, дрохви, лелеки, журавлі, голуби, куріпки, тетереви; у річках зустрічалась різноманітна риба, зокрема білуга, стерлядь, севрюга, сом, короп, судак, окунь, щука, карась. Первісно З. називали невелику тер. за Дніпров. порогами на кордоні Великого князівства Литовського та Крим. ханства у т. зв. Дикому полі. Зі створенням Запороз. Січі (серед. 16 ст.) назва поширилась на всі землі, підконтрол. запорожцям (від Пд. Бугу на Зх. до Сівер. Дінця на Сх.). У 18 ст. З. поділялось на 8 паланок (р-нів): Бугогардів. (частина тер. сучас. Херсон., Микол., Одес. обл.), Кодац. (Дніпроп. і Кіровогр. обл.), Перевіз. (Херсон. обл.) на Правобережжі; Кальміус. (Донец., Запоріз., Луган. обл.), Оріл. (Запоріз. обл.), Прогноїв. (Микол. обл.), Протовчан. і Самар. (Дніпроп. обл.) – на Лівобережжі. Після ліквідації Запороз. Січі 1775 назву «З.» вилучено з обігу, а всі землі, які Рос. імперія захопила у 17–18 ст. на Пд. України, почали називати Новоросією.

Літ.: Запоріжжя. К., 1965; Полонська-Василенко Н. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. Т. 2. Мюнхен, 1967; Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. Т. 1. Л., 1990; Прудкий В. И. Земля надежды нашей. З., 2007.

О. І. Коробов

Стаття оновлена: 2010