Запорожжя
ЗАПОРО́ЖЖЯ — історико-географічний край на Півдні України. У 15–18 ст. Було місцем розташування запорозького козацтва. Охоплює степову територію, прилеглу до обох берегів Дніпра в його нижній течії, південніше Дніпрових порогів (у межах сучасних Дніпропетровської, частково — Запорізької, Херсонської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Донецької обл.), вкриту мережею великих і малих річок. До басейну Чорного моря належать Дніпро з притоками Сухий Омельник, Мокрий Омельник, Домоткань, Самоткань, Сура, Томаківка, Базавлук, Інгулець і Південний Буг з притоками Оріль, Самара, Осокорівка, Суха Московка, Мокра Московка, Кінська, Рогачик, Білозірка; до басейну Азовського моря — Торець, Бахмут, Лугань, Кальміус, Кальчик. На берегах Дніпра нараховувалося до 465-ти, Орелі — 300, Самари — 24 лимани й озера. Найбільші лимани — Червоний, Великі Води, Плетенецький, Білозірський, Кардашинський, Дніпровський, Бузький. У межах краю існували Дніпровські, Самарські, Інгулецькі та Орільські плавні. Клімат сухий, що зумовлено високим розташуванням над р. м., малою кількістю лісів, переважанням сухих вітрів східного і північно-східного напрямів, мілководдям більшості річок; ландшафт степовий: північна частина — горбиста, більш волога і родюча, південна — рівнинна. Територія 3. вкривали численні балки, урочища та байраки (Звонецька, Тягинська, Будилівська, Хортицька, Люта, Золота, Дурна, Середня, Лоханна, Дубова, Лишня, Кичкаська, Широка балки, Княжі Байраки). Ліси малочисельні та невеликі (переважно в западинах, вологих місцях). Через територію 3. проходило багато шляхів, найвідоміші з них — Муравський і Чорний, серед менш значних — Крюківський, Кримський, Переволочанський, Микитинський, Кизикерменський, Саксаганський, Гардовий, Січово-Вищий, Січово-Нижчий. До зведення Дніпровського каскаду ГЕС на Дніпрі діяло багато бродів (зокрема Кременчуцького) і переправ (Успенська, Мишуринорогівська, Кичкаська, Білозерська, Камʼянська). За козацьких часів тваринний світ представляли дикі свині й коні (тарпани), ведмеді, зайці, лисиці, лосі, олені, видри, лебеді, качки, гуси, дрохви, лелеки, журавлі, голуби, куріпки, тетереви; у річках зустрічалась різноманітна риба, зокрема білуга, стерлядь, севрюга, сом, короп, судак, окунь, щука, карась. Первісно Запорожжям називали невелику територію за Дніпровськими порогами на кордоні Великого князівства Литовського та Кримського ханства у т. зв. Дикому полі. Зі створенням Запорозької Січі (середина 16 ст.) назва поширилась на всі землі, підконтрольні запорожцям (від Південного Бугу на Захід до Сіверського Дінця на Схід). У 18 ст. край поділявся на 8 паланок (р-нів): Бугогардівська (частина території сучасних Херсонської, Миколаївської, Одеської обл.), Кодацька (Дніпропетровської і Кіровоградської обл.), Перевізька (Херсонської обл.) на Правобережжі; Кальміуська (Донецької, Запорізької, Луганської обл.), Орільська (Запорізької обл.), Прогноївська (Миколаївської обл.), Протовчанська і Самарська (Дніпропетровської обл.) — на Лівобережжі. Після ліквідації Запорозької Січі 1775 назву «Запорожжя» вилучено з обігу, а всі землі, які Російська імперія захопила у 17–18 ст. на Півдні України, почали називати Новоросією.