ЗАПОРО́ЖЖЯ — історико-гео­графічний край на Пів­дні України. У 15–18 ст. Було місцем роз­ташува­н­ня запорозького козацтва. Охоплює степову територію, прилеглу до обох берегів Дні­пра в його нижній течії, пів­ден­ніше Дні­прових порогів (у межах сучасних Дні­пропетровської, частково — Запорізької, Херсонської, Кірово­градської, Миколаївської, Одеської, Донецької обл.), вкриту мережею великих і малих річок. До басейну Чорного моря належать Дні­про з притоками Сухий Омельник, Мок­рий Омельник, Домо­ткань, Само­ткань, Сура, Томаківка, Базавлук, Інгулець і Пів­ден­ний Буг з притоками Оріль, Самара, Осокорівка, Суха Московка, Мокра Московка, Кінська, Рогачик, Білозірка; до басейну Азовського моря — Торець, Бахмут, Лугань, Кальміус, Кальчик. На берегах Дні­пра нараховувалося до 465-ти, Орелі — 300, Самари — 24 лимани й озера. Найбільші лимани — Червоний, Великі Води, Плетенецький, Білозірський, Кардашинський, Дні­провський, Бузький. У межах краю існували Дні­провські, Самарські, Інгулецькі та Орільські плавні. Клімат сухий, що зумовлено високим роз­ташува­н­ням над р. м., малою кількістю лісів, пере­важа­н­ням сухих вітрів східного і пів­нічно-східного напрямів, мілково­д­дям більшості річок; ландшафт степовий: пів­нічна частина — горбиста, більш волога і родюча, пів­ден­на — рівнин­на. Територія 3. вкривали числен­ні балки, ур­очища та байраки (Звонецька, Тягинська, Будилівська, Хортицька, Люта, Золота, Дурна, Середня, Лохан­на, Дубова, Лишня, Кичкаська, Широка балки, Княжі Байраки). Ліси малочисельні та невеликі (пере­важно в западинах, вологих місцях). Через територію 3. проходило багато шляхів, найві­доміші з них — Муравський і Чорний, серед менш значних — Крюківський, Кримський, Пере­волочанський, Микитинський, Кизикерменський, Саксаганський, Гардовий, Січово-Вищий, Січово-Нижчий. До зведе­н­ня Дні­провського каскаду ГЕС на Дні­прі діяло багато бродів (зокрема Кременчуцького) і пере­прав (Успенська, Мишуринорогівська, Кичкаська, Білозерська, Камʼянська). За козацьких часів тварин­ний світ пред­ставляли дикі свині й коні (тарпани), ведмеді, зайці, лисиці, лосі, олені, видри, лебеді, качки, гуси, дрохви, лелеки, журавлі, голуби, куріпки, тетереви; у річках зу­стрічалась різноманітна риба, зокрема білуга, стерлядь, севрюга, сом, короп, судак, окунь, щука, карась. Первісно Запорож­жям називали невелику територію за Дні­провськими порогами на кордоні Великого князівства Литовського та Кримського ханства у т. зв. Дикому полі. Зі створе­н­ням Запорозької Січі (середина 16 ст.) назва поширилась на всі землі, під­контрольні запорожцям (від Пів­ден­ного Бугу на Захід до Сіверського Дінця на Схід). У 18 ст. край поділявся на 8 паланок (р-нів): Бугогардівська (частина території сучасних Херсонської, Миколаївської, Одеської обл.), Кодацька (Дні­пропетровської і Кірово­градської обл.), Пере­візька (Херсонської обл.) на Прав­обереж­жі; Кальміуська (Донецької, Запорізької, Луганської обл.), Орільська (Запорізької обл.), Прогноївська (Миколаївської обл.), Протовчанська і Самарська (Дні­пропетровської обл.) — на Лів­обереж­жі. Після ліквідації Запорозької Січі 1775 назву «Запорож­жя» вилучено з обігу, а всі землі, які Російська імперія захопила у 17–18 ст. на Пів­дні України, почали називати Новоросією.