Зарицький Олексій Олександрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Зарицький Олексій  Олександрович

ЗАРИ́ЦЬКИЙ Олексій Олександрович (Зарыцкі Аляксей Аляксандравіч; 09(22). 03. 1911, с. Хотимськ, нині смт Могильов. обл., Білорусь – 29. 10. 1987, Мінськ) – білоруський поет, перекладач. Чл. СП СРСР (1935). Учасник 2-ї світ. війни. Закін. Моск. ін-т іноз. мов (1936). Його поезії притаманні оповідальність, стриманість, ліризм. Перекладав з вірм., литов., рос., укр., нім., франц., іспан., польс. та ін. мов. Інтерпретував білорус. мовою низку творів І. Франка, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана, Л. Первомайського, Л. Дмитерка, І. Неходи, М. Нагнибіди, Т. Масенка, С. Олійника, Д. Білоуса, О. Ющенка, В. Лучука та ін., окремі з яких увійшли до зб. вибр. перекладів «У свет паэзіі» (Мінск, 1978). Дружбі з укр. поетами, зокрема П. Тичиною, Україні, її видат. особистостям присвятив поезії «Дняпро» (ж. «Беларусь», 1945, № 7–8), «Зарачанцы», «Ля помніка Багдану Хмяльніцкаму» (обидві – у зб. «Сястры Украіне», Мінск, 1954), «У Паўла Тычыны» (ж. «Беларусь», 1959, № 5), «Каля Выдубецкага манастыра», «Чаму шуміць цішыня» (обидві – у ж. «Полымя», 1966, № 1), нариси «І ўсё яшчэ даўжнік» (там само, 1981, № 7), «У родных братоў» (у зб. «За словам – падарункам: Успаміны, крытычныя артыкулы, нарысы», Мінск, 1985) та ін. Окремі вірші З. укр. мовою переклали М. Бажан, М. Рильський, Т. Масенко, М. Нагнибіда, О. Ющенко, Р. Лубківський, В. Лучук та ін.

Тв.: Эпічныя фрагменты. 1932; Дняпроўскае рэха. 1946; Арліная крыніца. 1947; Світанскія сады. 1950; Наш сын. 1950; Залатое дно. 1955; Праз бурныя парогі. 1957; Пасылка ў рай. 1960; Размова з сэрцам. 1961; Вяртанне на зямлю. 1966; Мая асяніна. 1973; У дарогу. 1973; Переклічка гадоў. 1974; Талоны на бяссмерце. 1974; Каля вячэрняга кастра. 1979; Трывожная госця. 1986; укр. перекл. – [Вірші] // Пісні з Білорусі. К., 1957; [Вірші] // Білоруська радянська поезія: Антологія. Т. 1. К., 1971.

Літ.: Ющенко О. Дарунок білоруського друга (Олексій Зарицький) // Ющенко О. В пам’яті моїй. К., 1986.

Г. П. Півторак

Стаття оновлена: 2010