Зарубинецька культура
Визначення і загальна характеристика
ЗАРУБИНЕ́ЦЬКА КУЛЬТУ́РА — археологічна культура. Датована кін. 3 ст. до н. е. — 2 ст. н. е. Сформувалася на ґрунті поперед. культур: милоградсько-підгірцівської, частково поморської та лісостепової скіф. часу. Осн. регіони поширення: Припʼят. Полісся, Середнє і Верхнє Подніпровʼя від р. Тясмин до гирла р. Березина; окремі памʼятки відомі також у поріччі Сейму, Десни, Пд. Бугу. Названа за епонім. могильником, який відкрив 1899 В. Хвойка у с. Зарубинці Київ. губ. (нині затоплене Канів. водосховищем). Загалом виявлено бл. 500 памʼяток, але вивчено лише 70 — поселення, могильники, окремі знахідки. На городищах, розташ. на відрогах корін. берегів, мисах та у заплавах рік, досліджені залишки валів і частоколів (Пилипенкова Гора, Чаплинський могильник). Відкриті частково заглиблені у землю житла (пл. 12–20 м2) з каркасно-плотовими стінами, обмащеними глиною (Середнє Придніпровʼя), наземні житла зі стінами каркасно-стовпової конструкції (Верхнє Придніпровʼя), зрубні напівземлянки (Полісся). Всередині жител і поза ними знаходились численні госп. ями та надвірні вогнища. Могильники — «поля поховань» без зовн. ознак. Поховання у кожному із регіонів мали певні відмінності: на Поліссі — ямні з залишками кремації, прикрасами, фібулами та посудом (часто у складі горщика, миски й кухля); у Середньому Придніпровʼї (окрім ямних) — урнові з залишками кремації у глиняній посудині; у Верхньому Придніпровʼї — ямні з залишками поховал. вогнища, супроводжувані лише мискою. З. к. відносять до кола латенізов. культур. Впливу цивілізації кельтів (у поховал. обряді, прикрасах, насамперед, фібулах, типах знарядь праці, столовому посуді) вона зазнала опосередковано від ясторф. племен, а також шляхом безпосеред. контактів з носіями латен.-іллірій. культур під час освоєння бастарнами Нижнього Подунавʼя, у походах яких брали участь і вихідці з зарубинец. Придніпровʼя. Комплексне госп-во базувалося на приселищ. підсіч. землеробстві, місц. скотарстві, мисливстві, рибальстві, домаш. виробництві: виготовленні ліпного посуду, прядінні, ткацтві й ін. Існували відокремлені пункти з виробництва та оброблення заліза (див. Лютіж). Була налагоджена обмінна торгівля із сусід. племенами і мешканцями антич. міст-колоній Пн. Причорноморʼя. Внаслідок експансії сарматів і переселення частини племен пшеворської культури насел. З. к. інтегрувалося з останніми і мігрувало на Сх. — у бас. р. Ока та Середньої Волги. Деякі вчені вважають носіїв З. к. предками словʼян.
Літ.: Памятники зарубинецкой культуры. Москва; Ленинград, 1959; Кухаренко Ю. В. Зарубинецкая культура. Москва, 1964; Пачкова С. П. Господарство східнословʼянських племен на рубежі н. е. К., 1974; Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на территории Украинской ССР. К., 1982; Пачкова С. П. Зарубинецкая культура и латенизированные культуры Европы. К., 2006.
С. П. Пачкова
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
