Захаров Марк Анатолійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Захаров Марк  Анатолійович

ЗАХА́РОВ Марк Анатолійович (Захаров Марк Анатольевич; 13. 10. 1933, Москва) – російський режисер, сценарист, театральний діяч, педагог. Проф. Нар. арт. СРСР (1991). Нар. депутат СРСР (1989–91). Держ. премії СРСР (1987), РФ (1992, 1997, 2002), премія ім. К. Станіславського (1995). Повний кавалер ордена «За заслуги перед Вітчизною» (1997, 2003, 2008). Закін. Держ. ін-т театр. мист-ва (нині Рос. академія театр. мист-ва, Москва, 1955; викл. І. Раєвський, Г. Конський, П. Леслі), де й викладає від 1983. Працював у Перм. драм. театрі (РФ, 1955–59). У 1959 переїхав до Москви, де до 1973 працював в театрах ім. М. Гоголя, мініатюр, сатири. Від 1973 – гол. реж. Театру ім. Ленін. комсомолу (від 1991 – театр «Ленком», Москва). Реж. стрічок «Бенкет під час чуми» (1975), «Дванадцять стільців» (1976), «Будинок, який побудував Свіфт» (1982; усі – творче об’єдн. «Екран»), «Звичайне диво» (1978, автор сценарію), «Той самий Мюнхгаузен» (1979; обидві – «Мосфільм»), «Юнона і Авось» (1983, Держтелерадіо СРСР; 2002, кіностудія «Профіт Арт»), «Формула кохання» (1984, «Мосфільм», творче об’єдн. «Екран»); фільму-вистави «Блазень Балакірев» (2002, кінокомпанія «КіноМост»). Сценарист фільмів «Біле сонце пустелі» (1969, «Мосфільм», «Ленфільм», співавт.), «Зірка принадливого щастя» (1975, «Ленфільм»; обидва – реж. В. Мотиль), «В’язень замку Іф» (1989, реж. Г. Юнгвальд-Хількевич, Одес. кіностудія худож. фільмів). Президент Міжнар. фонду ім. К. Станіславського (від 2000). Автор кн. «Контакты на разных уровнях» (1988), «Суперпрофессия» (2000; обидві – Москва).

Вистави: «Кар’єра Артуро Уї» Б. Брехта (1964, співавт.), «Доходне місце» О. Островського (1967), «Автоград–ХХІ» Ю. Візбора, М. Захарова (1973), «Тіль» Г. Горіна (1974), «Юнона і Авось» А. Вознесенського (1981), «Оптимістична трагедія» В. Вишневського (1983), «Три дівчини у блакитному» Л. Петрушевської (1985), «Чайка» А. Чехова (1994), «Варвар і єретик» за Ф. Достоєвським (1997), «Містифікація» за Н. Садур (1999).

В. М. Войтенко

Стаття оновлена: 2010