Крип’якевич Роман Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Крип’якевич Роман Іванович

КРИП’ЯКЕ́ВИЧ Роман Іванович (26. 10. 1925, Львів – 11. 04. 1999, там само) – громадський діяч, матеріало­­знавець. Син Івана, брат Петра-Богдана, онук Петра-Франца Кри­п’якевичів, чоловік О. Кри­п’я­кевич-Цегельської. Канд. тех. н. (1954). Навч. у «Рідній школі» (1931–37) й Академ. г-зії (1937–43) у Львові, закін. Львів. політех. ін-т (1950). Від 1951 – у Фіз.-мех. ін-ті АН УРСР (Львів): 1964–72 – зав. лаб. вивчення впливу водню на метали. Розробляв ви­роб. методи контролю форми циліндрич. об’єктів, досліджував взаємодію водню зі сталлю та ін. метал. сплавами в умовах елек­трохім. насичення та при високих т-рах. 1972 затриманий у Києві міліцією, після допиту й обшуку вдома і у лаб. звільнений з роботи через зв’язки з дисидентами (за місяць до захисту доктор. дис.).

Працював у Львові в проект. ін-ті «Діпроспецавтотранс» (1972–78), наук.-тех. ін-ті ВО «Львівсільмаш» (1978–83), лаб. «ЕКТІ-автотранс» (1983–85). Від 1985 – на пенсії. Перекладав з іноз. мов тех. докумен­тацію, готував до друку праці й упорядковував архів батька. Від кін. 1980-х рр. брав активну участь у діяльності Т-ва укр. мо­ви, НРУ, НТШ та ін. 1992–95 очо­лював Укр.-Австр. наук. центр НАНУ при Зх. наук. центрі НАНУ (Львів); 1995–98 читав лекції з етики та риторики у Львів. греко-катол. духов. семінарії Св. Духа та Львів. богослов. академії. 1996 став співзасн. Фонду св. Володимира, у якому започаткував проект «Центр Родини». За заслу­ги у налагодженні міжнар. зв’я­зків 1997 признач. першим почес. віце-консулом Австрії у Львові, на Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині, Закарпатті та Волині. В останні роки життя перевидавав наук. спадщину батька, популяризував її в укр. і зарубіж. періодиці.

Пр.: До питань контролю форми ци­ліндричних об’єктів // Пит. автоматики і вимірюв. техніки: Зб. наук. пр. К., 1955 Вип. 4 (спів­авт.); Влияние водорода на свойства стали. Москва, 1962 (спів­авт.); Водород в стали // ФХММ. 1965. Т. 1, № 3; Михайло Грушевський та Іван Крип’якевич (За матеріалами неопублікованого листування й мемуарів) // УІ. 1991. Число 1–2; «Провесінь 1848»: До 150-річчя створення Головної Руської Ради – початку відродження українців Галичини. Л., 1998; Про мотивацію популяризаторської діяльності Івана Кри­п’якевича // Україна: культурна спадщи­на, нац. свідомість, державність: Наук. зб. Ч. 8. Л., 2001.

Літ.: Роман Крип’якевич: Некролог // ОМ. 1999. № 1–2.

Ф. І. Стеблій

Статтю оновлено: 2014