Захист дипломатичний - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Захист дипломатичний

ЗА́ХИСТ ДИПЛОМАТИ́ЧНИЙ – виконання процедур, що мають на меті реалізацію відповідальності держави за шкоду, завдану іноземцю, а також забезпечення чи поновлення його прав. З. д. надає держава згідно з міжнар. правом по дипломат. каналах своїм громадянам із метою забезпечення чи поновлення їхніх прав та інтересів, порушених іноз. державою, шляхом висунення ін. державі претензій чи заявлення протесту із вимогою відшкодування завданих збитків, поновлення або забезпечення прав. Відповідно до Віден. конвенції про дипломат. зносини 1961 держави захищають інтереси громадян за кордоном у межах, окреслених міжнар. правом, через свої дипломатичні представництва. У рамках З. д. посольство консультує своїх громадян з усіх питань, що стосуються їхнього перебування в певній країні, робить запити з приводу захисту інтересів своєї держави та її громадян, а в необхід. випадках заявляє протести й робить подання кер-ву країни перебування. З. д. повинен здійснюватись у межах норм законодавства країни перебування та її міжнар. зобов’язань. Його мета – забезпечення правового режиму іноземців стосовно своїх громадян на тер. певної держави. У випадку порушення власним громадянином законодавства країни перебування З. д. зводиться до з’ясування фактів правопорушення та надання громадянинові необхід. правової допомоги. З. д. є ін-том як міжнар., так і внутр.-держ. права. За міжнар. правом будь-яка держава має право, але не зобов’язана надавати З. д. своїм громадянам на тер. інших держав (у своїх взаємовідносинах вони повинні поважати це право). У широкому сенсі до З. д. відносять також консул. захист, який полягає у забезпеченні консул. службою прав та інтересів громадян країни, що представляє, з використанням місц. засобів правового захисту та звернення до місц. влади держави перебування. Такий захист передбачений Віден. конвенцією про консул. зносини 1963.

За внутр.-держ. правом більшості країн надання З. д. своїм громадянам за кордоном є обов’язковим (зокрема згідно зі ст. 25 Конституції Україна гарантує захист своїм громадянам, які знаходяться за її межами). У такому випадку громадяни мають право вимагати від своєї держави надання їм З. д. при перебуванні в ін. країні, а держава громадянства зобов’язана надавати цей захист. В окремих випадках за спец. домовленістю можливий також З. д. громадян третіх країн (делегов. захист). З. д. ґрунтується на нормах міжнар. звичаєвого права та може передбачатись і регламентуватись положеннями міжнар. договорів. Право держави на З. д. своїх громадян не залежить безпосередньо від наявності прохання зацікавленої особи, хоча деякі з них надання З. д. залишають на розсуд дипломат. представництва та консул. установи. За таких обставин громадяни цих країн, перебуваючи за кордоном, мають право лише просити про надання З. д. При його здійсненні (як і в процесі діяльності посольства загалом) не повинно відбуватися втручання у справи, які входять до внутр. компетенції держави перебування. Перед застосовуванням засобів З. д. посольство повинно переконатися у тому, що громадянам або органам його країни відмовлено в засобах судового захисту або всі засоби, передбачені цим законодавством для поновлення порушених прав, уже вичерпані й не дали результату. З. д. може надаватись тільки громадянам чи держ. органам країни, права якої захищені певним посольством. Апатриди й біпатриди (особи, які взагалі не мають громадянства та особи, які мають громадянство однієї чи більше держав одночасно), а також громадяни й органи іноз. держави зазвичай не можуть розраховувати на заступництво іноз. для них посольства, якщо це не зумовлено крайньою необхідністю й не є предметом спец. домовленості, угоди між зацікавленими державами, як це передбачено Віден. конвенцією про дипломат. зносини 1961. Здійснення функції З. д. – найскладніша сфера діяльності посольства, оскільки кожен індивід знаходиться під владою держави, на тер. якої він перебуває. Це стосується і громадян іноз. країн, які знаходяться на тер. ін. держави й зобов’язані підкорятись її правопорядку. У результаті виникає ситуація, за якої іноземці опиняються під юрисдикцією двох держав – країни громадянства й тієї, на чиїй тер. перебувають у даний час. За таких умов З. д., регламентов. міжнар. правом, повинен здійснюватися таким чином, щоб уникнути зіткнення цих двох юрисдикцій.

О. В. Задорожній

Стаття оновлена: 2010