Захист психологічний

ЗА́ХИСТ ПСИХОЛОГІ́ЧНИЙ — мимовільні неусві­домлювані процеси, спрямовані на звільне­н­ня індивіда від спри­йма­н­ня інформації, що травмує психіку, усуне­н­ня тривоги та напруженості. З по­гляду психодинам. терапії захисні механізми є корисними, оскільки тимчасово усувають зі сві­домості вплив чин­ника, який травмує психіку. За­звичай вони діють доти, доки людині потрібен від­починок для нової активності. Проте коли такий стан емоц. благополуч­чя триває знач. період (ригідність З. п.) і за своєю суттю заміняє активність, психол. комфорт досягається за рахунок викривле­н­ня сприйня­т­тя реальності, наслідками чого є дезінтеграція поведінки, виникне­н­ня від­хилень у роз­витку особистості. При реаліст. під­ході до подола­н­ня жит­тєвих складнощів формується рішучість у боротьбі за досягне­н­ня цілей. Якщо ж неможливість подола­н­ня пере­шкоди стає очевидною для субʼєкта, то існує ін. вихід — взявши за основу реальність, людина під­лаштовує до неї субʼєктивне (знижує рівень домагань, обирає ін. вид діяльності тощо). З. Фройд трактував механізми З. п. як засіб виріше­н­ня конфлікту між несві­домим і соц. нормами та заборонами. З. п. він вважав осн. функцією «Я». Коли задоволе­н­ня вимог під­сві­домого не завжди можливе, сві­домість активізує спец. механізми утрима­н­ня потягів. Отже, за З. Фройдом, захисні механізми є вродженими, діють у криз. ситуаціях і виконують функцію зня­т­тя внутр. конфлікту. А. Фройд, роз­виваючи цю концепцію, акцентувала увагу на ролі З. п. у роз­вʼязан­ні соціоген. конфліктів; механізми захисту роз­глядала як результат роз­витку і навч., стверджувала, що їх набір є індивід. і характеризує рівень адаптованості особистості. Сучас. психо­аналіз нараховує понад 20 видів захис. механізмів. Найпоширенішими серед них є витісне­н­ня — усуне­н­ня зі сві­домості соціально не­прийнятних потягів (властиве інфантил. особистостям, часто зу­стрічається у дітей та істероїдних невротиків; зміст витісненого періодично повертається до сві­домості, нерозвʼязаний конфлікт спричиняє високий рівень тривожності й від­чу­т­тя дис­комфорту); сублімація — пере­творе­н­ня первин. інстинктів і потягів у соціально прийнятні форми активності (напр., агресивність може сублімуватися в спорт. іграх, сексуал. потяг — у танцях тощо); раціоналізація — псевдоро­зумне поясне­н­ня людиною влас. вчинків, на­справді викликаних причинами, ви­зна­н­ня яких може при­звести до втрати самоповаги (напр., знеціне­н­ня недосяж. обʼєкта або пере­більше­н­ня цін­ності досягненого порівняно з тим, чого не вдалося досягти); проекція — приписува­н­ня ін. людям пере­живань, рис характеру, які не подобаються в собі. З накопиче­н­ням негатив. інформації, невдач З. п. стає все менш ефективним. Після припине­н­ня дії його механізмів організм, інстинктивно намагаючись уникнути т. зв. втечі у хворобу, шукає засоби зміни негатив. емоцій на позитивні. З метою запобіга­н­ня нерв. зриву та дезінтеграції псих. функцій людина вдається до за­стосува­н­ня зовн. засобів З. п. — зміни негатив. псих. стану на позитив. штуч. (хім.) шляхом. За Н. Максимовою, це один із чин­ників адиктив. поведінки. Т. Яценко довела, що за допомогою психотерапії можна уникнути впливу ригід. механізмів З. п. при одночас. зміцнен­ні «Я».

Завантажити статтю