Захист соціальний - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Захист соціальний

ЗА́ХИСТ РОСЛИ́Н – комплекс заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану сільськогосподарських культур і лісових насаджень, продукції рослинного походження, спричиненого шкідниками, хворобами та бур’янами. Основою агротех. заходів є науково обґрунтовані сівозміни і структури посів. площ, системи обробітку ґрунту та удобрення, строки, способи сівби й густота посівів, строки та способи збирання врожаю. За умов дотримання зонал. систем землеробства дія шкідливих організмів зменшується на 50–60 %. Імунол. метод З. р. полягає у використанні стійких до збудників захворювань сортів та гібридів. Започатк. він наприкінці 18 ст., нині набув знач. поширення, оскільки є екологічно безпечним, економічно виправданим та технологічно простим. Біол. метод – регулювання чисельності шкідників, пригнічення розвитку мікроорганізмів за допомогою природ. ворогів (паразитів, хижаків, антагоністів, конкурентів) чи розмноження у штуч. умовах (біолаб., біофабрики). Є також екологічно безпечним, проте менш універсальним, мобільним та економічно вигідним, ніж імунологічний. Біотех. заходи ґрунтуються на застосуванні засобів і прийомів, що порушують поведінк. реакцію, репродукт. функцію та розвиток комах. З цією метою використовують у невеликих дозах синтезовані хім. сполуки природ. походження, що мають низький рівень токсичності для теплокровних тварин і людини. Найпоширеніші серед них – феромони комах (застосовують у пастках), гормонал. препарати. Вони діють у певні періоди органогенезу фітофагів, тому повністю ефективна дія проявляється на дочір. поколінні. Найчастіше використовують хім. метод, хоча він негативно впливає на довкілля (знищення корис. комах, забруднення), має отруйну дію на людину, тварин, мутагенну – на рослини, зумовлює резистентність, ускладнює технологію вирощування культур. Цей метод набув знач. поширення від серед. 20 ст. у зв’язку з розвитком синтезу орган. пестицидів. Щороку для З. р. витрачають понад 2 млн т пестицидів. Частка збереженого врожаю завдяки їх застосуванню досить вагома: льону – 32,4 %, зерн. культур – 34,6 %, цукр. буряків – 43,7 %, картоплі – 46,0 %, овочевих – 56,7 %, плодових – 74,4 %. Мех. метод полягає у відловлюванні й знищенні комах за допомогою різних типів пасток (крайові канавки навколо буряк. полів, ловил. пояси, світлопастки, феромонні пастки, коритця з мелясою тощо). Інтегрований захист – це система упр. шкідливими організмами, основою якої є взаємодія чинників довкілля та динаміки чисельності популяції шкідливих видів, використання всіх доступ. прийомів і методів. Інтеграція всіх методів З. р. почала набувати важливого значення від кін. 20 ст., сприяючи зменшенню забруднення довкілля. Держ. регулювання З. р. здійснюють Гол. держ. інспекції захисту рослин і карантину рослин, Мін-во аграр. політики України та обл. й рай. станції захисту (карантину) рослин. Осн. завдання держ. контролю визначено Законом України «Про захист рослин» (1998): орг-ція обстеження с.-г. та ін. угідь, посівів, насаджень, рослинності закритого ґрунту, розроблення прогнозів, виявлення й своєчасне інформування про наявність і розвиток шкідників та хвороб рослин, а також бур’янів; запобігання масовому розмноженню та поширенню шкідливих організмів; своєчасне здійснення рекомендованих заходів щодо З. р., дотримання підпр-вами встановлених регламентів зберігання, транспортування й застосування засобів З. р.; своєчасне проведення профілакт. та винищувал. заходів у місцях зберігання запасів продукції рослин. походження. Відносини у сфері З. р. регулюють також Закони України «Про карантин рослин», «Про охорону прав на сорти рослин» (обидва – 1993), «Про пестициди і агрохімікати» (1995), ін. нормат.-правові акти. Наук. засади З. р. розробляють вчені Ін-тів захисту рослин, цукр. буряків (обидва – Київ), землеробства (смт Чабани Києво-Святошин. р-ну), картоплярства (смт Немішаєве Бородян. р-ну; обидва – Київ. обл.), рослинництва (Харків), кормів (Вінниця), зерн. госп-ва (Дніпропетровськ), ефіроолій. і лікар. рослин (Сімферополь), луб’яних культур (м. Глухів Сум. обл.), Мліїв. ін-ту садівництва (Городищен. р-ну Черкас. обл.), Миронів. ін-ту пшениці (Київ. обл.) УААН, а також ін-тів агропром. вироб-ва й обл. с.-г. дослід. станцій та ін. Серед них – Є. Білецький, М. Кирик, М. Лісовий, В. Федоренко, І. Хоменко, О. Іващенко, В. Петренкова, Д. Сігарьова, М. Доля, А. Злотін, В. Жеребко, Ю. Красиловець, В. Писаренко, ЗА́ХИСТ СОЦІА́ЛЬНИЙ – система юридичних, економічних, фінансових та організаційних заходів держави, спрямованих на захист населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків. Термін «З. с.» з’явився у серед. 20 ст. і відразу ж набув широкого застосування в міжнар.-правових актах. Його появу зумовили кардинал. зміни у соц. політиці багатьох країн після 2-ї світ. війни та необхідність систематизувати різноманітні ін-ти соц. сфери. У країнах ЄС З. с. традиційно вважають захист громадян від соц. ризиків (втрата роботи, хвороба, старість, інвалідність або втрата годувальника тощо), тому часто, як синонім, вживають термін «соц. забезпечення» (грош. соц. виплати населенню). У Конституції України З. с. визначений також як система заходів щодо захисту насел. від соц. ризиків. У наук. літ-рі система З. с. насел. визнана системою більш високого порядку, що включає, як складову, систему соц. забезпечення, а держ. соц. забезпечення розглядається як гарантія З. с. населення. Полісеміч. характер терміна «З. с.» дає змогу застосовувати його в широкому, вузькому, спец. і додатк. значеннях. З. с. у широкому значенні – діяльність держави зі встановлення та забезпечення соц.-екон. і соц.-культур. прав людини та громадянина. У цьому випадку він охоплює найрізноманітніші сторони соц. політики держави: охорона здоров’я, забезпечення житлом, здобуття освіти, охорона материнства й дитинства, матеріал. забезпечення непрацездатних та ін. потребуючих підтримки громадян, соц. обслуговування тощо. З. с. у вузькому значенні – сукупність нормативно закріплених гарантій, спрямов. на вирівнювання положення громадян у випадках настання соц. ризиків – подій у житті людини, за яких виникає небезпека втрати матеріал. засобів для задоволення її першочерг. потреб, необхід. для збереження і відтворення повноцін. життя як чл. людської спільноти. З. с. є складовою соц. гарантій насел., які повинна забезпечувати держава за ринк. умов відповідно до засад соц. політики: гарантування кожному працюючому мін. рівня заробіт. плати, її індексації згідно з прожитк. мінімумом; задоволення освіт. і культур. потреб та належ. рівня охорони здоров’я з метою всебіч. розвитку особистості; захист купівел. спроможності малозабезпечених громадян; підтримання мінімально необхід. рівня життя окремих категорій насел. та ін. Забезпечення цих гарантій можливе за умови комплекс. використання різних методів, серед яких – реалізація конституц. прав громадян на працю і допомогу з безробіття; надання держ. допомоги, пільг та ін. видів соц. підтримки малозабезпеченим сім’ям та сім’ям, які мають дітей; матеріал. забезпечення людей пенсій. віку, у випадку тимчас. або постій. втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Система З. с. повинна ґрунтуватися на засадах рівного доступу жінок і чоловіків, солідарності (право на соц. захист мають усі громадяни), обов’язковості участі, відповідальності держави за її орг-цію. Одна з форм З. с. – забезпечення за рахунок коштів соц. фондів роботодавця. Фінансування працівників і чл. їх сімей у разі настання страхових випадків врегульов. нормами права соц. забезпечення. За рахунок коштів соц. страхування виплачують допомоги по безробіттю, внаслідок нещас. випадків на вироб-ві, у разі тимчас. непрацездатності, вагітності, на народж. дитини та на поховання. Також виділяють кошти для придбання путівок на санаторно-курортне лікування працівників і чл. їх сімей та пенсії. Види З. с. розмежовують за ін-тами труд. права. До них зараховують соц. витрати, відшкодування, пільги, послуги, надані працівникам за рахунок роботодавця. За характером диспозиції юрид. норм, що регламентують З. с. працівників, його реалізують через уповноважуючі (вказують на права щодо З. с. та на можливу поведінку його суб’єктів), зобов’язуючі (необхідну з погляду держави поведінку), забороняючі (неприпустиму, недозволену поведінку) норми. За функціями у правовому регулюванні З. с. труд. прав поділяють на матеріал. (позначає права, законні інтереси, обов’язки або заборони) та процесуал. (встановлює порядок, процедуру забезпечення та відновлення прав і обов’язків, окреслених у матеріал. нормах). Залежно від диференціації правового регулювання праці розрізняють заг. і спец. (додатк.) З. с. труд. прав. Заг. З. с. підлягають всі працівники, спец. – особи, залежно від суб’єктив. ознак, зокрема існують особливості регулювання праці неповнолітніх і жінок, окремих категорій працівників, що працюють у шкідливих умовах. Осн. види З. с. – пенсії та допомоги, важливе місце також посідає працевлаштування осіб, які частково втратили працездатність, та пов’язані з ним вироб. навч. і перекваліфікація у профес. школах та навч. майстернях. Інвалідів війни і праці, а також осіб, які потребують догляду та не мають родичів, за їхнім бажанням поселяють в інтернати та будинки інвалідів на повне держ. забезпечення; дітей-інвалідів – у спец. дит. будинки. До ін. видів З. с. зараховують: надання путівок на санаторно-курортне лікування, протезування, забезпечення колясками та автомобілями інвалідів, допомогу з вагітності й пологів, за народж. дитини, багатодіт. та одиноким матерям і малозабезпеченим сім’ям, в яких є діти тощо. Особливістю З. с. є його адресна спрямованість – соц. допомога повинна надаватися тим громадянам і у таких обсягах, яких вони потребують. Вагому роль у забезпеченні З. с. насел. відіграють соц. фонди, за рахунок яких здійснюють виплати більшості соціально незахищеним категоріям населення. До таких фондів належать: Пенсій. фонд України, Фонд соц. страхування, Фонд сприяння зайнятості насел., Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобил. катастрофи та соц. захисту насел., Фонд соц. захисту інвалідів та ін. Окремі цільові фонди (згідно з чинним законодавством) включені до держ. бюджету України, деякі функціонують самостійно. За допомогою коштів соц. фондів оплачують соц. видатки понад суми, передбачені у бюджетах усіх рівнів (вони є додатк. джерелом З. с. населення). Поряд із держ. формами З. с., існує З. с. коштом громад. орг-цій. Див. також Соціальна безпека, Соціальна сфера.

Літ.: Новікова О. Ф. Соціально-економічна захищеність населення України. Д., 2004; Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні. К., 2005.

О. Г. Стегній

"P">В. Пучков, С. Трибель, Ю. Яновський.

Літ.: Васильев В. П. Классификация способов борьбы с вредителями // Вредители с.-х. культур и лес. насаждений. 1989; Іващенко О. О. Бур’яни в агроценозах. 2001; Трибель С. О., Сігарьова Д. Д., Секун М. П. та ін. Методики випробування та застосування пестицидів. 2001; Бровдій В. М., Гулій В. В., Федоренко В. П. Біологічний захист рослин: Навч. посіб. 2004; Федоренко В. П., Трибель С. О., Іващенко О. О. та ін. Вирощування та захист цукрових буряків. 2006; Черній А. М. Регулятори життєдіяльності комах. 2008 (усі – Київ).

С. О. Трибель

Стаття оновлена: 2010