Зелінський Віктор Петрович

Визначення і загальна характеристика

ЗЕЛІ́НСЬКИЙ Віктор Петрович (13. 12. 1864, с. Петраківці, нині Катеринопіл. р-ну Черкас. обл. — 14. 12. 1940, м. Сопот, Польща) — військовик. Генерал-полковник Армії УНР. Закін. Псков. кадет. корпус (1883), Костянтинів. артилер. училище (1884), офіцер. артилер. школу (1889). Учасник рос.-япон. війни 1904–05. Під час 1-ї світової війни — командир артилер. бригади 6-ї стрілец. Сибір. дивізії Пд.-Зх. фронту (від 1915 — генерал-лейтенант). Потрапив у нім. полон. На поч. 1918 з ініціативи Союзу визволення України у таборах для військовополонених сформував 1-у Укр. стрілец. дивізію (т. зв. синьожупанників), яка у квітні 1918 прибула до Києва, однак за підтримки УЦР роззброєна нім. військами. Від жовтня 1918 — нач. артилерії 6-го Полтав. корпусу військ Української Держави; 1919 — нач. постачання Лівобереж. фронту Армії УНР, голова Укр. військ. місії в Румунії; 1920 — голова військ. місії УНР у Варшаві. Від 1921 мешкав у м. Данциґ (нині Ґданськ, Польща), 1923–24 входив до редколегії часопису «Dancingskij Kurier». Актив. діяч укр. військ. т-в і об’єднань у Польщі. Автор публікацій з історії Визв. змагань 1917–21, спогадів «Синьожупанники» (Берлін, 1938).

Завантажити статтю