Земельна реформа - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Земельна реформа

ЗЕМЕ́ЛЬНА РЕФО́РМА – комплекс правових, економічних, технічно-організаційних заходів, здійснення яких забезпечує перехід до нового земельного ладу. Поняття «З. р.» відоме сусп-ву з часів виникнення держав і запровадження правового регулювання розподілу земель. Обмеження права на рівний доступ до землі створило передумови для проведення З. р., зокрема у 5 ст. до н. е. у Греції реалізовано З. р. Солона з метою встановлення макс. розміру землеволодінь, щоб уникнути централізації земел. власності. Скасування 1848 панщини на укр. землях у складі Австро-Угор. імперії супроводжували певні реформи у сфері землеволодіння: селяни стали власниками земель, на яких господарювали (55 % від заг. кількості), землевласники отримали відшкодування з громад. фондів (селян зобов’язали сплачувати повинність за отриману землю). Проблема малоземелля виникла на укр. землях у складі Рос. імперії у зв’язку зі скасуванням кріпацтва 1861, коли селяни отримали особисту волю, але не отримали земел. наділів у достат. розмірах. Це зумовило аграрну кризу кін. 19 – поч. 20 ст. і призвело до рев. подій 1905–07. Окрім малоземелля, осн. причинами стали обкладання селян різними податками і зборами та збереження кріпосниц. відносин, які заважали самостійно господарювати на наділ. землях. Гол. засобом боротьби із селян. революцією рос. уряд на чолі з прем’єр-міністром П. Столипіним вважав зміну земел. відносин через закріплення за селянами землі в їхню особисту власність, знищення общин. землеволодіння й переселення селян на хутори. Столипін. аграрну реформу започатковано указом імператора Миколи ІІ від 9(22) листопада 1906 «О дополнении некоторых постановлений действующего законодательства, касающихся крестьянского землевладения и землепользования». Для практич. реалізації положень указу сформовано землевпорядні комісії із завданнями: розподіл земель між селянами у межах однієї общини та між частинами с-щ; виділення земель під висілки й окремим госп-вам; повне розмежування земель сільс. общин на хутір. й відрубні ділянки; розділення заг. угідь. П. Столипін розраховував здійснити З. р. за 20 р., однак вона тривала лише 10 р., із них 2 – під час 1-ї світ. війни. Наслідки цієї реформи досить неоднозначні: з одного боку, розвал общин і штучне створення хуторів не можна вважати передумовою майбут. розвитку селян. госп-в і продуктив. сил у с. госп-ві; з ін. – 1913 Рос. імперія досягнула найвищого рівня вироб-ва с.-г. продукції у своїй історії. Після захоплення влади восени 1917 більшовики декретами радянської влади повністю знищили соц. структуру, що існувала раніше, та позбавили права на землю власників землі й землекористувачів, які становили значну частину населення. Логіч. завершенням З. р. у СРСР стала колективізація, проведена 1929–32, хоча у рад. офіц. і наук. джерелах термін «реформа» на позначення здійснюваних у с. госп-ві заходів не використовували, а називали їх етапами побудови соціаліст. сусп-ва. Укр. нац. уряди, створ. у ході Визв. змагань 1917–21, розробили лише основи З. р., але не встигли її реалізувати. На укр. землях, які входили до складу Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини, у 1920-х рр. проведено З. р., що полягала у розподілі викуплених у великих землевласників понаднормових надлишків землі. Однак при розподілі перевагу надавали переселенцям, які приїжджали сюди із т. зв. корін. земель, зокрема у Польщі українці отримали лише 6 % від заг. кількості виділених земель.

Після проголошення незалежності України З. р. стала важливою складовою екон. реформи, здійснюваної у зв’язку з переходом до ринк. економіки. Її започатковано постановами ВР України «Про земельну реформу» (1990) і «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» (1992). Об’єктом З. р. оголошено всі землі України станом на 15 березня 1991, осн. завданням – перерозподіл земель з одночас. передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підпр-вам, установам і орг-ціям з метою створення умов для рівноправ. розвитку різних форм господарювання, формування багатоуклад. економіки, рац. використання та охорони земель. Нова система земел. відносин забезпечує рівність прав власності на землю громадян, юрид. осіб, територ. громад і держави відповідно до Конституції України, у якій земля визнана гол. нац. багатством, що перебуває під охороною держави і є осн. матеріал. та фінанс. базою розвитку сусп-ва. Радикал. зміни, спричинені З. р., закріплені в ухваленому 2001 ВР України Земел. кодексі України (див. Земельні кодекси). Він регламентував такі фундаментал. питання, як право власності та ін. права на землю, їхні межі й гарантії, визначив роль держави і органів місц. самоврядування у врегулюванні земел. відносин, створив юрид. підґрунтя для розвитку ринку землі. Завдяки цьому З. р. відіграла провідну роль у формуванні та розвитку аграр. політики на етапі, що передбачав докорінну перебудову земел. відносин, спрямов. на роздержавлення земель, зміну землевласників і форм господарювання. 1990–2004 прийнято бл. 70 Законів України («Про землеустрій», «Про охорону земель», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про особисте селянське господарство», «Про фермерське господарство» та ін.) і законодав. актів, понад 100 нормативно-правових документів, які регулюють земел. відносини. Ними визначено механізм здійснення З. р.: безплатна передача земель у колективну та приватну власність для вироб-ва с.-г. продукції на добровіл. засадах, виходячи з того, що земля повинна належати тим, хто її обробляє; розроблення методики і проведення грош. оцінювання земель; поділ земель, переданих у колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх на місцевості та видача кожному чл. підпр-ва, кооперативу, т-ва сертифіката на право приват. власності на земел. частку; запровадження права розпорядження нею, яке може бути об’єктом купівлі-продажу, дарування, обміну, успадкування, застави; гарантування права безперешкод. виходу чл. колектив. госп-ва зі своєю земел. часткою і виділення її в натурі з видачею держ. акта на право приват. власності на землю з відповід. правами розпорядження земел. ділянкою без зміни її цільового призначення; надання власникам права створювати на базі належ. їм земел. ділянок спільні с.-г. підпр-ва, асоц., спілки, АТ й ін. кооп. підпр-ва й орг-ції, передавати ці ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, здавати під заставу, надавати в оренду і продавати громадянам України без зміни цільового призначення; включення вартіс. (грош.) оцінювання земель в обіг аграр. капіталу. Осн. здобутки З. р. на сучас. етапі: роздержавлення земель і подолання монополії на земел. власність, що проіснувала понад 70 р.; формування земель запасу, резерв. фонду та забезпечення права на землю громадян для створення нових агроформувань ринк. типу на засадах приват. власності на землю і майно; передача земель у власність недерж. с.-г. підпр-в та їх розпаювання, в результаті чого 6,7 млн селян одержали право на розпорядження своєю земел. часткою; проведення грош. оцінювання земель с.-г. призначення та знач. обсягу ін. земель, яке дозволяє здійснювати регулювання земел. відносин у державі переважно екон., а не адм. методами. Разом з тим, у законодавстві ще існують недосконалі правові норми, які перешкоджають повноцін. включенню землі у сферу екон. відносин і забезпеченню використання її як стійкого балансу вироб-ва. Важливим завданням З. р. є удосконалення системи відтворення природно-ресурс. потенціалу на основі запровадження екон. важелів стимулювання землеохорон. діяльності власників і користувачів земел. ділянок та переходу до некапіталомістких способів захисту земель, зокрема шляхом вилучення з обробітку малопродуктив. і еродованих земель, залуження і заліснення земель, не використовуваних у с.-г. вироб-ві. Орг-цію робіт із реалізації З. р. здійснює Держ. ком-т України по земел. ресурсах та відповідні землевпорядні органи на місцях, контроль за дотриманням земел. законодавства – Держ. землевпорядна служба. З метою підвищення відповідальності власників земел. ділянок і землекористувачів за використання й охорону земель запроваджено систему реєстрації права юрид. і фіз. осіб на земел. ділянки та їхнього руху. Різноманітні аспекти З. р. дослідили І. Бистряков, Ю. Білик, С. Булигін, Д. Добряк, Б. Данилишин, І. Лукінов, П. Саблук, В. Трегобчук, А. Третяк, М. Федоров.

Літ.: Федоров М. М. Економічні проблеми земельних відносин у сільському господарстві. К., 1998; Земельна реформа в Україні. К., 2001; Земельне законодавство України: У 2-х кн. К., 2002; Білик Ю. Д. Еволюція власності на землю в Україні у ринкових умовах // Землевпоряд. вісн. 2003. № 3; Білик Ю. Д., Даниленко К. Г. Актуальні питання розвитку земельної реформи в Україні. К., 2004; Формування ринку землі в Україні. К., 2006.

Ю. Д. Білик

Стаття оновлена: 2010