Земельна частка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Земельна частка

ЗЕМЕ́ЛЬНА ЧА́СТКА – умовна ділянка, визначена у результаті поділу земель, переданих у колективну власність. Ін. назва – земел. пай. Відповідно до Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» (1994) та «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (1995) право на З. ч. отримали чл. колектив. с.-г. підпр-в, с.-г. кооперативів і АТ, зокрема й пенсіонери, які раніше працювали в них і залишилися чл. зазнач. підпр-ва, кооперативу, т-ва, відповідно до списку, доданого до держ. акта на право колектив. власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умов. кадастр. гектарах З. ч. всіх чл. підпр-ва, кооперативу, т-ва були рівними. Вартість паю для кожного підпр-ва, кооперативу, т-ва встановлювали виходячи з грош. оцінювання переданих у колективну власність с.-г. угідь та кількості осіб, які мали право на З. ч. Її розміри в умов. кадастр. гектарах визначали на основі вартості З. ч. та середньої грош. оцінки одного гектара с.-г. угідь для даного підпр-ва, кооперативу, т-ва. Кожен чл. підпр-ва, кооперативу, т-ва отримав сертифікат на право на З. ч. єдиного в Україні зразка. За бажанням власника З. ч. йому відводять земел. ділянку на місцевості в установленому порядку і видають держ. акт на право власності на неї. Після видачі громадянам держ. актів на право власності на земел. ділянку сертифікати повертають до райдержадміністрації. На базі належ. їм земел. паїв власники можуть добровільно створювати спільні с.-г. підпр-ва, асоц., спілки, АТ, ін. кооп. підпр-ва і орг-ції, передавати ці ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, здавати під заставу, надавати в оренду. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, за використання земел. ділянок сплачують земел. податок (окремо за землі с.-г. і несільськогосп. призначення). Він не залежить від результатів госп. діяльності власників землі та землекористувачів, а є платежем за одиницю земел. площі у розрахунку на рік (розмір встановлює ВР України). Підстава для нарахування – дані держ. земельного кадастру. На окремі земел. ділянки, визначені Законом України «Про плату за землю» (1992), поширено пільги щодо розмірів і звільнення від земел. податку. В системі оподаткування с.-г. товаровиробників земел. податок – основний. Із запровадженням вартіс. (грош.) оцінювання земель його ставки встановлюють у відсотках від грош. оцінювання З. ч. у розрахунку на рік. Відповідні надходження на спец. рахунки бюджетів сільс., селищ., міських рад, на тер. яких перебувають З. ч., використовують виключно для фінансування заходів із рац. використання й охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі та землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення держ. земел. кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, створення земел. інновац. фонду, екон. стимулювання власників землі й землекористувачів за поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду, надання пільг. кредитів, частк. погашення позичок та компенсації втрат власників землі й землекористувачів унаслідок тимчас. консервації земель (не з їх вини), проведення земельної реформи, а також для земельно-госп. устрою, розроблення містобуд. документації і розвитку інфраструктури насел. пунктів. За нецільове використання коштів, що надходять від земел. податку у відповід. бюджет, передбачено штраф у розмірі 100 % від витрачених сум.

М. М. Федоров

Стаття оновлена: 2010