Земельне право

ЗЕМЕ́ЛЬНЕ ПРА́ВО — сукупність правових норм, які регулюють су­спільні від­носини щодо викори­ста­н­ня та охорони землі. Регламентує держ. і самоврядне упр. земел. фондом; збереже­н­ня та охорону землі як природ. ресурсу, простор. операц. базису, предмета та засобу виробництва з метою організації її рац. викори­ста­н­ня, від­творе­н­ня й поліпше­н­ня родючості ґрунтів; охорону прав і закон. інтересів субʼєктів земел. від­носин. В основу З. п. України покладено принципи, викладені в Земел. кодексі України (див. Земельні кодекси). Різнобіч. характер земел. від­носин, зумовлений станом землі, що є, з одного боку, обʼєктом власності, нерухомим майном, а з ін. — частиною природ. середовища, ви­значив особливості методів З. п. Вони полягають у сукупності різних способів впливу на учасників земел. від­носин, властивих як приват., так і публіч. праву. З. п. складають групи земельно-правових норм, що регулюють однорідні види земел. від­носин, обʼ­єд­нані у земельно-правові ін­ститути. Система З. п. обʼ­єд­нує земел.-правові ін­ститути, кожен з яких виконує окремі функції у чіткій послідовності. Наукові дослідже­н­ня у галузі З. п. проводять науковці Ін­ституту держави і права НАНУ (Київ), Нац. юрид. академії України (Харків), Одес. юрид. академії, юрид. факультетів Київ. і Львів. університетів та ін.

Завантажити статтю