ЗЕМЛЯ́ — третя від Сонця планета Сонячної системи. Астрон. знак ⊕ або ♁. Це поки що єдина планета Сонячної та ін. планетних систем, на якій ві­доме життя. За сучас. космогоніч. уявле­н­нями З. утворилася прибл. 4,7 млрд р. тому у звʼязку з гравітац. конденсацією речовини з протопланетної хмари. Під дією притяга­н­ня Сонця З. обертається навколо нього по еліптичній орбіті із серед. швидк. 29,8 км/сек. на серед. від­стані 149,6 млн км за період 365,242 доби (т. зв. тропіч. рік, що є в основі календарів). Період оберта­н­ня З. навколо своєї осі від­носно зір дорівнює 23 год. 56 хв. 4 сек. Нахил земної осі до площини екліптики складає 66° 33́ 39˝. Оберта­н­ня навколо своєї осі викликає зміну для і ночі, а нахил осі та оберта­н­ня навколо Сонця — зміну пір року. З. має складну форму. У першому на­ближен­ні її можна вважати еліпсоїдом оберта­н­ня. Більш строго за форму З. беруть геоїд — одну з рівневих поверхонь гравітац. потенціалу З., що подібна до рівня поверх­ні води у спокійному морі чи океані. Від­хиле­н­ня геоїда від еліпсоїда не пере­вищує 120 м. З. має один природ. супутник — Місяць, що обертається навколо неї на серед. від­стані бл. 384 тис. км. Оскільки З. дещо сплюснута (надлишок маси біля екватора), гравітац. вплив Місяця та Сонця зумовлюють зміст положе­н­ня осі оберта­н­ня З. у просторі (т. зв. явища прецесії і мутації). З. також зміщується від­носно своєї осі, внаслідок чого від­бувається рух полюсів З. по її поверх­ні (макс. роз­мах не пере­вищує 30 м). Під дією припливотвірних сил Місяця та Сонця період оберта­н­ня З. навколо осі систематично збільшується (прибл. на 3 мсек. за столі­т­тя). З., як і всі ін. тіла, має гравітац. поле. Сила тяжі­н­ня З. є рівнодійна силі притяга­н­ня та від­центрової сили, яка виникає внаслідок оберта­н­ня З. Силою тяжі­н­ня З. ви­значається величина швидкості, якої треба надати тілам, щоб вони стали штучними супутниками З. чи Сонця. Унаслідок диференціації речовини З. під дією гравітації в умовах ро­зі­гріву земних надр виникли і роз­вивалися різні за хім. та фіз. властивостями оболонки (геосфери): 1) внутр. тверде ядро, радіус якого сягає 1200 км; 2) зовн. рідке ядро товщиною прибл. 2200 км; 3) мантія Землі (інтервал глиб. від 33 км до 2900 км); 4) земна кора (інтервал глиб. від 0 до 33 км); 5) атмо­сфера Землі (вис. від 1000 км); 6) магніто­сфера Землі (змін­ні межі аж до сотень тис. км). Обсяг води на З. складає 1370 млн км3, середня солоність 35 г/л. На поверх­ні З. та побл. неї в результаті взаємодії гео­сфер сформувалася комплексна геогр. оболонка — система різних за походже­н­ням, роз­мірами й природ. властивостями комплексів т. зв. фіз.-геогр. поясів. На З. ві­домо понад 400 тис. видів рослин і більше міль­йона видів тварин. Проте біомаса рослин становить майже 99 %, а тварин — бл. 1 % заг. біо­маси. Рослини і тварини заселяють всі частини біосфери — від океану до повітряного середовища. Вся маса живої речовини на З. становить не більше ніж 0,1 % маси земної кори. У складі З. пере­важають залізо (34,6 %), кисень (29,5 %), кремній (15,2 %) та магній (12,7 %). Земна кора, мантія і внутр. ядро тверді. Від поверх­ні З. до центру зростають тиск, густина й т-ра; у центрі З. вони прибл. становлять 3,6 × 1011 Па, 12,5 × 103 кг/м3 та 6000 °С від­повід­но. Атмо­сфера З. складається з суміші азоту (78,1 %), кисню (21 %), аргону (0,9 %), водяної пари, а також інерт. та ін. газів. Більшу частину поверх­ні З. за­ймає Світовий океан (361,1 млн км2 — 70,8 %), суходіл (149,1 млн км2) утворює 6 материків — Євразію, Африку, Пів­нічну Америку, Пів­ден­ну Америку, Австралію та Антарктиду. Суходіл пі­ді­ймається над рівнем Світ. океану в середньому на 875 м, гори за­ймають понад 1/3 поверх­ні суходолу (найбільша висота — г. Джомолунґма, 8848 м). Пустелі покривають прибл. 20 % поверх­ні суходолу, ліси — бл. 30 %, льодовики — понад 10 %. Світ. океан роз­членований материками на окремі частини — Тихий, Атлант., Індій. та Пн. Льодовитий океани. Середня глиб. Світ. океану — бл. 3800 м (найбільша — Маріанський жолоб у Тихому океані, 11 020 м).