Земля - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Земля

ЗЕМЛЯ́ Найчастіше термін «З.» використовують на позначення природ. ресурсу, що є об’єктом земел. відносин. З. – природ. компонент, який не відокремлений від ін. ресурсів, не вилучений з довкілля, а органічно з ним пов’яз., взаємодіє з водою, повітрям, рослин. і тварин. світом, ін. природ. ресурсами. З. є осн. засобом вироб-ва у ліс. та с. госп-вах. Її вартість визначають за спец. методикою. Природні властивості З. стабільні, на відміну від речей (майна) вона не може ні зменшуватися, ні збільшуватися. Одна з її найважливіших ознак – абсолютна нерухомість, оскільки З. не може бути перенесена в ін. місце. Цей природ. об’єкт становить єдине місце життєдіяльності людей та середовище знаходження всіх живих організмів і є частиною екосистеми. У процесі взаємодії із З. сусп-во використовує необхідні для забезпечення своєї життєдіяльності різноманітні природні речовини й фактори. Кожен індивід, як і вся світ. спільнота, тільки тоді може продовжити своє існування, коли його оточуватиме сприятл. природне довкілля. З. не лише склад. природ. об’єкт, вона виконує низку ін. функцій (політ., екон., соц., екол.). Окремі сфери сусп. відносин, пов’яз. із З., становлять юрид. аспект її вивчення та дослідж., оскільки врегульов. приписами різних галузей права: держ., адм., фінанс., аграр., екол. та ін. Специфіка сусп. відносин зумовлена особливостями З., стосовно якої вони склалися. З. обмежена в просторі, її площа чітко фіксована і не може бути збільшена людьми залежно від їхніх потреб. Стійка природна неоднорідність З. зумовлює диференціацію її правового режиму залежно від категорійності та ін. особливостей. Найістотніші властивості З. як природ. об’єкта і як об’єкта правового регулювання забезпечують земел. правові норми. Відносини у сфері володіння, користування та охорони З. регулюють земел.-правові норми, правовою формою яких є Земел. кодекс України (див. Земельні кодекси). З. як об’єкт правової регламентації законодав. шляхом виділена з числа ін. природ. об’єктів з урахуванням її ролі та функцій. Конституція України 1996 визначила З. осн. нац. багатством, що перебуває під особл. охороною держави.

У деяких країнах (Австрія, Німеччина та ін.) терміном «З.» позначають суб’єкти федератив. устрою, в істор. науці – тер., безпосередньо залучену до сфери життєдіяльності тієї чи ін. людської спільноти (племені, союзу племен), що ототожнюють із нею; адм.-територ. або держ. одиниці. Стосовно давніх укр. тер. цей термін (з уточненням – скіф. З.) вперше використав Геродот. У Київ. Русі його вживали на позначення всієї держави (спочатку лише щодо Серед. Наддніпрянщини, згодом – стосовно всієї тер.); місц. племін. утворень (напр., древлян. З.); земель-князівств (із введенням такого поділу дослідники пов’язують завершення процесу політ. консолідації сх.-слов’ян. племен навколо Києва). Від 11 ст. землі-князівства Київ. Русі почали поділяти на волості, процес дроблення тривав до поч. 13 ст. Існуюча адм.-територ. орг-ція виявилася досить стійкою – навіть у роки підвладності укр. теренів Речі Посполитій поділ їх на воєводства не витіснив старого земел. поділу, зокрема Холмщина так і залишилася із титулом З. (у складі Руського воєводства), 1590 частину королівщин виділено в окрему категорію З. Однак з часом цей термін втратив зв’язок із тим чи ін. реал. територ.-соц. утворенням. Спробу відродити адм.-територ. поділ на З. зроблено в часи Визв. змагань 1917–21. В основу запропонованого УЦР проекту нового районування тер. УНР покладено ідею М. Грушевського про З. як традиц. для України форму сусп.-територ. орг-ції. Загалом було заплановано виділити 30 З., назви деяких з них прямо виведені із назв часів Київ. Русі – Древлян. З., Болохів. З., Поросся, Сіверщина, збережені й істор. назви – Волинь, Поділля, Брацлавщина, Запорожжя тощо. Закон про адм.-територ. поділ УНР ухвалений 2 березня 1918 і закріплений у Конституції УНР, прийнятій 29 квітня 1918, але оскільки день прийняття Конституції виявився останнім днем існування УЦР, новий адм.-територ. поділ так і не був запроваджений. У сучас. дискусіях з приводу реформування адм.-територ. поділу України висунуто пропозицію щодо ліквідації обл. поділу і введення земельного.

Літ.: Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XI–XII вв. Москва, 1982; Дністрянський М. С. Кордони України: Територ.-адм. устрій. Л., 1992; Титова Н. Земля як об’єкт правового регулювання // ПрУ. 1998. № 4; Шульга М. В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях. X., 1998; Адміністративно-територіальний устрій України: Історія та сучасність. К., 2002; Носік В. В. Право власності на землю Українського народу. К., 2006; Костяшкін І. О. Право загального землекористування громадян. Хм., 2010.

М. В. Шульга

Стаття оновлена: 2010