Земляк Василь Сидорович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Земляк Василь Сидорович

ЗЕМЛЯ́К Василь (справж. – Вацик Василь Сидорович; 23. 04. 1923, с. Конюшівка, нині Липовец. р-ну Вінн. обл. – 17. 03. 1977, Київ) – письменник, сценарист. Чл. СПУ (1957), СКінУ. Учасник 2-ї світ. війни (командир партизан. загону). Навч. у Харків. авіац. уч-щі (1940–41), закін. Житомир. с.-г. ін-т (1953). Від 1946 працював у пресі, гол. ред. вид-ва «Молодь» (Київ). 1963–69 – на Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка: гол. ред., від 1964 – кер. сценар. майстерні. Друкуватися почав від 1945. У перших оповіданнях і нарисах («Родина Сосніних», «Вони залишились невідомими», «Дочка лісника» та ін.) зобразив недавнє воєнне минуле. У повістях про повоєнне село «Рідна сторона» (1956) і «Кам’яний Брід» (1957) правдиво подані життєві колізії, виразні характери, типові конфлікти того часу склали досить цілісний образ укр. Поділля, яке З. добре знав. Ідейний пафос повістей – співчуття до нелегкої долі хлібороба, утвердження любові до рідної землі, батьківщини. Повісті «Гнівний Стратіон» (1960) і «Підполковник Шиманський» (1966) тематично споріднені з оповіданнями кін. 40–50-х рр. про партизан. боротьбу на окупов. Україні. Оперті на реал. факти, об’єднані спільними героями, вони свідчать про прагнення автора до дедалі глибшого худож. освоєння спостереженого в житті. Умовність, фантазія, індивідуалізов. інтерпретація подій та образів виразно позначають його письменниц. стиль. До воєн. циклу належить також повість «Ніч без милосердя» (1973), в центрі якої – двобій жорстокості і доброти, протилежних морал. концепцій, що вимірюються ціною життя. Найбільше визнання здобули романи «Лебедина зграя» (1971; за його мотивами знято х/ф «Вавилон ХХ», 1979, реж. І. Миколайчук, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка) та «Зелені Млини» (1976), що становлять дилогію (Держ. премія України ім. Т. Шевченка, 1978). Перший роман дилогії по суті утвердив в укр. літ-рі цілу течію, умовно названу в критиці химерною прозою. Укр. Побужжя, сфокусоване в долі с. Вавилон, є істотною часткою історії всього народу від рев. перетворень 1920-х рр., коли виникали перші комуни, і до визволення краю від нім. окупантів 1944. Прикметна ознака дилогії – багатство й художня виразність соц.-психол. типажу, колоритних і значних характерів. У планах лишилася задумана 3-я ч. твору – «Веселі Боковеньки». 1956–63 написав низку кіноповістей: «Олесь Чоботар», «Останній патрон» та ін. За його сценаріями на Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка знято х/ф «Люди моєї долини» (співавт., 1960, реж. С. Навроцький), «Новели Красного дому» (1963, реж. М. Мащенко, І. Вєтров), «На Київському напрямку» (1968, реж. В. Денисенко), на Одес. кіностудії – «Дочка Стратіона» (1964, реж. В. Левін). Найпопулярніші твори З. перекладено багатьма мовами народів колиш. СРСР, а також болгар., польс., чес., нім., румун., угор. мовами. У Києві на будинку по вул. М. Коцюбинського, № 2, де жив З., встановлено мемор. дошку; Центр. міську б-ку Житомира названо його ім’ям.

Тв.: Чарівний кінь. 1978; Заповіт любові: Оповідання, статті, виступи. 1983; Твори: У 4 т. 1983–84 (усі – Київ).

Літ.: Зарудний М. Володар чарівного коня // Земляк В. Чарівний кінь. К., 1978; Загребельний П. Неначе дух невпокореності // Загребельний П. Неложними устами. К., 1981; Жулинський М. «Я поведу вас у вічність» // Твори: У 4 т. Т. 1. К., 1983; Володар чарівного коня: Спогади, статті, вірші про Василя Земляка // Земляк В. Заповіт любові: Оповідання, статті, виступи. К., 1983; Скрипник А. Повертаючись до Вавілона... // ЛУ. 1988, 13 жовт.; Слабошпицький М. Василь Земляк: Нарис життя і творчості. К., 1994; Лабінський М. Химерна проза Василя Земляка // Пам’ять століть. 2008. № 3.

Г. М. Сивокінь

Стаття оновлена: 2010