Зіньків - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Зіньків

ЗІНЬКІ́В – село Віньковецького району Хмельницької області. Центр сільської ради, якій підпорядк. с. Станіславівка. Знаходиться на р. Ушиця (притока Дністра), за 65 км від обл. центру, за 33 км від залізнич. ст. Дунаївці та за 16 км від райцентру. Пл. 8,7 км2. Насел. 1822 особи (2001), переважно українці. На тер. З. виявлено залишки поселень доби міді (4–3 тис. до н. е.) та бронзи (1 тис. до н. е.), трипіл. і черняхів. культур. За твердженням М. Грушевського («Акти Барського староства»), назва села походить від імені шляхтича Зінка Короча, який у 14 ст. будував осади на Поділлі. Вперше згадується під 1404 у дарчій грамоті короля Владислава ІІ Яґайла. За нею З. з околицями та Сатанів (нині смт Городоц. р-ну Хмельн. обл.) отримав кам’янец. староста П. Шафранець. Від 1432 – у власності П. Одровонжа. У серед. 15 ст. тут збудовано домінікан. костел (1450, у числі перших 5-ти на Поділлі) та для захисту від татар. набігів замок (кілька разів зазнавав руйнації; донині збереглися залишки однієї з веж). 1458 А. Одровонж з дозволу короля Казимира надав поселенню Маґдебур. право (1566 підтверджено та встановлено 2 щоріч. ярмарки і щопонеділка торги). Згодом маєток належав Сенявським, у 18 ст. – Чарторийським. У 15 – 1-й пол. 16 ст. – центр повіту Поділ. воєводства. За люстрацією 1570 він за кількістю будинків займав 4-е м. після Кам’янця-Подільського, Бару й Хмільника та 6-е м. за збором податків. 1578 тут проживало 1375, 1629 – 4986 осіб. Жит. брали участь у Визв. війні під приводом Б. Хмельницького та гайдамац. русі. У серед. 17 ст. З. занепав. 1661 тут налічувалося лише 20 православ. і 1 євр. оселя. 1672–99 – у межах кордонів Осман. імперії. У 2-й пол. 18 ст. З. прогресував як торг.-ремісн. центр краю. Був у числі поділ. міст, які мали цехову орг-цію ремесла. У цей період діяли мідний з-д, низка броварень, на Ушиці – 7 водяних млинів. 1774 З. як посаг перейшов до князя Л. Віртемберзького. Після 2-го поділу Польщі 1793 – повіт. центр Рос. імперії. Від 1804 – м-ко, волос. центр Летичів. пов. Поділ. губ. 1843 З. продано в казну. 1888 чех В. Девішик відкрив один з найбільших на Поділлі медопивовар. з-дів (працював до 1990-х рр.). 1913 у З. проведено губерн. виставку гончар. виробів. Двадцять вісім місц. гончарів отримали похвал. грамоти та грош. премії, Я. Бацуцу нагороджено великою бронз. медаллю. У 2-й пол. 19 ст. у м-ку діяло 4 церк.-парафіял. школи, 7 євр. шкіл. 1873 створ. однокласне уч-ще. На поч. 20 ст. у З. налічувалося 7015 мешканців, з них 3092 євреї. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–31 – райцентр. 1936–37 у З. репресовано 55 осіб. Від 10 липня 1941 до 27 березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Нацисти у З. розстріляли бл. 3-х тис. євреїв. Нині у селі працюють 7 с.-г. підпр-в, ковбас. і мебл. цехи. Є заг.-осв. школа, дитсадок; 3 клуби, 3 б-ки, музей; дільнична лікарня, фельдшер.-акушер. пункт. Пам’ят- ки арх-ри: Свято-Троїц. церква (1521), Свято-Троїц. костел (1450), Свято-Михайлів. церква (1769). Встановлено пам’ятник воїнам-односельчанам, які загинули під час 2-ї світ. війни. Серед видат. уродженців – церк. діяч В. Боровський, правознавець В. Васильєва, історик Є. Сташевський, лікарі О. Берлянд і В. Левицький.

Літ.: Рибак І. В. Зіньків в історії Поділля. Кам’янець-Подільський, 1995; Шевчук М. П., Дзюба В. М. Зіньків. Хм., 2004.

О. Г. Рудницький, О. М. Гуменюк

Стаття оновлена: 2010