Зміївська теплова електростанція - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Зміївська теплова електростанція

ЗМІЇ́ВСЬКА ТЕПЛОВА́ ЕЛЕКТРОСТА́НЦІЯ – підприємство електроенергетичної галузі промисловості.Одне з найбільших в Україні з вироб-ва тепл. електроенергії. Підпорядк. ВАТ «Центренерго» (від 1995) Мін-ва палива та енергетики України. Розташ. побл. смт Комсомольське (засн. із поч. буд-ва електростанції) Зміїв. р-ну Харків. обл. Збудована 1956–60. Введена в дію 1961 як Зміїв. рай. держ. електростанція (ДРЕС) вироб.-енергет. об’єдн. «Харківенерго», на якій встановлено 6 енергоблоків по 200 МВт та 4 – по 300 МВт. Буд-во першої черги завершено 1965, другої – 1969. Від 1998 – сучасна назва. У структурі підпр-ва – вироб. підрозділи (цехи, відділи, служби), лаб. та соц.-побут. сфера. Осн. вид продукції – електроенергія, що відпускається по лініях 110 кВ та 330 кВ в електр. мережу України. 1960 на станції вироблено 941 млн кВт·год., 1977 – 15,8 млрд кВт·год. електроенергії. Від поч. створення ТЕС виробила понад 520 млрд кВт·год. електроенергії. Нині в експлуатації усі 10 енергоблоків, електр. потуж. підпр-ва складає 2150 МВт, що дозволяє виробляти бл. 16 млрд кВт·год. електроенергії щороку. Частка осн. продукції в заг.-укр. обсязі становить бл. 3,2 %, а серед ТЕС України – бл. 7,4 %. Крім того, станція забезпечує централізов. тепло- та водопостачання, водовідведення смт Комсомольське та прилеглих пром. підпр-в. 2005 закінчено реконструкцію одного з енергоблоків потуж. 300 МВт із застосуванням сучас. світ. технологій, зокрема проведено широкомасштабну автоматизацію тепл. процесів, що сприяло покращенню екон. та екол. показників вироб-ва. Паливом для станції є антрацит. і пісне вугілля, газ, мазут. 1966 електростанцію нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. За досягнення в освоєнні енергет. устаткування та успіхи у вироб-ві одного працівника підпр-ва відзначено званням Героя Соц. Праці та 625 – орденами і медалями. Кількість працівників (2009) – 3200 осіб (бл. 20 % насел. с-ща). Дир. – В. Савченко (від 2008).

О. М. Чумаченко

Стаття оновлена: 2010