Західні слов’яни

ЗА́ХІДНІ СЛОВʼЯ́НИ — група європейських народів, обʼ­єд­наних спільними історико-культурними особливостями, а також вжива­н­ням споріднених західнословʼянських мов. До зх.-словʼян. мов належать: чес., словац., верх­ньо- та нижньолужиц., польс., кашуб., полаб. (нині мертва). Найбільшими зх.-словʼян. етносами є поляки (бл. 37-ми млн), чехи (бл. 10-ти млн) та словаки (бл. 5-ти млн). Геогр. ареал З. с. охоплює пере­важно тер. Центр. Європи й умовно обмежується з Пн. Балт. морем, із Пд. — Карпатами та верхівʼями Дунаю, з Зх. — р. Одер, зі Сх. — р. Вісла, Нарев, Сян. Перші згадки про пере­бува­н­ня словʼян. насел. на цих теренах датовані поч. н. е. Етногенез З. с. повʼязаний із празькою археологічною культурою та дзєдзіц. археол. культурою ран­нього середньовіч­чя. У 7–9 ст. роз­почався інтенсив. процес державотворе­н­ня, в результаті якого виникли держави Само, Карантанія, Великоморав. держава. В 9–10 ст. на зх.-словʼян. землях утвердилося християнство. У 10 ст. сформувалися чес. та польс. державності. За доби пізнього середньовіч­чя та ран­нього нового часу екс­пансіоніст. політика Польщі при­звела до включе­н­ня до її складу знач. масиву балт. та сх.-словʼян. насел., водночас нім. екс­пансія — до асиміляції більшості полаб. та помор. словʼян. Від кін. 18 ст. зх.-словʼян. землі уві­йшли до складу Австрії, Прусії та Росії. Політ. гніт й екон. негаразди при­звели до кількох хвиль еміграції З. с. пере­важно до Зх. Європи та Пн. Америки. Утворе­н­ня нац. держав Польщі та Чехо-Словач­чини від­булося після 1-ї світової війни. 1993 поділ Чехословач­чини на Чехію та Словач­чину завершив формува­н­ня держ. структур найбільших зх.-словʼян. народів.

Завантажити статтю