Західні слов’яни

ЗА́ХІДНІ СЛОВ’Я́НИ  — група європейських народів, об’єднаних спільними історико-культурними особливостями, а також вживанням споріднених західнослов’янських мов. До зх.-слов’ян. мов належать: чес., словац., верхньо- та нижньолужиц., польс., кашуб., полаб. (нині мертва). Найбільшими зх.-слов’ян. етносами є поляки (бл. 37-ми млн), чехи (бл. 10-ти млн) та словаки (бл. 5-ти млн). Геогр. ареал З. с. охоплює переважно тер. Центр. Європи й умовно обмежується з Пн. Балт. морем, із Пд. — Карпатами та верхів’ями Дунаю, з Зх. — р. Одер, зі Сх. — р. Вісла, Нарев, Сян. Перші згадки про перебування слов’ян. насел. на цих теренах датовані поч. н. е. Етногенез З. с. пов’язаний із празькою археологічною культурою та дзєдзіц. археол. культурою раннього середньовіччя. У 7–9 ст. розпочався інтенсив. процес державотворення, в результаті якого виникли держави Само, Карантанія, Великоморав. держава. В 9–10 ст. на зх.-слов’ян. землях утвердилося християнство. У 10 ст. сформувалися чес. та польс. державності. За доби пізнього середньовіччя та раннього нового часу експансіоніст. політика Польщі призвела до включення до її складу знач. масиву балт. та сх.-слов’ян. насел., водночас нім. експансія — до асиміляції більшості полаб. та помор. слов’ян. Від кін. 18 ст. зх.-слов’ян. землі увійшли до складу Австрії, Прусії та Росії. Політ. гніт й екон. негаразди призвели до кількох хвиль еміграції З. с. переважно до Зх. Європи та Пн. Америки. Утворення нац. держав Польщі та Чехо-Словаччини відбулося після 1-ї світової війни. 1993 поділ Чехословаччини на Чехію та Словаччину завершив формування держ. структур найбільших зх.-слов’ян. народів.

Завантажити статтю