Західноєвропейський союз (ЗЄС)

ЗАХІДНОЄВРОПЕ́ЙСЬКИЙ СОЮ́З (ЗЄС) — регіональна військово-політична організація європейських країн; діяла від 1954 до 2011 року. Союз засновано згідно з Паризькими угодами (укладені 1954, ратифіковані 1955), якими внесено зміни до Брюс­сельського договору (пакту) про економічне, соціальне і культурне спів­робітництво та колективну само­оборону між Бельгією, Великою Британією, Люксембургом, Нідерландами і Францією 1948. Ці зміни дали можливість при­єд­натися до Брюс­сельського договору Федеративній Республіці Німеч­чина та Італії. ЗЄС утворений з метою:

• на­да­н­ня від­повід­но до статуту ООН військової та іншої допомоги в під­триман­ні між­народного миру і без­пеки, протидії будь-якій агресивній політиці;
• сприя­н­ня єд­ності Європи;
• тісної спів­праці з НАТО (від 1992 також і з Європейським Союзом);
• зміцне­н­ня та забезпече­н­ня демократії, особистої і політичної свободи, кон­ституційних традицій, економічних, соціальних і культурних звʼязків між державами-членами.

В остан­ні роки існува­н­ня ЗЄС до нього входили:

• члени (10) — Бельгія, Велика Британія, Греція, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеч­чина, Португалія, Франція;
• асоці­йовані члени (6) — Ісландія, Норвегія, Туреч­чина, Польща, Чехія, Угорщина;
• асоці­йовані партнери (7) — Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словач­чина, Словенія.

Структура ЗЄС: рада, по­стійна рада (зокрема робоча група ради), начальник Генерального штабу, штаб із планува­н­ня, робочі групи (спеціальна робоча група, група пред­ставників міністерств оборони), асамблея, секретаріат. Раду ЗЄС на рівні міністрів закордон­них справ і оборони держав-членів збирали двічі на рік. Як вищий орган вона при­значена нести політичну та військову від­повід­альність за діяльність організації. Раду можна скликати в будь-який час на пропозицію держави-члена для обговоре­н­ня становища, за­гроз­ливого для миру або економічної стабільності. По­стійну раду збирали раз на тиждень під головува­н­ням генерального секретаря у штаб-квартирі ЗЄС для забезпече­н­ня по­стійного керівництва. Робоча група ради готувала щотижневі засі­да­н­ня по­стійної ради. Начальників Генеральних штабів скликали двічі на рік напередодні регулярних засі­дань ради. Штаб із планува­н­ня, під­порядкований раді, від­повід­ав за під­готовку планів можливого викори­ста­н­ня Збройних сил під егідою ЗЄС, роз­робляв рекомендації для систем управлі­н­ня, зокрема чинні служби. Діяльності ради сприяли: спеціальна робоча група із пред­ставників Міністерств закордон­них справ країн-членів (політичні пита­н­ня європейської без­пеки), група пред­ставників міністерств оборони (військові пита­н­ня європейської без­пеки), робочі комітети з питань космічного права, верифікації угоди про «від­крите небо», Серед­земноморʼя та інші.

Асамблею ЗЄС у складі 108-ми депутатів країн-членів Брюс­сельського договору в Парламентській асамблеї Ради Європи збирали двічі на рік для обговоре­н­ня всіх питань діяльності. Керував радою секретаріат на чолі з генеральним секретарем і його за­ступником. 1990 ріше­н­ням ради ЗЄС створили Ін­ститут про­блем без­пеки із зав­да­н­нями: проведе­н­ня досліджень для ради та Парламентської асамблеї Ради Європи; інформува­н­ня засобів масової інформації стосовно питань європейської без­пеки; формува­н­ня банку даних; організація між­народних семінарів і колоквіумів разом з аналогічними ін­ститутами держав-членів; оприлюдне­н­ня аналітичних досліджень та інших праць.

1992 члени ЗЄС ухвалили Маастрихтську заяву до Договору про Європейський Союз і Петерсберзьку декларацію, 1993 — Люксембурзьку декларацію. В цих документах ви­значено політику щодо подальших від­носин з НАТО, засновану на принципах про­зорості та спів­робітництва, а також заплановано заходи стосовно роз­витку від­носин Європейського Союзу у справі під­трима­н­ня миру та без­пеки в європейському регіоні. Маастрихтська заява спрямована на зміцне­н­ня європейської єд­ності у сфері без­пеки та оборони, а також взя­т­тя на себе більшої від­повід­альності в пита­н­нях оборони Європи; спрямува­н­ня діяльності ЗЄС як невід­ʼємної складової частини процесу роз­витку Європейського Союзу; посиле­н­ня ролі ЗЄС у довго­строковій пер­спективі загальної оборон­ної політики ЄС та в її узгодженості з політикою НАТО.

Щодо роз­витку від­носин з Європейським Союзом перед­бачено узгодже­н­ня місць і строків зу­стрічей, організаційних та процедурних питань; забезпече­н­ня тісного спів­робітництва між Радою Європейського Союзу та його секретаріатом, з одного боку, і секретаріатом ЗЄС — з іншого; ви­вче­н­ня можливості узгодже­н­ня послідовності та строків головува­н­ня в Європейському Союзі і ЗЄС; інформува­н­ня Європейської комісії про діяльність ЗЄС у звʼязку зі спільною зовнішньою політикою та політикою без­пеки Європейського Союзу; по­глибле­н­ня спів­робітництва між асамблеєю ЗЄС та Європейським парламентом. У руслі роз­витку від­носин з НАТО проголошено політику по­глибле­н­ня ко­ординації в пита­н­нях, що становлять спільний інтерес; узгодже­н­ня місць і строків зу­стрічей, організаційних та процедурних питань; забезпече­н­ня тісного спів­робітництва між секретаріатами ЗЄС і НАТО.

У Петерсберзькій декларації країн-членів ЗЄС перед­бачено: на­да­н­ня військових під­роз­ділів усіх родів звичайних озброєнь країн-членів для виріше­н­ня зав­дань під егідою ЗЄС (гуманітарні і рятувальні операції, операції щодо під­трима­н­ня миру); викори­ста­н­ня військових частин, під­леглих ЗЄС, за ріше­н­ням ради, узгодже­н­ня планів та їх здійсне­н­ня; створе­н­ня багатонаціональних військових зʼ­єд­нань із Збройних сил держав-членів ЗЄС, зокрема й при­значених для викона­н­ня зав­дань НАТО (після консультації з НАТО).

Важливими етапами діяльності в цьому напрямку стало додава­н­ня Петерсберзьких зав­дань ЗЄС до Договору про Європейський Союз і роз­виток тісніших ін­ституційних звʼязків із Європейським Союзом. 1992 міністри закордон­них справ та оборони європейських країн ухвалили ріше­н­ня про по­глибле­н­ня багато­сторон­ніх від­носин шляхом проведе­н­ня щорічних зу­стрічей міністрів закордон­них справ і міністрів оборони; створе­н­ня консультативного форуму з по­стійної ради ЗЄС і послів інших країн (зу­стрічі двічі на рік); організацію можливих зу­стрічей «спеціальної трійки» на рівні найвищих посадових осіб; обмін документами та інформацією; спів­робітництво між Ін­ститутом про­блем без­пеки ЗЄС та аналогічними ін­ститутами інших країн.

Посиле­н­ня ролі ЗЄС, повʼязане із концепцією взя­т­тя європейськими союзниками по НАТО більшої від­повід­альності у вирішен­ні поточних та майбутніх зав­дань у сфері без­пеки, від­значене й у «Стратегічній концепції Альянсу», затвердженій главами держав та урядів на засі­дан­ні Пів­нічноатлантичної ради (Вашингтон, 1999). Під час кризи в Югославії ЗЄС ві­ді­грав вагому роль у забезпечен­ні (разом із НАТО) викона­н­ня санкцій Ради Без­пеки ООН та створен­ні в липні 1991 спільної адміністрації Європейського Союзу–ЗЄС у місті Мо­стар (Боснія). 1997 він також керував місією на­вча­н­ня поліцейських в Албанії та брав участь в операціях з роз­мінува­н­ня у Хорватії. У звʼязку з прийня­т­тям Лісабонського договору 2007 із Договору про Європейський Союз вилучено положе­н­ня про звʼязок із ЗЄС і встановлено, що політика Європейського Союзу не зачіпає особливого характеру політики без­пеки та оборони деяких держав-членів (під ними ро­зуміють, зокрема, держави-члени ЗЄС). Робочі мови ЗЄС — англійська і французька. Місцеперебува­н­ня штаб-квартири ЗЄС — Брюс­сель, асамблеї ЗЄС — Париж.

30 червня 2011 року ЗЄС припинив існува­н­ня.

В. Н. Денисов

Завантажити статтю