Кричевський Василь Григорович

Визначення і загальна характеристика

КРИЧЕ́ВСЬКИЙ Василь Григорович (29. 12. 1872(10. 01. 1873), за іншими даними — 31. 12. 1872(12. 01. 1873), с. Ворожба, нині Лебединського р-ну Сумської обл. — 15. 11. 1952, Каракас, пере­похований 1975 у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джер­сі, США) — архітектор, графік, живописець, художник театру і кіно, колекціонер і дослідник народного мистецтва. Брат Федора, батько Ва­­силя, Миколи Кричевських та Г. Кричевської-Лінде, дід К. Кри­чевської-Росандич. Доктор мистецтво­знавства (1939), професор (1917). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1940). Дійсний член секції мистецтв (1922) та Всеукраїнського археологічного комітету (1925) ВУАН. Почесний член УВАН і АМ у США (1945). Закінчив Харківське технічно-залізничне училище (1889), від­відував лекції у Харківському університеті. Мистецтву на­вчався само­стійно. Працював у Хар­кові під керівництвом С. Загоскіна (1889–91) та О. Бе­­кетова (1898–1903). Один із фундаторів і професор Української академії мистецтв (1917), архітектурного і художнього ін­ститутів (1922–25, 1928–41) у Києві, Одеського художнього політехнікуму (1927–28) і Вищої образотворчої студії у Львові (1943–44, одночасно — ректор); 1918–19 — директор Миргородського художньо-промислового ін­ституту (нині Полтавської обл.).

Від 1944 — на еміграції в Австрії та Франції, від 1948 — у Венесуелі. Від 1897 — учасник мистецьких ви­ставок у Харкові, Санкт-Петербурзі, Полтаві, Києві, Берліні, Парижі, Брюс­селі, Празі, Тбілісі, Варшаві, Лондоні, Вашингтоні, Торонто, Каракасі, Філадельфії, Нью-Йорку. Персональні — у Києві (1903, 1910, 1935, 1940–41), Одесі (1940), посмертні — у Нью-Йор­ку (1953, 1962, 1972–73) та Філадельфії (1974). Творчість К. мала основоположне значе­н­ня для еволюції українського мистецтва 20 ст. Для робіт К. характерні оригінальність, своєрідність у трактуван­ні національного на сучасний лад. Проектом будинку Полтавського земства (1903–07) започаткував український архітектурний стиль (традиційні архітектурні форми і деталі, оздобле­н­ня поліхромною керамікою з прадавніх орнаментальних мотивів). У будівництві споруд різноманітного при­значе­н­ня для різних регіонів України по­єд­нував раціоналізм нового часу з народними традиціями. 1911 започаткував модерне оформле­н­ня українських книжок і періодичних ви­дань, екслібрисів, друкарських знаків. Блискуче вирішував дизайн та естетичне наповне­н­ня книг. Для його обкладинок характерна продумана композиція; за­стосовував українські візерунки зі шрифтовими елементами. Широко використовував спадщину української орнаментики (символи, ритміку, стилізацію, роз­маїтість мотивів) у державних гербах і паперах, марках та банкнотах УНР.

Оригінально вирішив герби із зображе­н­ням тризуба в орнаментальному вінку. Живописним композиціям К. властиві ім­пресіоністична манера, чіткий лапідарний рисунок, декоративний малюнок з українським локальним колоритом. Національною самобутністю, глибоким зна­н­ням народного життя й побуту по­значені декорації для театру М. Садовського, оформле­н­ня українських фільмів. К. — перший художник кіно, яке разом з О. Довженком вивів на європейський рівень. Творчість К. присвячена архітектурі й пластичному мистецтву. Мас­штабністю та багато­гран­ністю творчої натури він нагадує мистців італійського Від­родже­н­ня. У багатьох царинах української культури йому належить роль першовід­кривача. Пластичні твори К. уві­йшли в ан­нали українського мистецтва і є гордістю українського народу. Автор праць про український народний орнамент, моно­графії «Українське народне мистецтво» (не опубліковано); а також статей, зокрема «Ро­зумі­н­ня українського стилю» // «Сяйво», 1914, № 3; «Хроніка–2000», 1994, № 1–2; «ОМ», 2000, № 3–4; «Архітектура доби» // «Червоний шлях», 1928, № 3; «До художнього оформле­н­ня будинку Т. Шевченка» // «Глобус», 1928, № 5; «Заповід­ник Т. Г. Шевченка в Каневі» // «Архітектура Радянської України», 1938, № 3 (спів­автор); «Нарбут в Українській академії мистецтв» // «ОМ», 1997, № 1, 2. У Києві 1998 К. встановлено меморіальну дошку (скульптор Ю. Багалика, архітектор Р. Кухаренко). У Національному музеї-заповід­нику українського гончарства (смт Опішня Зіньківського р-ну Полтавської обл.) 2013 від­крито Музей мистецтв родини Кричевських. Державній спеціалізованій художній школі-інтернату «Колегіум мистецтв у Опішному» 2014 присвоєно імʼя К. Окремі роботи зберігаються в НХМ, Національному музеї у Львові, Полтавському художньому і крає­знавчому музеях, Одеському, Сімферопольському, Харківському, Лебединському (Сумської обл.) художніх музеях, Шевченківському національному заповід­нику в Каневі (Черкаської обл.), Українському музеї у Нью-Йорку, музеях Канади.

Тв.: живопис — «Харків. Берег річки Лопань» (1892), «Харків. Осінь в університетському саду» (1894), «Харків. Куток Карпівського саду» (1895), «Алупка» (1897), «Ліс у Бабаях» (1898), «На Дні­прі» (1900), «Крим» (1901), «Гора Ай-Петрі» (1908), «Венеція. Острів Мурано» (1911), «Ярмарок» (1912), «Кирилівська церква у Києві» (1915), «Церква І. Мазепи» (1916), «Село Шпичинці» (1921), «Вулиця Прорізна в Києві» (1929), «Інтерʼєр майстерні» (1933), «Київ. Ірининська вулиця» (1934), «Сорочинський ярмарок» (1938), «Сосни в Криму» (1948), «Церква над Дні­пром» (1952); архіт. проекти — власний будинок у стилі французького Ренесансу (Харків, 1896); українська хата на ви­ставці 12-го археологічного зʼ­їзду в Харкові (1902); будинок Полтавського земства (1903–08); Народний дім (м. Лохвиця, 1904); будинки — М. Дмитрієва (м-ко Яреськи, нині село Шишацького р-ну), Д. Милорадовича (с. Веселий Поділ, нині Семенівського р-ну; усі — Полтавської обл., 1905), М. Грушевського (1909, оформле­н­ня фасаду і вестибюля), на вул. Полтавська (1908) та Кудрявська (1913; усі — у Києві); лікарня М. Стаховського (1913, Він­ниця); павіль­йон України на Всесоюзній сільськогосподарській ви­ставці у Москві (1923); сільський клуб-читальня для Між­народної ви­ставки у Парижі (1925); рекон­струкція Будинку-музею Т. Шевченка у Києві (1928); меморіальний музей Т. Шевченка по­близу його могили в Каневі (1934–37, спів­автор П. Костирко); оформле­н­ня книжок — «Малюнки художника П. Д. Мартиновича до “Енеїди” Котляревського» (П., 1903), «Ілюстрована історія України» (1911) та «Культурно-національний рух на Україні в ХVI–XVII ст.» (1912) М. Грушевського, «Українське мистецтво» В. Щербаківського (Л.; К., 1913; К.; Прага, 1926), «Контрасти: Лірика» Грицька Чу­принки (Л., 1913), «350 років українського друку», «Українська книга XVI–XVII–XVIII ст.», «Українські народні думи та пісні історичні» Д. Ревуцького (усі — 1926), «Майстер корабля» Ю. Яновського (1928), «Будівлі: Поезії» М. Бажана (1929; усі — Київ), «Намисто» В. Вин­ниченка (Х., 1929), понад 300 порт­ретів українських письмен­ників 19–20 ст. для антології «Українська поезія» (К., 1930, т. 1–4), «Твори» Б. Грінченка (Х., 1931), збірка «Українська пісня» (К., 1935), «Кобзар» Т. Шевченка (К., 1939), «Український православний календар на 1952 рік» (Нью-Йорк, 1952); декорації — до драми «Бог­дан Хмельницький» М. Старицького, опери «Сільська честь» П. Масканьї (обидві — 1907), історичних драм «Тарас Бульба» і «Маруся Богуславка» М. Старицького (1908), опери «Галька» С. Монюшка (1909; усі — у театрі М. Садовського); над­гробки — М. Дмитрієву (Полтава, 1909, скульптор Ф. Балавенський), М. Коцюбинському (Чернігів, 1930), Д. Заболотному (с. Заболотне Крижопільського р-ну Він­ницької обл., 1932), М. Грушевському (Київ, 1935, скульптор І. Макогон); проект памʼятника українським учасникам Руху Опору у Франції (1947); проекти килимів і вибійки (1913), вишива­н­ня і вибійки для Ку­старно-промислової спілки у Києві (1922); Великий і Малий державні герби УНР, Велика і Мала печатки УНР, державний кредитовий білет 2 грн (усі — 1918); друкарські знаки — для Всеукраїнської ко­оперативної видавничої спілки (1920), Українського наукового ін­ституту книго­знавства (1925), харківського видавництва «Рух» (1929); екслібриси — С. Єфремова (1920), С. Маслова (1927), Я. Стешенка (1928), Д. Ревуцького (1929), О. Макаренка (1930), Ю. Яновського (1932), П. Стефуранчика (1945); меблі для Будинку-музею Т. Шевченка в Києві (1925) та історичної секції ВУАН (1929); оформле­н­ня кінофільмів: «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило» (обидва — 1926, режисер П. Чардинін; Одеська кіностудія ВУФКУ), «Звенигора» (1928, режисер О. Довженко), «Назар Стодоля» (1937, режисер Г. Тасін; обидва — на Одеській кіностудії художніх фільмів), «Сорочинський ярмарок» (1939, режисер М. Екк; Київська кіностудія художніх фільмів); ескізи ілюстрацій до повісті «Миргород» М. Гоголя (1935), роману «Чорна рада» П. Куліша (1946).

Літ.: Фесак К. Василь Кричевський // Глобус. 1927. № 10; Персональна ви­ставка творів заслуженого діяча мистецтв, доктора мистецтво­знавчих наук, професора В. Г. Кричевського (період творчості 1892–1940 рр.): Каталог. К., 1940; Радіонов Г. В. Г. Кричевський: До характеристики твор. шляху // ОМ. 1940. № 7; Щербаківський В. Памʼяті Василя Григоровича Кричевського // Визв. шлях. Лондон, 1954. Кн. 1–4, 7–8; Ханко В. Василь Кричевський // НТЕ. 1973. № 1; Па­вловський В. Василь Гри­горович Кричевський: Життя і творчість. Нью-Йорк, 1974; Чепелик В. Май­стер корабля архітектурного від­родже­н­ня // АрхУ. 1991. № 5; Блюміна І. Родове дерево Кричевських // Вітчизна. 1992. № 11; Ясієвич В. Василь Кри­чевський — спів­ець українського народного стилю // Укр. мистецтво­знавство. К., 1993. Вип. 1; Карамаш С. Цей незалежний Кричевський: До 120-річчя від дня народж. // Київ. вісн. 1993, 3 лют.; Попович В. Василь Кричевський // Сучасність. 1994. № 3; Лагутенко О. Від модерну до кон­структивізму: Книжкова графіка Василя Кричевського // Родовід. 1995. № 3(12); Че­пелик В. Слава великого майстра // Артанія: Альм. 1996. Кн. 2; Тарахан-Береза З. Василь Кричевський і національний музей-памʼятник (До 125-ї річниці з дня народж. мистця) // ОМ. 1998. № 1; Лебедєв Г. Поверне­н­ня в Україну спадщини художників Кричевських // КС. 2000. № 6; Ви­ставка «Мис­тецька родина Кричевських»: Буклет. П., 2002; Владимирова Н. До ювілею В. Г. Кричевького // Мистецтво­знавство України: Зб. наук. пр. К., 2003. Вип. 3; Ковальчук О. Митець, народо­знавець і педагог Василь Кричевський // НТЕ. 2003. № 1–2; Маричевська О. Ук­ра­їнський архітектурний модерн Василя Кричевського (100-річчя з часу спорудже­н­ня будинку Полтав. земства) // ОМ. 2003. № 4; Рубан-Кравченко В. Кричевські і українська художня культура XX столі­т­тя. Василь Кричевський. К., 2004. Кн. 1; Твори В. Г. Кричевського у зі­бран­ні Харківського художнього музею: Буклет. Х., 2006; Кіндрась Е. Венесуельське сонце українського генія // ДТ. 2007, 14 квіт.; Щербаківський В. Памʼяті Василя Григоровича Кричевського // ПУ. 2007. № 4; Манжара Г. Василь Кричевський і Тарас Шевченко. На пере­тинах історії // ОМ. 2014. № 1; Віт­­ченко Д. Харків Василя Кричевського // ПУ. 2014. № 6; Денисенко О. Пленерні студії Василя Кричевського // Там само; Нестеренко П. Книжкові знаки Василя Кричевського // Там само; Орлова Н. Ва­­силь Кричевський і Будинок-музей Тара­­са Шевченка // Там само; Нешта О. Со­­фія Київська у творчості Василя Кричев­­ського // Там само.

В. М. Ханко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю