Збараж - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Збараж

ЗБА́РАЖ – місто Тернопільської області, райцентр. Знаходиться серед гір Медобори на обох берегах р. Гнізна (притока Серету, бас. Дністра), за 22 км від Тернополя. Пл. 7,1 км2. Насел. 13 053 особи (2001, складає 94,9 % до 1989), переважно українці. Залізнична станція на лінії Тернопіль–Шепетівка. Побл. проходить автомагістраль Одеса–Брест. За однією з версій назва міста походить від слова «збір» – тут руські князі збирали воїнів, ідучи на рать (автор «Повісті минулих літ» називав його Збираж), за ін. – від праслов’ян. слів «бара» (болото, заболочена місцевість) або «брать» (місце борців). Вперше згадується під 1211 у Галицько-Волин. літописі. Від 14 ст. – під владою Польщі. Від серед. 15 ст. власники З. – предки укр. князів. роду Несвізьких із Волині, які називали себе князями Збаразькими. 1589 у місті налічувалося 284 будинки, проживало 1420 осіб. Наприкінці 16 – на поч. 17 ст. на горі, на лівому березі Гнізни, збудовано замок. 1474 і 1598 місто відбивало напади татар. Від 1636 належало Я. Вишневецькому. Під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького 1648, 1649, 1651 і 1655 місто і фортецю штурмували козац. загони. У боях під З. 1649 загинув корсун. наказ. полковник С. Мрозовицький (Нестор Морозенко), був тяжко поранений І. Богун. Врятувало обложених наближення польс. війська на чолі з королем Яном ІІ Казимиром (див. Зборів). 1707 тут побував Петро І. Після 1-го поділу Польщі 1772 місто увійшло до складу Австрії (від 1869 – Австро-Угорщина). 1797 цісар Франц ІІ підтвердив герб міста. 1810–15 З. згідно з Шенбрун. трактатом – у межах кордонів Росії. Від 1867 – повіт. центр. У 2-й пол. 19 ст. тут було 1615 будинків, проживало 7048 (1912 – 8394) осіб. На поч. 20 ст. діяли цегел., ливар., пивовар., 2 лікеро-горілчані з-ди; 2 парові та 2 водяні млини, миловарня, золотил. майстерня, друкарня. 1906 від Тернополя до З. прокладено залізницю. 1920–39 – у межах кордонів Польщі, від 1939 – УРСР. Від 22 червня 1941 до березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. 1973 З. оголошено містом-заповідником, 1994 Збараз. замок – істор.-архіт. заповідником (див. «Замки Тернопілля» Національний заповідник). Гол. підпр-ва: з-д продтоварів, ТОВи «Збаражцукор», «Інтер», ЗАТ «Хлібозавод», ВАТ «Квантор», СП «Тарний комбінат». У З. – 3 заг.-осв. школи, школа-інтернат, ПТУ, 4 дитсадки; муз. школа, 2 б-ки; лікарня; ДЮСШ; відділ. 6-ти банків. Виходить г. «Народне слово». На тер. З. виявлено мезоліт. стоянку (8 тис. р. до н. е.), поселення трипіл., черняхів., Лука-Райковец. культур, могильник 8–9 ст. Пам’ятки арх-ри: синагога (1537), Спасо-Преображен. церква (1600, збудована на місці монастиря св. Онуфрія, нині – парафіял. церква с. Залужжя), костел і монастир отців бернардинців (1627), Успен. (1755) та Воскресен. (1764) церкви. У 1990-х рр. споруджено церкву апостолів Петра і Павла, у 2000-х рр. – Покрови Пресвятої Богородиці. Реліг. громади: 2 – УПЦ КП, УГКЦ, РКЦ, євангелістів християн-баптистів, свідків Єгови, адвентистів сьомого дня. Серед видат. уродженців – хірург-онколог, дійс. чл. НТШ Б. Білинський, фахівець у галузі залізнич. буд-ва К. Зіпсер, економіст Г. Прощарук; польс. літературознавець, політ. діяч В. Фельдман, громад. діяч А. Батюк, польс. громад.-політ. діячі брати І. Дашинський та Ф. Дашинський, літературознавець, громад.-культур. діяч В. Жила; діяч ОУН–УПА Д. Клячківський; реліг. діячі Г. Кінах та І. Прашко; художниця О. Куца-Ковалишин; актор, співак, режисер Я. Стадник, скрипаль, диригент, композитор Р.-В. Бородієвич; тенісист, спорт. діяч Р. Ракочий. Встановлено пам’ятники Б. Хмельницькому, І. Франку, погруддя Д. Клячківського, пам’ят. знак А. Міцкевичу, мемор. комплекс рад. воїнам, які загинули під час 2-ї світ. війни, мемор. дошки на честь виступу І. Франка 1895 на вічі та його перебування в місті, полковнику Нестору Морозенку, до 125-річчя «Просвіти», фундаторам Укр. нар. дому І. та В. Телев’якам, на честь перебування в місті С. Петлюри.

Літ.: Малевич А. П. Збараж: Істор.-краєзнав. нарис. Л., 1984; Мицик Ю. А. Облога Збаража (1649 р.): відоме й невідоме // УІЖ. 2008. № 5.

О. О. Бернадин, Г. П. Дика, Р. К. Остапчук

Стаття оновлена: 2010