Збройні сили ООН

Визначення і загальна характеристика

ЗБРО́ЙНІ СИ́ЛИ ООН — обʼ­єд­нані збройні сили держав-членів Організації Обʼ­єд­наних Націй. ЗС ООН, покликані забезпечувати заходи воєн. характеру в рамках примус. дій її чл. від­повід­но до глави 7 Статуту ООН, створює та за­стосовує Рада Без­пеки (РБ) ООН у випадках, коли вона ви­знає існува­н­ня будь-якої за­грози мирові, будь-якого поруше­н­ня миру або акту агресії та у звʼязку з цим при­ймає від­повід­не ріше­н­ня з метою під­трима­н­ня або від­новле­н­ня миру і без­пеки (ст. 39). ЗС ООН за­стосовують у виняткових випадках, коли ін. заходи можуть виявитись або виявилися неефективними. Згідно зі ст. 43 Статуту ООН усі держави-чл. ООН зобовʼязані надавати у роз­порядже­н­ня РБ на її вимогу та від­повід­но до спец. угод необхідні для під­трима­н­ня між­нар. миру й без­пеки нац. ЗС, допомогу та засоби обслуговува­н­ня, включаючи право проходже­н­ня через певну територію. Такі угоди ви­значають кількість і рід військ, ступінь готовності та їх заг. роз­ташува­н­ня і характер на­даних ними засобів обслуговува­н­ня та допомоги. Пере­говори про укладе­н­ня за­знач. угод роз­починають в якомога коротший строк з ініціативи РБ ООН. Угоди, укладені РБ і чл. ООН або РБ та групами чл. ООН, під­лягають ратифікації державами, що їх під­писали, згідно з кон­ституц. процедурою. В разі прийня­т­тя ріше­н­ня про за­стосува­н­ня сили РБ ООН, перш ніж вимагати від чл. ООН, не пред­ставленого в РБ, на­да­н­ня ЗС на викона­н­ня зобовʼязань, взятих ним на під­ставі ст. 43, за­прошує цього чл., за його бажа­н­ням, взяти участь у ріше­н­нях РБ щодо викори­ста­н­ня контингентів ЗС цього чл. ООН (ст. 44). Ст. 42 Статуту ООН уповноважує РБ за­стосовувати дії воєн. характеру повітр., мор. або сухопут. силами, необхідні для під­трима­н­ня чи від­новле­н­ня між­нар. миру та без­пеки. Такі дії можуть включати демонстрації, блокаду та ін. операції. Допомогу РБ ООН з усіх питань, що стосуються військ. потреб у справі під­трима­н­ня між­нар. миру і без­пеки, викори­ста­н­ня військ, пере­даних в її роз­порядже­н­ня, і командува­н­ня ними, надає Військ.-штаб. комітет. У його складі повин­ні пере­бувати нач. штабів по­стій. чл. РБ ООН або їхні пред­ставники. Крім того, до спів­робітництва з комітетом можна за­прошувати будь-кого з чл. ООН, не пред­ставленого по­стійно у ньому, якщо ефективне здійсне­н­ня обовʼязків вимагає участі цього чл. ООН у його роботі (ст. 47). Отже, РБ ООН має виключну компетенцію у вирішен­ні всіх питань, повʼязаних зі створе­н­ням та функціонува­н­ням ЗС ООН. Згідно з пунктом 3 ст. 27 Статуту ООН такі ріше­н­ня потрібно при­ймати з дотрима­н­ням принципу одно­стайності по­стій. чл. РБ ООН, що є основою для за­стосува­н­ня колектив. дій держав-чл. ООН для під­трима­н­ня або від­новле­н­ня між­нар. миру та без­пеки. Однак «холодна війна» між США та СРСР не до­зволила викори­стати механізм створе­н­ня та функціонува­н­ня ЗС ООН як складової частини системи колектив. без­пеки. В умовах реал. дії принципу одно­стайності по­стій. чл. РБ ООН ухвале­н­ня таких рішень цілком залежало від збігу їхніх інтересів щодо ситуацій, повʼязаних з необхідністю під­трима­н­ня або від­новле­н­ня миру. Тому в той період РБ ООН не ухвалила жодного ріше­н­ня про створе­н­ня ЗС ООН, що зробило неможливим і функціонува­н­ня Військ.-штаб. комітету як органу заг. стратег. планува­н­ня і тех. радника з воєн. питань, від­повід­ал. перед РБ. Числен­ні збройні конфлікти, що виникали в період «холод. війни» у різних регіонах світу, всупереч існуючій у Статуті ООН забороні державам використовувати силу при роз­вʼязан­ні спорів, вимагали від ООН за­стосува­н­ня заходів для припине­н­ня конфліктів, що за­грожували мирові та без­пеці народів. Тому між­нар. спів­товариство обрало шлях створе­н­ня та функціонува­н­ня у рамках і під керівництвом ООН миротвор. ЗС (контингентів ЗС держав-чл. ООН). Вони діяли у зонах зброй. конфліктів на під­ставі різного роду функціонал. мандатів, на­даних РБ ООН з метою роз­ʼ­єд­нати ЗС ворогуючих сторін і створити таким чином сприятл. умови для проведе­н­ня дипломат. пере­говорів щодо припине­н­ня цих конфліктів. За­знач. практика ООН, основу якої становили ріше­н­ня РБ ООН, є важливим між­нар. досві­дом роз­вʼяза­н­ня різноманіт. за своїм характером сучас. зброй. конфліктів. Вона надала нового змісту компетенції РБ та Ген. секр. ООН, виходячи з повноважень організації. Остан­ні цілком від­повід­ають осн. меті ООН — під­триман­ню між­нар. миру та без­пеки, що під­тверджено 1949 Між­нар. судом ООН. Від­тоді діяльність РБ та Ген. секр. ООН у цій сфері називають операціями ООН з під­трима­н­ня миру. З різними миротвор. функціями створювали: Над­звич. сили ООН в Єгипті (1965–67), ЗС ООН у Конґо (1960–64) та на Кіпрі (від 1964), Над­звич. ЗС ООН на Близькому Сході (1973–79), Сили ООН для на­гляду за роз­ʼ­єд­на­н­ням ізраїл. та сирій. військ (від 1974), Тимчас. ЗС для під­трима­н­ня миру в Лівані (від 1978) тощо.

Після закін. «холод. війни» операції ООН з під­трима­н­ня між­нар. миру набули нових рис. Так, під час тривалого зброй. конфлікту на тер. колиш. Югославії (почався 1991) РБ значно роз­ширила мандат миротвор. сил ООН і надала їм право у разі необхідності за­стосовувати силу у великих мас­штабах. Крім того, вперше для роз­вʼяза­н­ня регіон. конфлікту під прапором ООН діяли військ. контингенти країн НАТО, сформов. з різних родів військ, включаючи військ.-повітр. під­роз­діли. Водночас у зовн. політиці США, які після роз­паду СРСР залишилися єдиною у світі «над­державою», проявилась тенденція до одноосіб. планува­н­ня та проведе­н­ня на тер. колиш. Югославії операцій з викори­ста­н­ням військ. контингентів країн НАТО, насамперед власних. Це по­збавило РБ ООН до­стат. контролю за їхнім здійсне­н­ням, як того вимагають положе­н­ня глави 7 Статуту ООН. Істотні новації притаман­ні й ріше­н­ням РБ ООН щодо подола­н­ня кризової ситуації у регіоні Перської затоки, що виникла 1990 в результаті агресії Іраку проти Кувейту. Вона кваліфікувала зброй. напад однієї держави на ін. як акт агресії і зобовʼязала Ірак негайно припинити окупацію тер. Кувейту. Невикона­н­ня Іраком закон. вимоги між­нар. спів­товариства при­звело до введе­н­ня РБ ООН всеосяж. екон. санкцій проти Іраку. Водночас США та деякі ін. країни Заходу без погодже­н­ня із РБ ООН направили у регіон Перської затоки свої ЗС, які встановили блокаду мор. узбереж­жя Іраку. Тільки після цього США пові­домили РБ ООН про свої дії, пославшись на невід­ʼємне право на індивід. та колективну само­оборону, а також на зверне­н­ня до них Кувейту і Саудів. Аравії про на­да­н­ня їм військ. допомоги. Таким чином, РБ ООН фактично було усунуто від прийня­т­тя рішень про створе­н­ня та викори­ста­н­ня у регіоні Перської затоки ЗС для від­новле­н­ня миру. Не­вдовзі вона все ж спромоглася постфактум санкціонувати ці дії США (резолюція № 665 від 25 серпня 1990) і надати військам країн Заходу мандат ООН на проведе­н­ня військ. операцій у цьому регіоні. Резолюція РБ ООН № 678 від 29 листопада 1990 під­твердила закон­ність за­стосува­н­ня сили проти Іраку та встановила для нього строк викона­н­ня усіх своїх резолюцій — 15 січня 1991. Держави, військ. контингенти яких взяли участь у проти­стоян­ні агресорові, отримали повноваже­н­ня викори­стати всі необхідні засоби для від­новле­н­ня миру і без­пеки у регіоні Перської затоки. 16 січня 1991 роз­почато воєн­ні дії, що завершилися звільне­н­ням тер. Кувейту та від­новле­н­ням його суверенітету. РБ ООН зобовʼязала Ірак ліквідувати під контролем ООН хім. та бактеріол. зброю, ракети з радіусом дії понад 150 км та обладна­н­ня для їх виробництва. Конфлікт у колиш. Югославії (на тер. Боснії) спричинив одноосібні дії НАТО шляхом проведе­н­ня операцій з під­трима­н­ня миру, які лише постфактум схвалила РБ ООН. Після спільної роботи з ООН над досягне­н­ням миру в Боснії НАТО 1995 створило власні Сили втіле­н­ня миру, а 1996 — Сили стабілізації з метою забезпече­н­ня миру і прокла­да­н­ня шляху для від­будови Боснії. Вони спів­працюють з миротвор. під­роз­ділами країн, що не є чл. НАТО, зокрема РФ та України. Нині НАТО через їхні місії згідно з мандатом ООН здійснює на­гляд за дотрима­н­ням миру в регіоні. 1999 кризова ситуація виникла в Югославії — спалахнув конфлікт у серб. провінції Косово. НАТО, яке під­тримало косоварів у проти­стоян­ні з сербами, висунуло ультиматум уряду цієї суверен. держави, по­грожуючи їй широкомас­штаб. бомбардува­н­нями, і здійснило свою по­грозу навіть за від­сутності резолюції РБ ООН. Цими діями порушено не тільки глави 7–8 Статуту ООН, а й Пн.-атлантич. договір, який забороняє НАТО діяти за межами тер. країн-чл. НАТО без від­повід. під­тримки з боку ООН (ст. 5). Однак США роз­глядають ці події як прецедент для майбут. втруча­н­ня НАТО за межами альянсу шляхом роз­горта­н­ня своїх ЗС для викона­н­ня місії з під­трима­н­ня миру без обовʼязк. прийня­т­тя від­повід. резолюції РБ ООН. Нова роль, на яку претендує НАТО, під­тверджена у «Стратегічній концепції альянсу», прийнятій на засі­дан­ні Пн.-атлантич. ради (Вашинґтон, 1999), в якому взяли участь глави держав та урядів країн-чл. НАТО. В цьому документі прямо перед­бачено проведе­н­ня операцій з реагува­н­ня на кризу, не врегульов. ст. 5 вказаного договору (пункт 31), тобто такі операції можуть бути поширені на різні кризи за межами тер. держав-чл. НАТО. У рамках НАТО роз­роблено концепцію Багатонац. заг.-військ. оперативно-тактич. сил, що стала важливим елементом пере­будови військ. структури НАТО у зга­даному напрямі. Таке роз­шире­н­ня зав­дань НАТО виходить за межі організації колектив. оборони, суперечить верховенству Статуту ООН і особливо ст. 51, яка надає право остаточ. ріше­н­ня РБ ООН навіть у випадку, коли чл. НАТО використовує своє право на само­оборону. Під­сумки війни у регіоні Перської затоки, кризи в Боснії та Косово свідчать, що система колектив. без­пеки ще не набула необхід. рівня узгодже­н­ня серед держав-чл. ООН. РБ не спромоглася ефективно за­стосовувати положе­н­ня глави 7 Статуту ООН, насамперед ті, що стосуються її цілковитої від­повід­альності за створе­н­ня і викори­ста­н­ня ЗС ООН для під­трима­н­ня або від­новле­н­ня між­нар. миру. Постконфронтац. період роз­витку між­нар. від­носин вимагає на­да­н­ня миротвор. силам ООН ширших повноважень для за­стосува­н­ня сили, ніж це було в часи «холод. війни». Водночас основою для узгодже­н­ня рішень про створе­н­ня та за­стосува­н­ня ЗС ООН має залишатися точне ви­значе­н­ня їхнього мандату із суворим дотрима­н­ням положень Статуту ООН про колективну без­пеку та врахува­н­ням роз­витку цих положень від­повід­но до практики ООН у цій сфері.

Україна після проголоше­н­ня незалежності 1991 активно сприяє роз­вʼязан­ню місц. і регіон. зброй. конфліктів у світі, зокрема бере участь своїм військ. контингентом у миротвор. діях сил ООН з під­трима­н­ня миру на тер. колиш. Югославії (у Боснії, Косово). 1999 прийнято Закон України «Про участь України в між­народних миротворчих операціях», в якому ви­значено цілі та умови участі нац. миротвор. контингентів у такого роду операціях та встановлено порядок прийня­т­тя рішень щодо їх направле­н­ня. У законі вміщено принципову на­станову — між­нар. миротвор. операції є між­нар. діями або заходами, які здійснюють ЗС і РБ ООН від­повід­но до статутів ООН, ОБСЄ, ін. регіон. організацій, що несуть від­повід­альність у сфері під­трима­н­ня між­нар. миру і без­пеки згідно з положе­н­нями глави 8 Статуту ООН.

Літ.: Семенов В. С. Вооружен­ные силы ООН. Москва, 1976; НАТО. Стратегічна концепція альянсу. К., 1999.

В. Н. Денисов

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю