Зброя

Визначення і загальна характеристика

ЗБРО́Я — знаря­д­дя, які використовують у процесі веде­н­ня збройної боротьби для нанесе­н­ня ушкоджень і матеріальних втрат су­противникові та його знище­н­ня. У зброєзнавстві й низці ін. наук істор. циклу — військ. історії, археології, історії мистецтва тощо — З. роз­глядають як речове істор. джерело, спеціалізов. інструмент веде­н­ня бою. Від­повід­но до найбільш заг. принципів користува­н­ня предметами озброє­н­ня роз­різняють ручну З. та військову техніку, залежно від заг. принципу дії — холодну зброю, вогнепальну зброю, мех. метальну та комбіновану. Дію холод. З. (при­знач. для веде­н­ня рукопаш. або ди­станц. бою) забезпечують виключно мʼязові зуси­л­ля воїна (її бо­йове за­стосува­н­ня не повʼязане з викори­ста­н­ням вибух. речовин); вогнепал. — сила тиску газів, утворених при згорян­ні пороху чи ін. вибух. речовин; метальної — енергія напруж. дуги або ін. при­строїв. Комбінов. З. кон­структивно по­єд­нує в собі кілька різних за принципом дії типів. На нижчих класифікац. рівнях схеми систематизації зброї істотно від­різняються залежно від особливостей обраного дослідником хронол. періоду, по­ставленої мети, типів зброї та ін. чин­ників. Так, холодну З., як правило, роз­поділяють на групи за двома критеріями: функціонал. при­значе­н­ням і кон­структив. особливостями. Від 2-ї пол. 20 ст. класифікац. ознаками З. є мас­штаби вражаючої дії (зброя масового ураже­н­ня та звич.), характер вирішуваних з її допомогою зав­дань (стратег., оперативно-тактична, тактична), цільове при­значе­н­ня (одно-, багатоцільова й універсал.) та ін.

Як при­стрій, спеціально при­стосов. для веде­н­ня бо­йових дій, З. роз­винулася із засобів для полюва­н­ня — примітивно оброблених під­руч. предметів. Перші види З. ран­нього палеоліту (палиця, деревʼяний спис, камі­н­ня) функціонально були швидше знаря­д­дям, ніж З., хоча чіткої межі між цими поня­т­тями тоді не існувало. Осн. зразки зʼявилися в пізньому палеоліті, коли вдосконале­н­ня З. збіглося з про­гресом у галузі обробле­н­ня каменю: списи та дротики з камʼяними чи кістяними вістрями, камʼяні ножі. У період мезоліту здійснено одне з найви­значніших від­крит­тів у історії З. — вина­йдено лук та стріли. Уперше З. стала складним при­строєм, спроектов. і створеним людиною. Поява лука зумовила роз­робле­н­ня техніки володі­н­ня З. — профес. навичок індивід. веде­н­ня бою. У добу неоліту зʼявилися базові для всього її подальшого роз­витку види З. — камʼяна сокира, булава з камʼяною голівкою, кинджали з каменю та кістки; роз­почато виготовле­н­ня засобів захисту. Із від­кри­т­тям міді (див. Енеоліт) та вина­йде­н­ням бронзи (див. Бронзовий вік) почався новий етап роз­витку З., який припав на час становле­н­ня ран­ніх держав. У цей період зʼявилися військ. види ручної холод. З. (мечі, чекани, списи тощо) та військ. техніка (метальні й облогові при­строї та ін.), їхнє виробництво стало масовим. Осн. матеріали бо­йових частин З. — мідь і бронза, від 12–10 ст. до н. е. — залізо (див. Залізний вік). Виготовле­н­ня З. набуло характеру ще більш складного технол. процесу, повʼязаного з ін. тех. галузями людської діяльності (добува­н­ням металів, металооб­роб. справою тощо). Подальшому її роз­витку притаман­ні ускладне­н­ня й удосконале­н­ня існуючих форм і технол. процесів, спеціалізація від­повід­но до появи нових військ. груп або родів військ. У профес. арміях рабо­власниц. держав уперше холодну З. поділено на піхотну та кавалерійську. По­ступово у зброй. рукопаш. боротьбі провід­ну роль почав ві­ді­гравати меч. У 7–8 ст. н. е. на укр. землях сформувався новий комплекс легкого озброє­н­ня кін­ного воїна та зʼявився новий різновид холод. клинк. З. — шабля, в 9–13 ст. у Київ. Русі — комплекс важкого озброє­н­ня дружин­ника. В якості на­ступал. З. руські воїни використовували мечі, шаблі, кинджали, ножі, сокири, списи, сулиці (дротики), палиці, булави, обушки (кістені), бо­йові молоти, само­стріли, луки й стріли, а також метальні при­строї різноманіт. кон­струкції; із захис. засобів — щити, кольчуги, обладунки різних типів, шоломи тощо. Новий епохал. етап роз­витку З. повʼязаний із від­кри­т­тям у 12 ст. метальних властивостей димного пороху та вина­йде­н­ням при­строїв для їх викори­ста­н­ня. У Зх. Європі й на укр. землях вогнепал. З., ві­дома від 14 ст., у 15 ст. виділилася в окремий вид: виникла стрілец. З. (при­знач. для стрільби кулями чи ін. вражаючими елементами), арсенал військ. техніки збагатили гармати (див. Артилерія). Тоді ж сконстру­йовано перші рушниці (в Україні — ручні пищалі). Тех. недосконалість деякий час пере­шкоджала стрілец. вогнепал. З. на рівних конкурувати з холод., однак із вина­йде­н­ням коліс. й ударно-кремін. замк. механізмів, які замінили ґнотовий, ситуація кардинально змінилася. Від 16 ст. пере­вага вогнепал. З. стала незапереч., натомість роль холод. З. по­стійно знижувалася, звузилась сфера її викори­ста­н­ня. У 15–16 ст. швидкими темпами роз­вивалася артилерія: зʼявилися гармати з чавун. стволами, ядра зі свинцю та чавуну. Починаючи від 17 ст. різко зросла кількість стрілец. З. Становле­н­ня і роз­виток регуляр. армій, нової військ. організації та воєн­ного мистецтва спричинили глобал. зміни характеру веде­н­ня війн. У військах масово за­проваджено паперовий патрон, патронташі, зменшено калібр мушкетів, унаслідок чого зросли швидкість та влучність стрільби. Польову артилерію поділено на важку й легку, різні ново­введе­н­ня (металеве ядро, гранульов. порох, горизонт. під­йомний гвинт, трубка для запалу тощо) сприяли під­вищен­ню ефективності стрільби. У нових умовах продовжився роз­виток холод. З.: зʼявився багнет, кардинально знизилася роль захис. обладунку, деякі різновиди (меч) остаточно за­старіли і ви­йшли з ужитку, інші (булава) набули виключно церемоніал. значе­н­ня. Шабля та палаш стали осн. З. ближнього бою кін­ноти, шпага — рукопаш. піхоти. У 17 ст. отримав подальший роз­виток комплекс озброє­н­ня укр. козаків. Особливе геополіт. роз­ташува­н­ня України (між Сх. і Зх.) та наявність су­противників, озброєних різними комплексами військ. спорядже­н­ня й тактич. схемами бо­йових дій, значно вплинули на формува­н­ня нац. комплексу озброє­н­ня та військ. спорядже­н­ня (він мав бути до­статньо легким для швидких маршів й ефектив. маневрува­н­ня у боротьбі з крим. татарами і водночас досить потужним для проти­стоя­н­ня армії європ. зразка). Один із найважливіших елементів на­ступал. озброє­н­ня козаків — стрілец. З. У ході роз­копок на місці Берестец. битви 1651 виявлено майже всі види й типи ручної вогнепал. З. 1-ї пол. 17 ст.: мушкети, аркебузи, карабіни, пістолі та ін., а також рештки сагайдака зі стрілами. У той час лук ще активно конкурував зі стрілец. З., невелика кількість лучників входила до складу козац. війська Б. Хмельницького (на Запорож­жі лук протримався до серед. 18 ст.). Із холод. З. козаки використовували ножі, кинджали, шаблі, бердиші, келепи (клювці), чекани, рогатини, списи, піки, булави, перначі, кістені. До козац. від­носять і т. зв. селян. З. (довбні, сокири, бо­йові коси, серпи, ціпи), оскільки селяни становили по­стійне джерело поповне­н­ня козац. війська. Традиц. захисне спорядже­н­ня (шоломи, обладунки, щити) козаки, як правило, не використовували, за винятком окремих пред­ставників старшини. Велике значе­н­ня у веден­ні бо­йових дій від­ведено артилерії — неодмін. атрибуту козац. війська. Обра­н­ня геть­мана вважали легітимним тільки тоді, коли воно було проведено при «арматі» Війська Запорозького. Гармата, булава та шабля входили до складу геть­ман. клейнодів. Характер. ознаками комплексу козац. озброє­н­ня є його сучасність для 17–18 ст., висока динаміка роз­витку, прагматизм, а також неоднорідність. Навіть за геть­манства Б. Хмельницького козаки не становили регуляр. армії на зразок зх.-європ. із роз­винутою системою складів, комунікатив. ліній і централізов. забезпече­н­ням З. та амуніцією. Кожен козак озброювався по можливості й влас. коштом, тому в часи екон. занепаду вони матеріально не могли під­тримувати боє­здатність на належ. рівні. Ситуація з браком З. особливо загострювалася при веден­ні мас­штаб. бо­йових дій, коли до реєстров. козаків і запорожців при­єд­нувалися великі маси селян. Після включе­н­ня у 18 ст. козац. формувань до складу ЗС Рос. імперії їхнє значе­н­ня по­ступово звузилося: з окремої армії вони пере­творилися на кінні під­роз­діли, що виконували функції легкої кавалерії, насамперед роз­відки та бо­йової охорони. Роз­виток науки й техніки на­прикінці 19 ст. ознаменував поч. епохи високих військ. технологій. Винаходи цього періоду — ракети, торпеди, військ. техніка, оснащена потуж. артилерією, паровими та електр. двигунами (броненосці та під­водні човни) — на багато десятиліть наперед ви­значили способи веде­н­ня війн. Новий етап у роз­витку стрілец. З. та артилерії повʼязаний із масовим впровадже­н­ням наріз. стволів, казнозаряд. З., унітар. патрона з металевою гільзою й капсулем, без­дим. пороху. На­ступ. крок — роз­робле­н­ня й прийня­т­тя на озброє­н­ня автомат. і магазин. З. (значно зросли дальність, інтенсивність і влучність стрільби). У 20 ст. при­скорювачем роз­витку військ. техніки стала 1-а світова війна, у ході якої апробовано нові види озброє­н­ня й тактико-стратег. схеми; зʼявилися авіація військова, танки й З. масового ураже­н­ня (хім.); змінилися традиц. уявле­н­ня про веде­н­ня війн. З часів від­мови від магазин. системи по­стача­н­ня на користь більш гнучкої системи матеріал. забезпече­н­ня ЗС (19 ст.) роз­будована інфра­структура набула нового військ. значе­н­ня. Від­тоді саме роз­ташува­н­ня ліній комунікації ви­значало осн. напрями роз­горта­н­ня бо­йових дій. Від­повід­но змінилися й оперативно-тактичні зав­да­н­ня: гол. боротьба точилася за захопле­н­ня чи знище­н­ня ліній комунікації та пунктів матеріал.-тех. забезпече­н­ня. Привʼязка бо­йових дій до шляхів забезпече­н­ня, у першу чергу залізниць, зумовила появу спеціалізов. виду військ. техніки — бронепоїздів. Роз­витку озброєнь на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. притаман­не спів­існува­н­ня старих і нових (високотехнол.) видів З., родів військ і тактич. схем. Під час 1-ї світової війни українці воювали у військ. формува­н­нях ЗС Рос. і Австро-Угор. імперій, на основі яких згодом сформовано ЗС УНР та ЗУНР у складі сухопут. військ, авіації та флоту. На озброєн­ні сухопут. військ пере­бували бронепо­їзди, бронеавтомобілі, гаубиці, піхотні та польові гармати, стрілец. З. (пістолети, револьвери, гвинтівки, кулемети), ручні та гвинтівочні гранати. Найпопулярніші серед них — револьвери Раст–Гас­сер зразка 1898 (Австро-Угорщина), Наган зразка 1895 (Росія); пістолети Штайр зразка 1909/12 (Австро-Угорщина), Парабелум Р08 зразка 1908, Маузер С96 зразка 1896/1908 (Німеч­чина), Браунінг зразка 1903 (Бельгія); гвинтівки Манліхер зразка 1895 (Австро-Угорщина), Маузер зразка 1898/1910 (Німеч­чина), Мосіна зразка 1891/1910 (Росія); пістолети-кулемети та кулемети Шварцлозе зразка 1907/16 (Австро-Угорщина), Льюіс зразка 1915/18 (Велика Британія), Максим зразка 1908/18, Бергман МР 18 зразка 1915 (Німеч­чина) та ін. Із холод. З. використовували драгун. й піхотну офіцер. та солдат. шашки зразка 1881/1913 (видо­змінена модель зразка 1940 донині пере­буває на озброєн­ні роти Почес. варти МО України), козац. солдат. і офіцер. шашки зразка 1881/1910, козац. шашку зразка 1904 (Росія); кавалерій. солдат., офіцер. та піхотну офіцер. шаблі зразків 1861, 1869, 1877, 1904 (Австро-Угорщина); кавалерій. шаблю М 52/79 зразка 1879 (Німеч­чина); різноманітні багнети й тесаки, кавалерій. піки. Військ. флот України 1918 складався з ліній. кораблів, крейсерів, гідрокрейсерів, ескадрених міноносців, під­вод. човнів, сторожових кораблів, транс­портів і тральщиків, він також мав у своїй структурі військ.-мор. авіацію (гідроплани). ВПС були укомплектовані літаками нім. й франц. виробництва. Через невелику чисельність укр. під­роз­ділів їхніми осн. тактич. схемами стали по­стійне маневрува­н­ня, проведе­н­ня бо­йових дій вздовж комунікац. ліній (залізниць), гол. засобами боротьби — бронепо­їзди та бронеавтомобілі, під прикри­т­тям яких діяли піхота й кін­нота. Виникне­н­ня тоталітар. держав і подальше удосконале­н­ня військ. техніки при­звело до появи доктрини тотал. війни та її практич. втіле­н­ня. Під час 2-ї світової війни завершився пере­хід до повної механізації бо­йових засобів, остаточно зникли за­старілі різновиди військ. Осн. види озброє­н­ня того періоду пред­ставлені пере­важно продукцією рад., нім., амер., британ., япон. та італ. ВПК. У процесі ви­пробува­н­ня новіт. зразків на фронті ви­значено напрями подальшого роз­витку військ. техніки: ракетобудува­н­ня та пере­хід військ. авіації до ре­актив. двигунів. З вина­йде­н­ням і ви­пробува­н­ням атом. бомби 1945 роз­почалась нова ера в історії З. масового ураже­н­ня, а поява ракетно-ядер. З. остаточно змінила традиц. уявле­н­ня про війни та способи їх веде­н­ня (доктрини глобал. та обмеженої ядер. війни). На­прикінці 20 ст. найбільш економічно роз­винуті країни почали роз­робляти космічні військ. про­грами та високоточну зброю. На ниніш. етапі роз­витку стратег. озброєнь гол. пріоритетом є створе­н­ня глобал. мережі протиракет. оборони. У сучас. бо­йовій техніці по­єд­нані без­посередні засоби вражаючої дії, при­строї їх транс­портува­н­ня та системи націлюва­н­ня і керува­н­ня (комплекси озброєнь).

1991 ЗС України успадкували від СРСР одне з найпотужніших військ. угруповань у Європі, оснащене кращими зразками звич. та ядер. озброє­н­ня і військ. техніки. Після добровіл. від­мови України від ядер. арсеналу (остаточно ліквідований 1996) скасовано й від­повід­ні роди військ. Від 2001 ЗС України пере­бувають у стадії реформува­н­ня та роз­витку, триває роз­будова вітчизн. ОПК. Укр. бронетанкобудува­н­ня зосереджено на «Заводі ім. В. Малишева», який спільно із «Харківським кон­структорським бюро з машинобудува­н­ня ім. О. Морозова» виготовляє та реалізує на зовн. ринку бронетехніку, здійснює модернізацію танків та бронетранс­портерів, випущених у колиш. СРСР. Серед остан. роз­робок — осн. бо­йовий танк Т-84-120 «Ятаган», бронетранс­портер БТР-4, броньована ремонтно-евакуац. машина «Атлет», багатоцільовий коліс. транс­порт. засіб ДОЗОР-Б. Від часу заснува­н­ня на АНТК ім. О. Антонова створ. більше сотні типів і модифікацій військ. й цивіл. літаків різноманіт. класу та при­значе­н­ня (див. «Ан»). Казен­не під­приємство «Кораблебудува­н­ня Дослідно-проект­ний центр» є гол. організацією наук.-тех. галузі військ. кораблебудува­н­ня України. Його фахівці роз­робили проекти фрегата «Сапсан-2100», багатоцільового корвета «Мусон» тощо. Навігац. обладна­н­ня для ВМФ і ВПС, автоматизов. комплекси та засоби навігації й керува­н­ня рухом, радіолокац. техніку роз­робляють і виготовляють у «Квант» Науково-дослідному ін­ституті, «“Іскра” Науково-виробничому комплексі», на заводах «Буревісник» та «Радар». У «Форт» Науково-виробничому обʼ­єд­нан­ні створ. сучасні зразки стрілец. вогнепал. З. — штурмові автомат. гвинтівки, пістолети-кулемети, кулемети, пістолети «Форт» різних модифікацій. Стрілец. З. також проектують і виробляють на «Заводі точної механіки», у Точного машинобудува­н­ня Науковому центрі. Наявність вироб. потужностей до­зволяла Україні впродовж багатьох років входити у першу десятку найбільших світ. екс­портерів З., однак від 2009 темпи продажу військ. техніки сут­тєво знизилися. Нині на озброєн­ні сухопут. військ ЗС України пере­бувають ракетні комплекси «Точка», «Точка-У», ре­активні системи залпового вогню БМ-21 «Град», 9К57 «Ураган», 9К58 «Смерч», важка самохідна та стаціонарна артилерія (калібром 122–203 мм), танки Т-64Б (М), -72, -84 «Оплот», бо­йові машини піхоти БМП-1, -2, -3 та десанту БМД-2, бронетранс­портери БТР-60ПБ, -70, -80, МТ-ЛБ, бо­йові роз­відув.-дозорні машини БРДМ-2, автомобілі ГАЗ-66, ЗіЛ-131, УРАЛ-4320, КАМАЗ-4310, КрАЗ, протитанкові ракетні комплекси «Штурм-С», «Конкурс», «Фагот» і гармати Т-12, МТ-12, зенітні ракетні комплекси С-300В1, -300ПС, -200В, «Тор», «Куб-М3», «Бук-М», «Оса-АК», зенітні гарматно-ракетні комплекси «Тунгуска», зенітні самохідні установки «Шилка», пере­носні зенітні ракетні комплекси «Голка»; авіації — бомбардувальники Су-24М, винищувачі МіГ-29, Су-27, штурмовики Су-25, роз­відув. літаки Су-24МР, транс­порт­ні літаки, роз­роблені у КБ О. Антонова, вертольоти Мі-24, -8 (МТ), -2, -26; у складі Військ.-мор. сил — кораблі класів фрегат, корвет, тральщик, великі десантні кораблі й кораблі упр., під­вод. човен, ракетні катери та судна забезпече­н­ня. Стрілец. З. пред­ставлена пістолетами систем Макарова, Стєчкіна, Токарева, модифікаціями автомата Калашникова (АКМ, АК-74, АКС-74У), снайпер. гвинтівками (СГД і ТОЗ-18), карабіном КС-23, гр­анатометом під­ствол. ГП-25 та ін. Окрім того, силові під­роз­діли МВС, СБУ, Упр. держ. охорони, Держ. прикордон. служби та Служби зовн. роз­відки України озброєно зразками стрілец. З. вітчизн. виготовле­н­ня, серед яких — пістолет «Форт-12», штурмові «Форт-221», -222, -223 та снайпер. «Форт-301» гвинтівки, пістолет-кулемет «Форт-224», кулемет «Форт-401» і їхні модифікації.

Літ.: Винклер П. Оружие: Руководство к истории, описанию и изображению ручного оружия с древнейших времен до начала века. С.-Петербург, 1894; Крипʼякевич І., Гнатевич Б. Історія Українського війська: У 2-х т. Л., 1936; Він­ніпеґ, 1953; Федоров В. Г. Эволюция стрелкового оружия. Ч. 1–2. Москва, 1938–39; Черненко Е. В. Скифский доспех. К., 1968; Сидоренко В. О. Зброя XVI–XVII століть на Україні — памʼятка історії та мистецтва. К., 1970; Його ж. Козацька піхота та її озброє­н­ня під час Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. // Істор. джерела та їх викори­ста­н­ня. К., 1972. Вип. 7; Черненко Е. В. Скифские лучники. К., 1981; Яворницький Д. І. Історія Запорізьких козаків: У 3-х т. Т. 1. К., 1990; I. Lebedynsky. Les Armes Cosaques et Caucasiennes et les Armes Traditionnell dʼEurope Orientale. La Tour-du-Pin, 1990; Жук А. Б. Стрелковое оружие. Москва, 1992; Свєшников І. К. Битва під Берестечком. Л., 1992; Бережинський В. Г. Зброя Київської Русі. К., 2000; Кулинский А. Н. Европейское холодное оружие. С.-Петербург, 2003; Мальченко О. Арсенали українських замків XV — середини XVII ст. К., 2004; Окшотт Э. Археология оружия. От бронзового века до эпохи Ренес­санса / Пер. с англ. Москва, 2004; Монетчиков С. Б. Пехотное оружие Третьего рейха: У 2-х т. С.-Петербург, 2005–06; Клочко В. І. Озброє­н­ня та військова справа давнього населе­н­ня України (5000–900 рр. до Р. Х.). К., 2006; Кирпичников А. Н. Древнерус­ское оружие: В 3-х вып. С.-Петербург, 2006; Тоїчкін Д. Козацька шабля XVII–XVIII ст.: історико-зброє­знавче дослідже­н­ня. К., 2007; Гуцул В. Бо­йові мечі з музейного зі­бра­н­ня Ужгородського замку. Л., 2008; Нужний Д. Ю. Роз­виток мікролітичної техніки в камʼяному віці: удосконале­н­ня зброї первісних мисливців. К., 2008; Фролов Б. Е. Холодное оружие кубанских казаков. Краснодар, 2009; Мальченко О. Орнаментовані гармати на Прав­обережній Україні (XV–XVIII cт.). К., 2009; Грицюк В. Військо скіфів (озброє­н­ня, організація війни та воєн­не мистецтво). К.; Чц., 2009.

Д. В. Тоїчкін

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю