Звукове випромінювання - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Звукове випромінювання

ЗВУКОВЕ́ ВИПРОМІ́НЮВАННЯ – коливальний рух частинок пружного середовища, що поширюється у вигляді хвиль. Звук характеризується частотою коливань, тобто кількістю повних коливань за одиницю часу. Одне коливання за 1 сек. становить одиницю частоти – 1 Гц. Фіз. параметрами звук. хвиль є інтенсивність, спектр і часові характеристики. У біол. аспекті звук є специф. подразником слухового аналізатора людини і тварин. Діапазон звук. хвиль, що сприймає вухо людини, займає проміжок частот від 16 Гц до 20 кГц. Нижче ніж 16 Гц – поле інфразвук. хвиль, а вище 20 кГц – ультразвукових. Багато тварин використовують у слуховому спілкуванні звук. коливання з частотою, яка значно перевищує 20 кГц. Напр., собаки здатні чути звуки частотою до 4,4 × 104 Гц, щурі – до 7,2 × 104 Гц, кажани – до 11,5 × 104 Гц. У природі джерелами ультразвуку можуть бути землетруси, виверження вулканів тощо. Ультразвук техноген. походження виникає при роботі ракет. двигунів, деяких типів механізмів. Випромінювання ультразвук. діапазону справляє на біол. системи комплекс. вплив – тепловий, мех., хім., електрофізіологічний. Розрізняють два осн. види звук. сигналів як подразників слух. аналізатора: тони (звук. коливання постій. частоти або частоти, яка строго змінюється; у природі чисті тони бувають рідко) і шуми (хаотичне поєднання різних за силою і частотою звуків). Шум має певну частоту, або спектр (виражається у Гц), та інтенсивність (вимірюється у децибелах – дБ). При частоті інфразвук. шумів, нижчій ніж 20 Гц, виникають помітні порушення життєдіяльності організмів. Давно відома біол. дія звук. коливань інфразвук. діапазону, що супроводжують деякі природні явища, – це відчуття психол. дискомфорту, розвиток безпричинного відчуття страху, виникнення паніки серед тварин напередодні виверження вулканів, при землетрусах, перед штормами. Подібну реакцію у тварин спричиняють звуки важких вертольотів, машин, пресів та ін. механізмів, робота яких супроводжується шумом, до спектра якого входять інфразвук. частоти. Шум є одним із найпоширеніших несприятливих фіз. факторів середовища, що набувають соц.-гігієн. значення у зв’язку з урбанізацією, а також механізацією та автоматизацією технол. процесів, розвитком дизелебудування, реактив. авіації, транспорту. Постійний шум середовища коливається в межах 35–60 дБ. Фізіологічно допустимі норми шуму 45 дБ уночі і 60 дБ удень. Звук від транспорту, багаторазово відбиваючись від стін будівель, досягає рівня бл. 80–82 дБ. Якщо рівень шуму становить 70–80 дБ, людина починає відчувати втому, а коли перевищує межу 120–140 дБ, людині загрожує травма з незворотним ураженням органів слуху. Високе шумове навантаження у містах призводить до зростання захворюваності на серцево-судинні, нервові та ін. хвороби. Високу здатність затримувати і поглинати значну частину звук. енергії, зокрема звуки високої частоти, мають рослини. ВООЗ розробила програму зниження шуму в містах, а також зарахувала деякі види фіз. забруднення середовища (шумове, електромагнітне випромінювання та ін.) до найважливіших екол. проблем сучасності.

О. М. Міхеєв, Ю. В. Шиліна

Стаття оновлена: 2010