Зґвалтування - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Зґвалтування

ЗҐВАЛТУВА́ННЯ – заборонене кримінальним законом діяння, яке належить до групи злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи. З. є у цій групі найбільш суспільно небезпечним, оскільки може завдати знач. шкоди фіз. і псих. здоров’ю особи, а також сусп. інтересам. Згідно з ч. 1 ст. 152 Кримінал. кодексу України З. вважають статеві зносини із застосуванням (чи погрозою застосування) фіз. насильства або з використанням безпорад. стану потерпілої особи. За кримінально-правовою структурою розрізняють З., вчинені проти малоліт. (віком до 14-ти р.), неповноліт. (від 14-ти до 18-ти р.), повноліт. (від 18-ти р.) осіб одноособово злочинцем, групою осіб, а також повторно. За кримінол. структурою їх диференціюють залежно від наявності у ґвалтівника псих. та сексол. аномалій, співучасті при вчиненні З., вчинення його в сукупності з ін. злочинами (не обов’язково статевими – вбивство, хуліганство, крадіжка, грабіж, розбій, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність тощо), поведінки жертви З., часу й місця його вчинення та ін. У ході кримінол. дослідж. складено орієнтов. кримінол. портрет ґвалтівника: це, як правило, неодружені чоловіки у віці 19–25 р., які мають середню освіту; значна частина – безробітні (серед працюючих переважають представники робітн. професій); приблизно одна третина – раніше судимі (переважну більшість З. вчиняють у стані алкогол. сп’яніння). При цьому особливу роль відіграють досить індивід. наявні психол., психіатр. й сексол. відхилення. Серед ґвалтівників є представники не лише маргінал., а й більш замож. прошарків насел., однак встановити їх співвідношення важко через високий рівень латентності (прихованості) злочину, оскільки кримінал. справа стосовно З., вчинених щодо повноліт. осіб, порушується лише за їх особистою скаргою (скаргою потерпілої особи). На відміну від таких злочинів, як задоволення статевої пристрасті неприрод. способом (насильниц. гомосексуалізм і лесбійство, неприродні насильниц. форми гетеро- та гомосексуал. контактів тощо), З. здійснюють лише чоловік стосовно жінки та жінка стосовно чоловіка шляхом насильниц. генітально-генітал. контакту, часто із застосуванням фіз. та псих. насильства (напр., побиття, погрози), використанням безпорад. стану потерпілої особи, наркотич. і психотроп. речовин та ін. За офіц. даними МВС України чисельність зареєстров. З. в останні роки зменшується: 2001 – 1051 особа, 2002 – 1043, 2003 – 1048, 2004 – 964, 2005 – 924, 2006 – 993, 2007 – 878, 2008 – 880. Поряд зі зменшенням рівня офіційно зареєстров. З. відбувається зниження морал. рівня насел., збільшення неповаги до прав та свобод ін. людини (за деякими даними в Україні латент. залишається 80–98 % З.).

Сексуал. насильство у стародав. світі та часи середньовіччя щодо людини, нижчої за соц. ієрархією, не сприймалося як З., однак нині воно однозначно трактується як злочин. Відбуваються зміни лише у рамках його складу, а також кримінол. характеристики групи суспільно небезпеч. діянь. На відміну від кримінал. кодексів колиш. СРСР і багатьох пострад. країн (РФ, Білорусь та ін.), у Кримінал. кодексі України зазначено, що суб’єктом злочину (злочинцем) та жертвою (потерпілою особою) З. може бути як чоловік, так і жінка. Крім того, змінюються розуміння та міра допустимості насильства при вчиненні насильниц. сексуал. контакту. За даними сексологів у сучас. світі розширилася межа допустимого насильства при статевому акті, але осн. ознакою залишається його добровільність. В Україні розширено коло причин і передумов вчинення З.: до «сексуал. розбещеності» (як за часів СРСР) додано мотиви помсти (поряд з сексуал. мотивами), зневаги, наслідування, хуліган. мотиви тощо; наявність сексол., патохарактерол., псих. патологій (незалежно від визнання особи неосудною чи обмежено осудною); дію сусп. процесів, а також вплив мікросоц. груп, які спричинюють зневагу до прав та свобод ін. осіб, можливість їх порушення, неповагу до потенцій. партнера; віктимну (необачну, провокуючу) поведінку потерпілої особи тощо. У СРСР осн. детермінантами вчинення З. вважали негатив. вплив зовн. соц. факторів (зокрема т. зв. погане оточення) та виховання, нині до них додано вплив псих., сексол. аномалій, урахування генет. факторів тощо. У сучас. укр. кримінології одним із найрозповсюдженіших підходів є плюраліст., який ґрунтується на аналізі як внутр., так і зовн. детермінант здійснення З. із обов’язк. урахуванням віктимол. чинника. Різні аспекти вчинення З. вивчали Л. Балабанова, О. Джужа, А. Закалюк, О. Костенко, В. Кришталь, В. Кудрявцев, І. Лановенко, В. Сташис, В. Тацій, В. Туляков, А. Чуприков та ін.

Літ.: Антонян Ю. М., Голубев В. П., Кудряков Ю. Н. Изнасилование: причины и предупреждение. Москва, 1990; Могачев М. И. Серийные изнасилования. Москва, 2003; A. E. Taslitz. Willfully blinded: On date rape and self-deception // Harvard J. Law & Gender. 2005. Vol. 28; Лукаш А. С. Зґвалтування: кримінологічна характеристика, детермінація та попередження. Х., 2008; Шеремет А. Злочини проти статевої свободи. Чц., 2008.

А. С. Лукаш

Стаття оновлена: 2010