Здолбунів - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Здолбунів

ЗДОЛБУНІ́В – місто Рівненської області, райцентр. Знаходиться на р. Устя (притока Горині, бас. Дніпра), за 12 км від обл. центру. Пл. 12,49 км2. Насел. 24 417 осіб (2001, складає 76,7 % до 1989), переважно українці. Залізнич. вузол. Через місто проходить автострада Старокостянтинів–Острог–Рівне–Сарни–Житковичі (Білорусь). Під назвою Долбунів уперше згадується під 1497 в акті литов. князя Олександра. За ним навколишні землі переходили у власність князя К. Острозького. Існує припущення, що назва міста пов’язана зі старослов’ян. племенем дулібів (долобів), яке було осн. насел. цих земель у 6–10 ст. Назва З. відома від 1629. У 1569–1793 та 1920–39 – у межах кордонів Польщі. 1570 тут налічувалося 7 димів, у цей час почала формуватися євр. громада. 1518–1613 З. зазнавав частих нападів татар. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 1651 на околицях З. розташовувався штаб козац. військ. Після 2-го поділу Польщі 1793 у складі Правобереж. України відійшов до Рос. імперії. Входив до Волин. намісництва, від 1797 – до Волин. губ. 1821 князь С. Любомирський продав З. купцям Кружиніним, які розширили госп-во маєтку, збудували млин. Скасування кріпацтва 1861 прискорило розвиток капіталіст. відносин. 1873 через З. прокладено залізницю Київ–Брест. Згодом місто сполучили з Радивиловом і Сарнами, побудували станцію і паровозне депо. У 2-й пол. 19 ст. визначено високі якості здолбунів. крейди та можливість її використання як осн. сировини для вироб-ва цементу. 1884 брати Єлінеки побудували невеликий цемент. з-д (нині Здолбунівське ВАТ «Волинь-Цемент»). За переписом 1897 у З. мешкало 4692 особи, на поч. 1910-х рр. – 10 тис. осіб. 1877 засн. однокласне (від 1886 – двокласне) залізничне уч-ще, 1884 – двокласну школу, 1905 – церк.-парафіял. школу. Від 1903 – заштатне місто. На поч. 20 ст. також працювали приватні паркетна ф-ка, ливарно-мех. з-д та 2 млини. Від 1939 – у складі УРСР. 1940–62 та від 1966 – райцентр. Під час нім.-фашист. окупації (1 липня 1941 – 2 лютого 1944) діяли рад. підпіл. групи. Нацисти вбили у З. бл. 4,3 тис. осіб. До серед. 1950-х рр. вели боротьбу загони ОУН–УПА. Нині у місті також працюють ВАТи – «Укрцемремонт», «З-д залізобетон. конструкцій», «З-д нестандарт. обладнання», «З-д буд. матеріалів», «Мех. з-д», «З-д продтоварів», ЗАТ «Іскра» (пластмас. вироби), ТОВ «Волинь-шифер». У З. – 5 заг.-осв. шкіл, гуманітарна г-зія, профес. ліцей залізнич. транспорту, 5 дитсадків; Центр творчості дітей та юнацтва, станція юних техніків, ДЮСШ; б-ка, рай. Будинок культури, Палац культури цементників, муз. школа, кінотеатр, музеї Героя Рад. Союзу М. Приходька, історії цемент. з-ду, локомотив. депо; вузлова лікарня ст. Здолбунів, центр. рай. лікарня, СЕС, рай. стоматол. поліклініка. Виходить г. «Нове життя». Реліг. громади: 2 – УПЦ КП, 2– УПЦ МП, 1 – РКЦ, 1 – свідків Єгови, 1 – адвентистів сьомого дня, 1 – християн віри євангельської, 1 – євангелістів християн-баптистів. Пам’ятки арх-ри: костел св. апостолів Петра і Павла (1930), Свято-Катеринин. церква (1914). Встановлено пам’ятники У. Самчуку, воїнам, які загинули під час 2-ї світ. війни, пам’ят. знак жертвам голодомору 1932–33 та політ. репресій, мемор. дошки С. Петлюрі та Є. Коновальцю (залізнич. вокзал), С. Бандері (рай. поліклініка). На тер. З. виявлено поселення доби ранньої бронзи, на околиці – ранньослов’ян. могильник зарубинец. культури. Серед видат. уродженців – математик В. Бржечка, фахівець у галузі радіотехніки В. Кондратов, славіст Н. Копистянська, психолог М. Корольчук, радіофізик Г. Тарасов, лікар-оториноларинголог В. Троян; письменники А. Войнарович, С. Мейта; бандуристка, засл. арт. України Г. Топоровська; важкоатлет М. Гордійчук.

С. О. Вознюк, О. М. Себастіянська

Стаття оновлена: 2010