Здолбунів

ЗДОЛБУНІ́В — місто Рівненської області, райцентр. Знаходиться на р. Устя (притока Горині, бас. Дні­пра), за 12 км від обл. центру. Площа 12,49 км². Насел. 24 417 осіб (2001, складає 76,7 % до 1989), пере­важно українці. Залізнич. вузол. Через місто проходить автострада Старокостянтинів–Острог–Рівне–Сарни–Житковичі (Білорусь). Під на­звою Долбунів уперше згадується під 1497 в акті литов. князя Олександра. За ним навколишні землі пере­ходили у власність князя К. Острозького. Існує припуще­н­ня, що назва міста повʼязана зі старословʼян. племенем дулібів (долобів), яке було осн. насел. цих земель у 6–10 ст. Назва З. ві­дома від 1629. У 1569–1793 та 1920–39 — у межах кордонів Польщі. 1570 тут налічувалося 7 димів, у цей час почала формуватися євр. громада. 1518–1613 З. за­знавав частих нападів татар. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 1651 на околицях З. роз­ташовувався штаб козац. військ. Після 2-го поділу Польщі 1793 у складі Прав­обереж. України ві­ді­йшов до Рос. імперії. Входив до Волин. намісництва, від 1797 — до Волин. губ. 1821 князь С. Любомирський продав З. купцям Кружиніним, які роз­ширили госп-во маєтку, збудували млин. Скасува­н­ня кріпацтва 1861 при­скорило роз­виток капіталіст. від­носин. 1873 через З. прокладено залізницю Київ–­Брест. Згодом місто сполучили з Радивиловом і Сарнами, побудували станцію і паровозне депо. У 2-й пол. 19 ст. ви­значено високі якості здолбунів. крейди та можливість її викори­ста­н­ня як осн. сировини для виробництва цементу. 1884 брати Єлінеки побудували невеликий цемент. завод (нині Здолбунівське ВАТ «Волинь-Цемент»). За пере­писом 1897 у З. мешкало 4692 особи, на поч. 1910-х рр. — 10 тис. осіб. 1877 засн. однокласне (від 1886 — двокласне) залізничне училище, 1884 — двокласну школу, 1905 — церк.-парафіял. школу. Від 1903 — заштатне місто. На поч. 20 ст. також працювали приватні паркетна ф-ка, ливарно-мех. завод та 2 млини. Від 1939 — у складі УРСР. 1940–62 та від 1966 — райцентр. Під час нім.-фашист. окупації (1 липня 1941 — 2 лютого 1944) діяли рад. під­піл. групи. Нацисти вбили у З. бл. 4,3 тис. осіб. До серед. 1950-х рр. вели боротьбу загони ОУН–УПА. Нині у місті також працюють ВАТи — «Укрцемремонт», «З-д залізобетон. кон­струкцій», «З-д не­стандарт. обладна­н­ня», «З-д буд. матеріалів», «Мех. завод», «З-д продтоварів», ЗАТ «Іскра» (пластмас. вироби), ТОВ «Волинь-шифер». У З. — 5 заг.-осв. шкіл, гуманітарна г-зія, профес. ліцей залізнич. транс­порту, 5 дитсадків; Центр творчості дітей та юнацтва, станція юних техніків, ДЮСШ; б-ка, рай. Будинок культури, Палац культури цементників, муз. школа, кінотеатр, музеї Героя Рад. Союзу М. Приходька, історії цемент. заводу, локомотив. депо; вузлова лікарня ст. Здолбунів, центр. рай. лікарня, СЕС, рай. стоматол. поліклініка. Виходить г. «Нове життя». Реліг. громади: 2 — УПЦ КП, 2– УПЦ МП, 1 — РКЦ, 1 — свідків Єгови, 1 — адвентистів сьомого дня, 1 — християн віри євангельської, 1 — євангелістів християн-баптистів. Памʼятки архітектури: костел св. апостолів Петра і Павла (1930), Свято-Катеринин. церква (1914). Встановлено памʼятники У. Самчуку, воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятний знак жертвам голодомору 1932–33 та політ. ре­пресій, мемор. дошки С. Петлюрі та Є. Коновальцю (залізнич. вокзал), С. Бандері (рай. поліклініка). На тер. З. виявлено поселе­н­ня доби ран­ньої бронзи, на околиці — ран­ньословʼян. могильник зарубинец. культури. Серед видат. уродженців — математик В. Бржечка, фахівець у галузі радіотехніки В. Кондратов, славіст Н. Копистянська, психолог М. Корольчук, радіофізик Г. Тарасов, лікар-оториноларинголог В. Троян; письмен­ники А. Войнарович, С. Мейта; бандуристка, засл. арт. України Г. Топоровська; важко­атлет М. Гордійчук.

С. О. Вознюк, О. М. Себастіянська

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю